П’ятниця, 19 Липня, 2024
Люди твої, Межівщино

«Живоносне джерело» або сад мрії Петра Ляховича…

Смак яблук фермерського господарства «Живоносне джерело» добре знають жителі не тільки Межівського району, а й далеко за його межами. Географію ринку збуту продукції саду сьогодні важко окреслити навіть самому  голові господарства Петру Васильовичу Ляховичу.

Але й то, мабуть, не так важливо . Головне  – яблуко якісне, чисте і надзвичайно смачне. А тому й користується великим попитом.

Вже традицією є, коли червонощокі вітамінні гостинці до Дня Святого Миколая чи на Новий рік отримують вихованці дитячих садочків та  шкіл Володимирівки, Демуриного, Богданівки і не тільки.  

А ще – їх смак добре знають на передовій наші захисники… Петро Васильович систематично  відправляє соковиті плоди разом з волонтерами в зону проведення Операції об’єднаних сил. Вважає, що це найменше, що він може зробити для тих, хто відстоює нашу незалежність. Ці яблука – з присмаком доброти…

На 40 гектарах саду, що розташований у затишній місцевості поблизу села Миколаївка сьогодні вирощується понад 20 сортів яблук, а ще  груші, абрикоси, сливи, персики і навіть черешні.

Про нелегкий шлях до своєї мрії, сьогодення та перспективи фермерства та  садівництва зокрема і просто  – про людяність та доброту наша сьогоднішня розмова з головою  господарства  Петром Ляховичем.

…Зустріч, звичайно ж підгадали у гарячу пору – збору врожаю.

Що приємно, незважаючи на катастрофічний дефіцит часу,  Петро Васильович  не відмовив. І наша бесіда проходила рано-вранці, серед яблунь, що рясніли налитими плодами, під гуркіт техніки та акомпанемент жвавого спілкування бригад, що саме збирали яблука сорту Чемпіон. Врожай на деревах і справді – чемпіонський!     

Що цікаво, вже третій рік на збір врожаю приїжджають цілі бригади: звідки б ви думали? З Петропавлівського району!  Працюють із задоволенням,  розповідають, що кожного року вже чекають на вересень-жовтень, коли випади можливість підзаробити.

За їх словами, на тих, хто відпрацьовує до завершення збору, тобто, місяць-півтора, зазвичай, чекають й додаткові заохочення, а також можливість придбати яблука значно дешевше.

– На превеликий жаль, на цей час маємо традиційний дефіцит робочих рук, – ділиться Петро Васильович. – Хоча кого не послухай – роботи нема, все погано і т. д.

Країна справді переживає не кращі часи, але якщо є бажання (а я думаю – і необхідність) заробити на чесний шматок хліба, якщо ти безробітній – будь-ласка – працюй.

Я ж поки що бачу у певної категорії населення більше бажання посидіти з пляшкою пива біля магазину, аніж попрацювати… 

Шлях до мрії…

…Родом він сам із Вінницької області – село Яланець Томашпільського району.

Любо до землі і сільського господарства, можна, не соромлячись сказати журналістським штампом, всотав з молоком матері. Валентина Тимофіївна все життя пропрацювала у колгоспі ланковою овочевої бригади. А ось батько – Василь Кирилович був одним з кращих  комбайнерів не лише колгоспу,  а й району.  Назва колгоспу, у якому працювали батьки, а згодом і сам Петро не відрізнялась оригінальністю, як на той час – «Більшовик»…

Після закінчення школи навчався у професійно-технічному училищі за спеціальністю  тракторист-машиніст. Хоча справжньою хліборобською наукою для юнака  стали  незабутні дні (які він пам’ятає і до сьогодні), проведені у полі з батьком. Адже починаючи років з 14, під час літніх канікул  вже допомагав татові на жнивах.

Згодом, як і всі юнаки колишнього Союзу – відслужив у армії.

Чи була у молодого Ляховича мрія про садівництво, яку він проніс з дитячих років? Таке питання викликає у нього лише посмішку:

– Звичайно – ні. Це все прийшло пізніше. Значно пізніше!…

Взагалі треба сказати, що по життю він ішов нелегкими і, часто не найкоротшими, шляхами. Шукав себе, своє, так би мовити, призначення у цьому житті. До речі, як глибоко віруюча людина, він упевнений, що наші долі – у Божих руках.

Ким і де тільки він не працював?! Наприклад, радіо-майстром… Сьогодні мало хто знає про це захоплення юних років Петра Ляховича. Та протягом цілого  року він сумлінно ремонтував радіоприймачі та телевізори, і згадує, що це захоплення приносило йому, як радіолюбителю, справжнє задоволення.

Потім, відгукнувшись на комсомольський заклик, вирушив на Донбас  «робити прорив» у вугільній промисловості. 5 років пропрацював електрослюсарем на шахті ім. Стаханова (Димитрів) – сьогодні шахта «Капітальна» (Мирноград).

Саме тут доля звела його з майбутньою дружиною – Зоєю – студенткою, яка вчилася на кухара-кондитера. За деякий час вони одружилися…

Сільське коріння…

…Мрії – мріями, та весь цей час його не залишала думка  працювати біля землі.

Давало знати  про себе сільське коріння? Хто знає?…

Але тільки з’явилася така можливість – вони з дружиною переїжджають на її батьківщину – до села Володимирівка Межівського району.

У колгоспі «Правда», який очолював мудрий керівник Остап Федорович Петраковський, починав механізатором, а згодом сів за кермо комбайна. Чесно зізнається, що комбайни «супроводжували» його практично весь  трудовий шлях. «Ниви», «Колоси», «Дони»…

Протягом кількох років тримав першість у колгоспі по  намолоту, посідав ІІ-е місце і на районних змаганнях.

Бурхливі роки розпаду Радянського Союзу – були нелегкими і для родини Ляховичів, у якій, до речі, вже підростало двоє дітей – син Олександр та донька Тетяна.

То повертався на Вінничину, то починав з нуля у с. Вознесенське Межівського району. Тут знову  – безкраїй степ і кермо комбайна.

Йдучи в ногу з часом,  заснували з однодумцями фермерське господарство, намагалися втриматись на плаву у роки реформування аграрного сектору.

«Боже провидіння»

 

…Те, як наш герой почав займатися садівництвом, сам  Петро Васильович називає, не інакше, як  Божим провидінням…

– Це було б неправда, сказати, що мені все життя снився сад (посміхається)… Життя йшло і все…  Але те, що любов до саду – на генетичному рівні – сто відсотків. Ті, хто бував у мене на батьківщині – у Вінницькій області – бачив скільки там садів! І де б я не жив – біля мого будинку завжди був сад…

Та одна справа, як кажуть, «садок вишневий коло хати», а зовсім інша – промисловий сад. Кожного року, приїжджаючи на батьківщину – Петро Ляхович віз додому яблука з Вінничини.

– І дешевші, і, як на мій смак, добріші. – говорить він.

У черговий раз беручи яблука в одному із господарств,  зачепився розмовою з жіночкою – керівником цього господарства – Тетяною Бугою. Саме зустріч з цією щирою, доброю і порядною людиною він називає Божим провидінням

– Якщо так треба, то це обов’язково трапиться у твоєму житті, навіть те, про що  і не думав. – впевнений він.

Так-от, слово за слово, і  Тетяна запропонувала Петру спробувати себе у такій нелегкій, але благородній справі, як садівництво.

– До речі, сад у неї був тоді приблизно такий, як ми зараз стоїмо. Досить молодий, гарний, – згадує Петро Васильович – Садіть – переконувала, якщо вам це до душі – потім не пожалкуєте.

І хоч не було на той час необхідного стартового капіталу – дала практично в борг, під чесне слово, садівний матеріал (близько 10 тисяч саджанців) на закладку перших 15 гектарів саду. Він і сьогодні глибоко вдячний цій жіночці – землячці, яка повірила йому…

– Що вона знала про мене? Що мене звати Петро, жінку – Зоя. А самі ми десь із Донеччини…

Тож перший садівний матеріал для «Живоносного джерела» приїхав на Межівщину аж із Вінниччини…

«Живоносне джерело»

До речі, назвав своє господарство Петро Васильович, як глибоко віруюча людина, на честь Чудотворної ікони Божої Матері «Живоносне джерело», яка бере свій початок ще з V століття. Саме тоді біля Константинополя чудотворний образ за допомогою водного джерела зміг вилікувати незрячого. За століття образ набув великої пошани у віруючих.

Ікону «Живоносне Джерело» Ляхович вважає берегинею своєї родини…

… Тож починаючи з 2010 року, коли були висаджені перші 15 гектарів, сьогодні – це вже досить потужний сад біля 40 га! Важливо згадати, що 25 гектарів за ці роки були висаджені власним садівним матеріалом. Працював невеликий розсадник, де прищеплювалися необхідні сорти.

Сьогодні на згаданих гектарах, що за наукою розбиті на, так звані, квартали, вирощується понад 20 сортів яблук (від ранніх – до пізніх),  по декілька  сортів  абрикос,  персиків, груш,  черешень. слив. Всього – біля 32 тисяч дерев!!!

І, як зізнався Петро Васильович,  є плани ще досадити 1,5 – 2 гектари.

– Завжди чогось трішки не вистачає для повного щастя (сміється)…

Не тих обираємо…

Та не все так гладко й чинно, як може здатися на перший погляд. Особливо, коли вийти за межі цього чудового саду й поглянути на вітчизняне садівництво загалом…

– Чому раніше у кожному, без виключення, колгоспі був свій сад? А сьогодні – це швидше виключення з правил….

Відповідає на це питання у Петра Ляховича, у зовсім несподівані площині. Рогорнуто і зрозуміло:

– Ми просто не тих обираємо за всі роки нашої незалежності… Так, не дивуйтеся – між політикою, а відповідно, економікою і сільським господарством – прямий зв’язок.  Це невигідно в нашій державі  і все!

Державна політика у сільському господарстві, і садівництві зокрема – це головна причина чому ми маємо таку ситуацію. Останні два-три роки я більш активно займаюсь громадською діяльністю. Виступаю на різних майданчиках, намагаюсь донести правду про наші біди.

Візьмемо Польщу – читаємо, що держава дотує польському фермеру-садоводу – 300-400  євро на гектар. Я говорю: «Дайте мені 400 євро – я вам все даром віддам з того гектара!» А в них це лише підтримка! Розумієте?

Крім того, це дешеві кредити, відшкодування за техніку, допомога в будівництві холодильників, тобто люди дійсно  відчувають, що вони потрібні державі. До речі, кредити під  3-4% . Не 30%! А 3-4% відсотки. Чи в рівних ми умовах?

Коли, я закладав сад, взагалі не ніяких було державних програм. Моя «програма» – це людське відношення вже згаданої Тетяни Буги, яка просто повірила мені на слово.

Сьогодні – для маленького бізнесу програм  практично немає. Для середнього – таких, як я  – теж нічого. А ось для великих  монстрів – будь-ласка…

Чому так? Я нікого не ловив за руку – але зрозуміло, що це ціла система відкатів. Причому величезна. Коли на підтримку фермерів на рік державою виділяється 1.5 мільярди гривень, а 800 мільйонів отримує один мега-виробник – то вибачте…

Йдемо далі. Діє програма по безвідсотковому кредитуванню – на пів-мільйони гривень. Начебто непогано. Можна придбати якусь невелику техніку. Але на цей кредит треба дати подвійну заставу. Тобто на мільйон! Нормально? Як розвиватись?

А спробуй отримати відшкодування на закладку саду! Спочатку проект – офіційний, інститутський, який  на 10 гектарів коштує біля 100 тисяч гривень! Але ж ти тільки починаєш? Де їх взяти?

До того ж саджанець тільки сертифікований! А спробуйте отримати той сертифікат!

Якщо ти не гориш цією справою – а будеш тільки рахувати гроші – зупинишся на першому ж етапі.

Про менталітет і відверто про ринок збуту…

Звичайно, є питання і в самому менталітеті сільгоспвиробників. На думку Петра Васильовича, для переважної більшості аграріїв,  а в першу чергу монстрів сільгоспвиробництва, сьогодні головне – швидкі гроші. Навесні посіяв – восени зібрав. І все…

– Взагалі треба міняти відношення до своєї землі. Я переконаний – не можна сіяти сьогодні соняшник, а завтра пшеницю. І так – кожен рік… Науку ніхто не відміняв. У гонитві за прибутками та економічною доцільністю ми зовсім забули про потенціал землі, про завтрашній день. Наприклад: чи багато парових площ ми бачимо кожного року на наших полях? Отж-бо…

За його словами, сад в економічному аспекті – це зовсім це інше. Це – довгострокові капіталовкладення, коли ти свідомо прирікаєш себе отримати перший прибуток за кілька років, а вийти «в нуль» взагалі невідомо коли…

На власному прикладі розповідає, що перший мінімальний врожай отримав лише через три роки.

А ще ми – не провидці. Мова про ринок збуту. Хто знав ще восени 2013-го, що буде війна? За ці роки практично перекроївся ринок збуту. Донбас для господарства Ляховича був гарною перспективою. Але….

– Для прикладу, минулий рік взагалі був катастрофічний і, водночас, парадоксальний. Ми  мали гарний врожай, але у повному розумінні, обвалилася ціна на яблуко. Його було дорожче зібрати, аніж продати… Це ненормально. – розповідає фермер. – Я розумію, тенденції світового ринку і таке інше… Але держава повинна перша підставити плече фермеру в такому випадку. Допомогти, підтримати, а не спостерігати, як він банкрутує.

У тих же поляків на державному рівні заплановано так, що кожен виробник знає: за який конкретно об’єм продукції він отримає конкретні кошти. А те що у них перевиробництво цього року – то інша справа – залишок хоч і за безцінь. Бо він своє отримав!

Здається, у них немає навіть теоретичних шансів прогоріти, хіба що у зовсім ледачих…

Або ще один момент. Спробуйте вийти на внутрішньому ринку на якусь мережу супермаркетів. Візьміть їх типовий договір і почитайте. Ще не зриваючи яблуко з дерева – ти вже втрачаєш до 20% прибутку. Там скільки нюансів…

Скажу більше – у мене теж завантажуються яблуками на відому торговельну мережу. Але – це посередники, які до садівництва ніякого відношення не мають… Просто є схема, певні фінансові моменти – взаємовигідні для цих сторін, і все….

Україна і Європа

Цього року – справи кращі!

– Бог дав, яблуко чисте, – говорить Петро Васильович. – У порівнянні є і ціна, яка дозволить виправдати витрати.

Адже сьогодні садівництво давно вийшло на новий рівень ,коли отримати якісний врожай без цілого ряду технологічних нюансів – просто неможливо.

Говорячи про сучасні технології та кількість хімічних обробіток, напрошується  висновок один – це вимога часу.  Хвороб така кількість та їх вплив на врожай такий вирішальний – що інакше ніяк… Але до певного  періоду. Ключовий момент  у цьому питанні – треба знати: чим і коли?

– Ми припиняємо обробіток щонайменше за місяць до збору врожаю. І не прагнемо обробити так, щоб наше яблуко лежало 2 роки і не псувалося зовсім. То вже треба замислитись… Це переважно стосується яблук з Європи.

Можливо я вас здивую, але  я знаю такі приклади, коли польські виробники привозять, скажімо на Вінниччину, свій врожай – а потім – завантажуються нашим яблуком і їдуть додому. Накшталт еко-продукту…

Мріє Петро Васильович про холодильник для зберігання врожаю. Це дозволить значно підвищити ефективність виробництва.  Але сьогодні це – 8-9 мільйонів гривень, ємністю на 700-800 тонн. Тож поки що – це ще одна мрія…

– На світовому ринку є потреба в українському, якісному, екологічно чистому яблуці. І ми готові його дати. Нам треба лише трішки допомогти, а або, як говорять мої колеги – просто не заважати

Є у Ляховича і плани організувати переробку продукції. Про це він говорив під час громадських обговорень у рамках Проекту USAID “Підтримка аграрного і сільського розвитку” на тему Прозоре управління ресурсами громади: влада-громада-бізнес, які проходили у Межівській селищній раді. Але для цього має щось змінитися в державі…

Скільки Бог дасть сили – буду жити і працювати

Це головне життєве кредо нашого героя…

А ще – віра в Бога і свою родину, яку він вважає надійним тилом і головним багатством.

Дружина Зоя, з якою разом ось уже 40 років, син Олександр, донька Тетяна,  онуки Андрій і Маргарита, зять Петро – вони і є той самий кістяк, та сама основа фермерського господарства «Живоносне джерело», яке сьогодні вже є певним брендом і, без перебільшення, однією з візитних карток Демуринського старостинського округу, села Володимирівка та й вочевидь аграрного сектору Межівської громади.

– Як би важко не було – я ні коли не падав у відчай… Є ціль – треба до неї йти…- впевнений Петров Васильович. – Очі бояться, а руки роблять. Ніколи не втрачайте віри себе і у вас обов’язково все вийде…

підготував Євген Травневий