Ця добірка сильних, чесних і щемких взірців незламного українського кінематографу, зібрана до третьої річниці повномасштабного вторгнення, стала яскравим унаочненням, що війна не зупинила український кінопроцес, хоча й суттєво вплинула на нього. и спробували зібрати найзнаковіші фільми, не тільки створені у цей страшний період життя України, а ті, які зняті саме про війну, в якій ми всі зараз живемо.  

ІГРОВІ ФІЛЬМИ ПРО ВІЙНУ, ЗНЯТІ ПІД ЧАС ВІЙНИ, ДОЗВОЛЯЮТЬ ОСМИСЛИТИ ЖАХІТТЯ, ЯКЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ НАВКОЛО

Що стосується ігрових стрічок на воєнну тему, то не будемо приховувати, у суспільстві часто можна почути, що їх не варто знімати зараз, оскільки історичні катаклізми та національні катастрофи осмислюються лише через часову відстань і певну емоційну відстороненість. Тобто художні фільми, зняті про цю війну «тут і тепер» наперед ризикують бути розкритикованими або за спекулятивність, або за недостатнє володіння їх творцями матеріалом (адже не всі вони безпосередньо перебувають чи перебували на фронті).

Кінокритик Олександр Гусєв, спираючись на історію світового кіно, впевнено спростовує це упередження, наводячи приклади перших видатних картин про Другу світову війну, які були зняті безпосередньо під час війни. Наприклад, «Касабланка», знята режисером Майклом Кертісом у 1942 році, або «Рим, відкрите місто», який Роберто Росселліні зняв у 1945-му, відразу після звільнення Риму, коли вулиці міста ще були не розчищенні від руїн будівель, що постраждали від ударів бомб. І ці фільми вважаються шедеврами світового кінематографу.

«Ігрові фільми про війну, зняті під час війни, якраз дозволяють осмислити жахіття, яке відбувається навколо. Головне завдання будь-якого мистецтва, в тому числі й кіномистецтва, насамперед, це не можливість втекти у вигаданий світ, а навпаки – осмислити реальність, яка оточує нас. І завдяки цьому осмисленню якось захиститися від страху перед нею, виразити свої найбільш сильні емоції, свою ненависть, позбутися від жаху, опанувати тривоги, втішити скорботи. Що власне і засвідчують як ігрові, так і неігрові українські фільми останніх трьох років», – говорить Олександр Гусєв.

То, спираючись на думку кіноексперта, ми радимо глядачам подивитися такі п’ять українських ігрових кінофільмів, знятих у ці три люті роки.

«Медовий місяць», режисерка Жанна Озірна

У центрі сюжету – подружня пара, яка опинилась в окупації. 23 лютого 2022 року у маленькому містечку поблизу Києва Тарас і Оля проводять першу ніч у своїй новій квартирі. На світанку їх будять вибухи. Молодим людям не вдається виїхати з міста, а російські війська облаштовують штаб у їхньому будинку. Подружжя опиняється у своїй оселі як у пастці: без світла, води та мобільного зв’язку. Впродовж наступних 5 днів вони досліджуватимуть чорну безодню справжньої інтимності між двома людьми в ситуації смертельної загрози. Історія, яку розповіла режисерка, заснована на кількох реальних історіях людей, що пережили окупацію, які вона почула і які її вразили.

Головні ролі у фільмі виконали актор Роман Луцький, відомий за фільмами «Відблиск», «Безславні кріпаки» та «Віддана» та Ірина Нірша, яка раніше зіграла у короткометражному фільмі «Маляр» і була тренеркою з акторської майстерності у стрічці «Бачення метелика».

Режисерка Жанна Озірна була учасницею Berlinale Talents 2020, вона авторка короткометражних фільмів «Зустріч», «Благодать» та «Дорослий».

«Буча», режисер Станіслав Тіунов

Це фільм-драма про страшні події, які відбувалися на Київщині під час російської окупації у лютому-квітні 2022 року. Фільм заснований на реальній історії Костянтина Гудаускаса – волонтера, який вивіз десятки людей із Бучі, Ворзеля та інших окупованих росіянами місць. Литовець за національністю, він мав паспорт громадянина Казахстану, що дозволило йому вільно проїжджати російські блокпости, рятуючи українців.

Зйомки проходили у Київській області в березні та квітні 2023 року і зайняли 28 знімальних днів. Останні кадри були зафільмовані на Говерлі у серпні. Головні ролі у фільмі зіграли польський актор Цезарій Лукашевич та український актор В’ячеслав Довженко.

«Лишайся онлайн», режисерка Єва Стрельнікова

Український драматичний фільм, знятий у форматі «скринлайф», це форма візуальної оповіді, в якій події повністю демонструються на екрані комп’ютера, планшета чи смартфона. За сюжетом у головної героїні Катерини на початку повномасштабного вторгнення випадково опинився ноутбук незнайомого чоловіка. Ховаючись від ракетних обстрілів вдома, вона намагається знайти його власника, який зник після російських ударів. Дівчина, ризикуючи власним життям та життям близьких, намагається врятувати незнайомих їй людей.

Режисерка зазначила, що формат «скринлайф» був запропонований Антоном Скрипцем, сценаристом та продюсером, не тільки через неможливість знайти достатньо коштів на класичний ігровий сценарій під час війни, але й тому, що ця війна відбувається на ноутбуках, телефонах і в усіх соціальних мережах. Фільм було відзнято за 15 днів. Його знімали у двох країнах: Україні та Швеції, та в чотирьох містах – Києві, Львові, Ірпені, Готланді.

«Донька», режисер Єгор Олесов

Перший український фільм, який створено за технологією одного кадру, як стрічки «1917» Сема Мендеса та «Бьордмен» Алехандро Гонзалеса Іньяріту.

Це режисерський дебют Єгора Олесова – українського фільммейкера, продюсера стрічок «Мавка. Лісова пісня», «Захар Беркут», «Ціна Правди».

За сюжетом у лютому 2022 року сімнадцятирічна Ольга, яка має порушення слуху, разом з родиною залишилися в будинку на Київщині, захопленій російськими солдатами. Вони змушені боротися за життя, а юна героїня робить практично неможливе, щоб знайти спосіб врятувати свою сім’ю.

Режисер зазначає, що героїня їхньої історії – символ кожної дитини, яка втратила свій світ через війну, але не втратила надії. Через її шлях команда фільму показує як війна не тільки руйнує життя, а й випробовує наше серце.

У фільмі зіграли Ліза Козлова, Ахтем Сеітаблаєв («Додому», «Кіборги»), Анастасія Карпенко («Як там Катя?»), Мирон Шувалов та інші українські актори.

Саундтрек до фільму створив італійський композитор Даріо Веро, за участі американської віолончелістки Тіни Гуо («Інтерстеллар», «Дюна», «Початок» та інші).

«Сірі бджоли», режисер Дмитро Мойсеєв

Дія фільму-драми відбувається в невеличному селі в так званій «сірій зоні» АТО, без електрики, де лишилося тільки двоє мешканців. Чоловіки знайомі з дитинства, вони колишні шахтарі, але, залишаючись вірними друзями один для одного, мають діаметрально різні погляди на життя: одному ближче схід, іншому – захід. Незважаючи на воєнні дії, вони продовжують жити в небезпечній місцевості та одного дня в селі з’являється російський снайпер і над героями нависає невідворотна небезпека великого наступу.

Головні ролі у стрічці виконали Віктор Жданов («Кіборги», «Мирний-21», серіал «Спіймати Кайдаша») та Володимир Ямненко («Сніг», «Дике поле»).

В основі фільму роман Андрія Куркова «Сірі бджоли», який увійшов до списку найкращих книжок 2022 року за версією The New Yorker і перекладений англійською, німецькою, французькою та данською мовами, а видання The New York Times рекомендувало «Сірі бджоли» до перекладу у 2022 році у США. Також за мотивами книги поставлена однойменна вистава в Київському драматичному театрі на Подолі.

ВАЖЛИВІСТЬ І ЦІННІСТЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ВІЙНУ, ЯКЕ ЗНІМАЄТЬСЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ Є БЕЗПЕРЕЧНОЮ

«Важливість і цінність документального кіно про війну, яке знімається під час війни, є безперечною. Це взагалі особливість сучасного світу – всі неймовірні, вражаючі, жахливі події фіксуються на відео завдяки простоті зйомки. Зрозуміло, що всі сучасні війни (починаючи з війни в Перській затоці в 1991-у році), проходять фактично у прямому ефірі. Але крім телевізійних репортажів та YouTube-роликів усі ці страшні події осмислюються також і талановитими художниками-кінематографістами. Найбільш визначні українські фільми зроблені чесно і з осмисленням усієї правди та реальності. А це вкрай важливо для того, щоб представити все, що відбувається в Україні, перед міжнародною публікою, світовим співтовариством, чия підтримка нам дуже важлива. Документальне кіно – це найвірніший засіб культурної дипломатії. Звісно, воно також важливе і для інформування української аудиторії про те, що відбувається», – говорить Олександр Гусєв.

Українські кінематографісти продовжували дуже плідно та якісно працювати після початку повномасштабного вторгнення.

«20 днів у Маріуполі», режисер Мстислав Чернов

Фільм показує напад російських загарбників на місто Маріуполь 24 лютого 2022 року та 20 днів подій, що відбувалися далі: бомбардування житлових районів і пологового будинку, життя людей у блокадному місті під обстрілами. Автор стрічки – воєнний кореспондент, фотограф та відеорежисер Мстислав Чернов разом із фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою і журналісткою Василісою Степаненко стали останніми журналістами, які висвітлювали початок знищення Росією Маріуполя.

У 2024 році картина отримала «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм». Також фільм здобув премію Гільдії режисерів Америки в категорії «Видатні режисерські досягнення у документалістиці» та престижну британську кінопремію BAFTA Film Awards 2024 у категорії «Найкращий документальний фільм».

«Сопілка Перуна», режисер та сценарист Євген Мазуренко

Ця документальна стрічка заснована на відеоматеріалах, знятих безпосередньо на бойовій позиції. «Сопілка» – кодова назва гармати для радіопереговорів. Образно гармата нагадує собою сопілку, і такий інструмент пасував би богу грому – Перуну. Герої фільму – воїни-артилеристи. Різні люди у мирному житті, на війні вони знаходяться в одному обмеженому просторі на декілька сотень метрів посадки та несуть службу неначе древні жерці язичницького племені в сакральному місці і їхній вівтар – це гармата. Режисер та сценарист стрічки – військовослужбовець Євген Мазуренко, для якого це повнометражний дебют як режисера та оператора. Фільм «Сопілка Перуна» став кращим повнометражним неігровим фільмом у номінації «Вибір редакції» Національного рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2024».

«Мирні люди», режисерка Оскана Карпович

У фільмі глядач почує сотні перехоплених телефонних дзвінків російських військових до своїх близьких, які українські спецслужби опублікували після початку повномасштабного вторгнення українські. Особливий інтерес викличуть розмови окупантів з їхніми близькими в Росії, де голоси «мирних» цивільних – дружин, матерів, друзів – відкривають світові очі не лише на хід так званої «спецоперації», а й на жахливе нутро суспільства, яке стоїть за її виконанням. Усе це звучатиме на фоні кадрів страшних руйнувань, знятих на деокупованій Харківщині.

Фільм знято у копродукції Канади, Франції та України. Робота над ним почалася навесні 2022 року. Режисерка прослухала 31 годину розмов російських військових. Усі аудіоматеріали є у відкритому доступі на офіційних каналах українських спецслужб.

«Одного літа в Україні», режисер та сценарист Володимир Тихий

Фільм «Одного літа в Україні» https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3954570-v-ukrainskij-prokat-vijsov-film-pro-bijciv-miznarodnogo-legionu-gur.html (Summertime in Ukraine) знято кінооб’єднанням Вавилонʼ13 і він розповідає про бійців Міжнародного легіону Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Головні герої фільму — військові підрозділу Міжнародного легіону ГУР, що виконують бойові задачі на найгарячіших напрямках фронту, які розповідають про свій бойовий шлях в Україні. Від перших спільних тренувань на полігонах до перших бойових завдань на найгарячіших напрямках фронту. Вони йдуть пліч-о-пліч і переконані, що їхнє виживання залежить саме від злагоджених дій.

Фільм знімали передусім для американської аудиторії, а головними героями стали саме бійці зі Сполучених Штатів, учасники підрозділу Ronin Team. Знімальний процес проходив у США й Україні, у тренувальному таборі. Також на монтажі використали кадри, зняті безпосередньо під час бойових дій. Міжнародний легіон Головного управління розвідки є окремим підрозділом. Перші бойові завдання легіонери почали виконувати в березні 2022 року. Участь у Легіоні захотіли взяти понад 20 тисяч добровольців із 52 країн світу, однак до складу підрозділу увійшли не всі.

«Довга доба», режисер Алан Бадоєв

Режисер Алан Бадоєв презентував документальну стрічку «Довга доба» до другої річниці російського повномасштабного вторгнення.

Особливість цього фільму в тому, що він не має оператора-постановника – його зняли на свої ґаджети звичайні українці, які й стали співавторами фільму. 12 тисяч людей надіслали режисеру відео та фото свого життя поділеного на «до» і «після» 24 лютого 2022 року. Стрічка створена із 200 годин хроніки, виживання, супротиву й життя під час війни.

Тобто це не просто погляд на війну одного митця чи професійної кінокоманди, це погляд тисяч очей, які були свідками страшних подій першого року Великої війни у найрізноманітніших куточках країни від найбільших міст до маленьких сіл: Києві, Білій Церкві, Іванкові, Харкові, Маріуполі, Херсоні, Чернігові, Дніпрі, Максимівці, Іванівці, Макарівці, Слободі, Гостомелі, Баловному… Глядач побачить все скрізь і одночасно очима мами, дитини, військового, молодої вдови, студента, старенької бабусі…

«Порцелянова війна», режисери Брендан Белломо, Слава Леонтьєв  

Це спільний американсько-українсько-австралійський документальний фільм про життя художників-керамістів у Харкові на початку російського вторгнення 2022 року. Фільм здобув низку відзнак і зокрема номінований на Оскар-2025 як найкращий повнометражний документальний фільм.

Співрежисерами фільму стали американець Брендан Белломо і харків’янин Слава Леонтьєва. Герої стрічки – українські художники-керамісти Слава Леонтьєв, його дружина Аня Стасенко та їхній друг Андрій Стефанов, які з початком повномасштабної війни вирішують залишитися в Харкові. Слава служить у війську, а крім того разом з друзями бореться з ворогом через мистецтво, створюючи порцелянові вироби та прикрашаючи ними зруйновані будівлі. На крихітних порцелянових фігурках вони відображають свій ідилічний минулий світ, непевне сьогодення та надію на майбутнє.

Співрежисери показують дисонанс між жахіттями війни та тендітною красою природи й мистецьких практик. Порцелянові вироби художників оживають у витонченій анімації, яка знайомить глядача з історією їхніх творців та труднощами, які вони долають.

«Реал», режисер Олег Сенцов

В основі фільму – матеріал, знятий тактичною камерою на шоломі Олега Сенцова влітку 2023 року. Він випадково зняв один із боїв, коли його БТР був уражений ворогом. Режисер опинився у траншеї та за допомогою радіозв’язку намагався організувати евакуацію частини свого підрозділу, який був під обстрілом майже без боєприпасів на позиції під кодовою назвою «Реал».

Як зазначив кінокритик Олександр Гусєв, фільм надзвичайно своєрідний і його складно ставити в один ряд зі звичайними неігровими фільмами, але він справляє приголомшливе враження, особливо якщо дивитися на великому екрані, оскільки глядач ніби опиняється в окопі між атаками разом із біцями, а межа між глядацьким залом і тим, що бачиш на екрані поступово стирається. На думку кіноексперта, фільм «Реал» є підтвердженням терміну «окопна правда» – це чесний образ фронтової реальності, не якийсь її вибраний момент, а відбиття реальної загальної ситуації на полі бою.

«Nice Ladies», режисерка Марія Пономарьова

У фільмі йдеться про команду чирлідерок «Nice Ladies» із Харкова, учасницям якої від 50 років. Після початку повномасштабного вторгнення частина команди залишилася в Харкові, жінки продовжили тренуватися.

Роботу над фільмом режисерка Марія Пономарьова розпочала у 2020 році. Тоді вона планувала зняти стрічку про тренування команди та руйнування стереотипів про жінок старшого віку. Однак повномасштабне вторгнення внесло корективи й у фінальній версії стрічки акценти були розставлені зовсім інакше. Нині фільм можна поділити на дві частини – до повномасштабної війни та після. Спочатку глядач бачить, як жінки-чирлідерки підтримують одна одну, не бояться йти попри стререотипи суспільства, змагаючись в категорії «25+», та готуються до Європейського чемпіонату. Проте з початком повномасштабного вторгнення частина команди опиняється за кордоном, а частина лишається в рідному Харкові. Вони по-різному проживають досвід війни, стикаючись із вимушеною розлукою та загрозою не тільки життю, але й їхній єдності, та шукають шляхи як наново вибудувати спільну мову.

«Ми, наші улюбленці та війна», режисер Антон Птушкін

Фільм є режисерським дебютом блогера Антона Птушкіна і показує історії людей та їхніх домашніх улюбленців на тлі російського вторгнення в Україну 2022 року, коли через збройну агресію багатьом українцям довелося виїжджати зі своїх домівок, шукаючи прихисток у містах, де не велися бойові дії. Багато хто виїжджав разом зі своїми домашніми тваринками, а декому довелося залишити їх удома під обстрілами.

Впродовж 1,5 року зйомок Антон Птушкін відвідав десятки українських міст, а згодом географія зйомок розширилася до Польщі, Іспанії та Нідерландів. Головними героями фільму стали не тільки коти, собаки, ведмеді, леви, лемури та йеменський хамелеон «Ігорьок», але й люди, що їх рятували: військові, волонтери «Зоопатруля», ЗСУ, ДСНС та звичайні небайдужі українці, іноземці та українці, які допомагали тваринам у бомбосховищах та на лінії фронту, вдома та за кордоном. У фільмі також можна побачити «зіркових» пса Патрона чи кішку Глорію з Бородянки.

«Все має жити», режисери Тетяна Дородніцина, Андрій Литвиненко

Це історія миколаївської зоозахисниці та чемпіонки світу з пауерліфтингу – «найсильнішої жінки світу» харизматичної Анни Куркуріної, яка продовжує рятувати тварин навіть під обстрілами.

Фільм показує її незвичне повсякдення. Вона викладала біологію в школі, працювала в місцевому зоопарку, допомагала облаштовувати притулки для тварин і намагалася знайти новий дім для десятків бродячих тварин. У 40 років жінка вирішила стати професійною важкоатлеткою і швидко досягла вершини – стала триразовою чемпіонкою світу. Крім того, вона почала працювати тренеркою для молоді з інвалідністю. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Анна користується силою своєї популярності як спортсменки та інфлюенсерки, щоб допомагати пораненим та покинутим тваринам. Кожне життя цінне й ніхто не має права його знищити – це основний принцип, яким керується героїня по життю, навіть коли небо над головою розсікають ворожі ракети.

А ще: