Сергій Василюк: “Межівчанам – Культурній Перлині Українського степу з вірою в нашу ПЕРЕМОГУ!
Автор Євген Травневий.
Межівщина… Живий сольний виступ лідера гурту ”Тінь Сонця” Сергія Василюка, бійця 130-го батальйону ТРО. Неанонсований концерт…
Серед глядачів – запрошені мами, дружини, рідні та близькі наших загиблих Героїв, волонтери Межівщини, які кожного дня допомагають українському війську; енергетики, медики та освітяни, соціальні працівники, наші Захисники…
“Тінь сонця” – унікальна і легендарна група, невід’ємною рисою сучасного характеру якої називають український волелюбний folk-metal чи то козацький рок. Своєрідною візитною карткою гурту є пісня «Козаки» (у народі «Їхали козаки»), під яку виходив на ринг боксер Олександр Усик; вона ж була обрана музичною візитівкою Національної збірної України з футболу на Євро-2016.
”Меч Арея”, ”Їхали Козаки”, ”Ніколи не плач”, “Мчать козаки”, “Додому”, “Тримайся, козак” та ще багато інших, всім відомих пісень: “Червона калина”, “Червона рута”, бойовий славень “Зродились ми великої години” – почули глядачі протягом незабутніх півтори години концерту.
Здавалося, кожна пісня проникала в самісіньке серце, дотягнулась і розбурхала невидимі, але, як ніколи, гучні та мелодійні струни душі нашої української національної ідентичності…
Немов би не Сергій зі сцени, а самі пращури-козаки промовляли до присутніх пророчі слова…
Хоча й сам Сергій, як продовжувач козацької слави – з перших днів війни боронить Україну від рашистських загарбників у складі 130-го батальйону ТРО…
Незабутній вечір балад та музики героїв від вокаліста легендарного гурту “Тінь Сонця”! Жива музика, живе спілкування, автограф-сесія та фото на згадку з легендарним виконавцем, справжнім патріотом України.
Для багатьох це була перша зустріч, але тепер однозначно – любов на роки.
Концерт добіг свого кінця під бурхливі аплодисменти вдячних жителів Межівщини. Але…
Залишив незабутні емоції, без перебільшення, душевне піднесення…
Як глядачі віддячили Сергію чудовою атмосферою та нестихаючими оплесками, так і він … зізнався у любові Межівщині, чудовому залу та гостинним, щирим, відвертим людям. А також погодився на інтерв’ю для читачів «Межівського меридіана». Розмова, звичайно про… війну, творчість, нашу ПЕРЕМОГУ!
***
– Сергію, дякуємо Вам за чудовий концерт, емоції, щирість, за те, що завітали до нас. До речі, як Вам Межова?
– Чудове містечко. Чудові люди. Прекрасний зал, неймовірна атмосфера… На жаль, мені ще ніхто не пояснив: звідки взялася така назва? Межова… Дуже цікаво.
– Версій багато, але ми вважаємо, що однозначно, це межа чогось. Наприклад, Дніпропетровщини та Донбасу. Заснування Межової та заселення території багато років пов’язують із будівництвом станції на залізниці Юзівка – Катеринослав у 1884-му році. Хтось говорить, прив’язуючи це локально до межі земель громад навколишніх сіл.
– Запропоную і свою версію. Можливо, це була, так би мовити, межа зменшеного контуру земель війська Запорозького. Коли тут був Дикий степ… А щодо кордону Катеринославщини та Війська Донського, то він проходив по Кальміусу. Тобто Юзівка-Донецьк – це ще Кальміуська паланка Війська Запорозького низового.
– Практично перед кожною піснею Ви не просто спілкуєтесь з глядачем – сьогодні ми чули багато саме історичних екскурсів. УНР, держава Скоропадського, січові стрільці, і, звичайно ж, козаки…
– Історія – це моє хоббі (посміхається). Почав захоплюватися десь на третьому курсі університету. “Історія запорізьких козаків” Дмитра Яворницького справила величезне враження. Потім познайомився з епохою історії України початку ХХ ст. – Центрально- українська боротьба за державність. До речі, сюди ж можна додати і Павлоградське повстання. Це вже ваш край (знову посміхається). Але насамперед, звичайно, УНР, Соборність, січові стрільці, УПА, тобто всі етапи становлення української державності.
Скажу чесно, у школі я міг навіть плутатись, скажімо там, Гетьманат чи Директорія. А вже в універі всі мої курсові та дипломи пов’язані з історією, хоча навчався на географічному факультеті. Наприклад, курсова – «Історія розвитку Київського метрополітену», а диплом – «Історія формування державного кордону України».
Знову зізнаюсь, що, мабуть, це таки була досить «халатна» робота (сміється), але, разом із тим, і початок захоплення історією України. Скажу так: свідома людина-громадянин має цікавитись і мати бодай базові знання з історії рідної держави.
Свідома людина-громадянин має цікавитись і мати бодай базові знання з історії рідної держави.
– Ми всі мріємо про ПЕРЕМОГУ. І жителі Межівщини – не виключення. Але… всі говорять про неї дуже обережно. Тобто, як виглядатиме наша перемога?
Для когось – це кордони до 24 лютого, для більшості – це також Крим і Донбас, і ми розуміємо, що саме така мета уособлює прагнення всього народу України. А є й такі, хто говорить тільки про знищення рашизму, який приніс скільки горя і страждань українцям.
Що означає Українська Перемога для Сергія Василюка?
– З точки зору війни України та росії, перемога – це вихід на кордони 1991 року. Але з точки зору боротьби зі страшним агресором, який чинить злочини проти цивільного населення, проти людства, давайте відверто, справжній геноцид нашого народу – перемога має бути в Москві. В той чи інший спосіб. Можливо, навіть не так важливо, щоб українські війська йшли туди. Наприклад, об’єднані сили – західні партнери, у контексті боротьби зі світовим злом, тероризмом гігантських масштабів. Як свого часу всі разом протистояли Гітлеру…
Але збудник цього вірусу, я маю на увазі, рашизм, має бути знищений. Однозначно.
Адже всі розуміють, що навіть вихід на кордони 1991 року не завадить їм обстрілювати і тероризувати нашу країну. Джерело зла збиратиме сили для нової агресії.
– Тобто, в кінці-кінців має бути міжнародний трибунал, Гаага, репарації?
– Знаєте, я взагалі не жорстока людина. І глобально мене не цікавить, як вони зникнуть з нашого життя. Тобто, як саме виглядатиме їхнє покарання. Але вони мають бути ізольовані від світу у такому вигляді… Цивілізований світ, і Україна насамперед, мають бути убезпечені від подальших російських імперських зазіхань, особливо, як це вони роблять зараз.
– Творчість під час війни. Пишете нові пісні? Чи вистачає часу?
– Зараз тексти пишуться дуже тяжко. Не знаю…
Дивіться, можливо немає проблем із простими текстами, які гарно звучать і ніби зрозуміло, про що вони. Та якщо це мій авторський текст – я завжди ставлю високу планку. Там має бути дійсно щось особливе. Не просто: «Ми йдемо воювати… і т. д.» Ні… Щось таке… Що торкне по-справжньому.
Хотілося б зачепити глибокі відчуття на фронті, які пережив сам. Побратими… Місця, де ти побував…
З одного боку криваві, у той же час вони стали рідні. Як Харківщина – Слобожанщина. Як це пояснити?..
Коли ми залишаємо свої позиції, є відчуття, що ти ніби поріднився з цією землею, через екстрим, емоції, що пережив тут. Через небезпеку, і жагу захищати все це. Цю природу, ці розбиті будиночки.
– Як ваш батальйон опинився на Харківщині? Здається, ви починали воювати з Києва…
– Так, 130-й батальйон – це Київське ТрО. У кінці квітня нас направили на Північну Салтівку. Далі – на північ від Харкова, де був дуже складний період. Стояли на позиціях, які згодом тимчасово віддали. Десь між селами Шопине-Дементіївка, недалеко від кордону. Жахливі, криваві бої, багато наших хлопців залишилися там… Їхні тіла змогли повернути тільки після 11-12 вересня, коли звільняли Харківщину.
Особисто я саме там відчув щастя перемоги та руху вперед. Це було перед селом Великі Проходи на північний Схід від Харкова. Важко передати словами… Впіймав на думці, що взагалі не можу відмовити собі в сентиментальності до Слобожанщини.
У вас Січеслав – козацький край, Великий Луг, пороги, а там теж козацькі полки, але своя, особлива історія…
– Багато виступаєте зараз? Сьогодні дали кілька концертів поспіль по 1,5 – 2 години. Звідки сили черпаєте?
– Це важко назвати концертною діяльністю. Але поєдную виступи для дружніх підрозділів із благодійними, коли збираю кошти для свого 130-го батальйону, який сьогодні тримає стрій біля Бахмута.
Сили? Мій рекорд (якщо це можна так назвати) – 6 концертів на добу. Але все залежить від умов, атмосфери.
Буває так, що співаєш без звуку, у холодному бліндажі і все просто суперово!
Як у Межовій, коли зникло світло, але все вийшло неочікувано краще і органічно.
Знаєте, зараз можу точно сказати, що ваша концертна зала – вона унікальна. Спочатку почувався якось ніби не дуже комфортно. Але зайшли люди, ваш звукорежисер Олег – теж молодець. І, як результат – я навіть не втомився, навпаки, отримав неймовірну енергетику. Бережіть цю залу!
До речі, у вас дуже приємна і шляхетна публіка, тому не здивуюся, якщо наступний Міністр культури України буде саме з Межової (посміхається).
Ваше селище вже залишилось у моєму серці!
