– Мабуть, Галю, ти й при житті була «важка на підйом», – цей жарт викликає бурхливий сміх у вже стомлених чоловіків, які кілька годин вантажать та відправляють у путь кам’яну половецьку бабу.

Ця алегорія всім зрозуміла, бо жіноча скульптура вагою дійсно близько 450 кілограмів, виготовлена з достатньо щільного пісковику. Вирушає вона з прифронтової Слов’янської громади (на різних ділянках 18 – 25 кілометрів до зони активних бойових дій) до Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.

З наближенням лінії вогню, на сході України  триває робота по збереженню культурно-історичних цінностей, як знаходяться критично біля лінії фронту…

15 так званих «половецьких баб» раніше вже евакуйовані за допомогою військових та волонтерів з палаючої Донеччини до Національного музею, який має найбільшу у світі колекцію половецьких скульптур.

 На превеликий жаль, фронт стрімко рухається до кордонів Дніпропетровської області. Тож сьогодні це питання є актуальним і для прифронтових територій Січеславщини, звідки евакуйовано  вже чотири половецьких скульптури.

Чергова з евакуйованих  половецьких скульптур перебувала на території зеленої садиби “Перлина степу” Слов’янської громади  – у мальовничому куточку, де за нею доглядали…

Її транспортування дійсно стало справжньою операцією з порятунку…

Тут і працівники зеленої садиби «Перлина степу» та сам її власник – Олександр Юхименко, представники Слов’янської громади, надійний помічник від батальйону «да Вінчі»  – В’ячеслав.

Мозок операції –   Юрій Фанигін, історик, заступник директора Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького. Від початку повномасштабного вторгнення він займається порятунком половецьких кам’яних баб XI-XIII століть з-під ворожих обстрілів.

Останній місяць  Юрій, за допомогою батальйону «Вовки Да Вінчі»  евакуював з прифронтової Межової та Слов’янки вже чотири половецькі скульптури. Перші – з Дніпропетровщини.

…Скульптура, дійсно дуже «нелегка на підйом» і під нею ламаються навіть піддони…

Але, на адресу протоукраїнки «Галі», які її вже охрестили у рятувальній експедиції, лунають виключно компліменти та вишукані жарти …

«З усією повагою, як до жінки… Судячи з усього – статусної…»

Про це розповів присутнім Юрій Фанигін. Історичний екскурс, як завжди, фаховий та цікавий:

 “Не всі жінки зображувалися у високому Клабуку, деякі у кашкетах накшталк українських очіпків. Можливо форма кашкета у данному випадку великого це показник статусу жінки. Можливо їх загальна зірниця між жіночими статуями це просто показник різних форм одягу в різних родах половців. А можливо і просто моди”

У неї було достатньо широке обличчя. Вона сама була достатньо огрядною. Це для половців норма. В принципі для степової української культури антропологічно це також характерно…  

Оце в неї намисто. Воно дуже схожі на українські коралі. І вона, звісно, у каптані, тобто одягнута. І ми не бачимо її волосся, тому що жінкам не дозволялось показувати волосся. Воно було повністю вплетене і сховано. А ззаду у неї під кашкетом – як тканина накидана, яка  закриває її волосся і спину. Ось воно такими двома рядами розходиться.

Дуже цікаво, що є і орнаментація, знизу розпис по кафтану. І ми бачимо, ну ми це називаємо, орнаментацією, але по факту це по суті може бути і вишивка на кафтані. Це дуже схоже».   

Історик відзначив тезово, що це половецька жіноча культура – дуже гарно пропрацьована, пророблена.  По орнаментації, розміру, скоріше за все -12-13 сторіччя. Розквіт половецької доби, до приходу монголо-татар.

Він нагадав, що кожна скульптура присвячена конкретній людині  і тому плюс-мінус десь так ця жінка і виглядала 700-800 років тому, яка проживала в районі села Слов’янка, де і була похована:

«Усі половецькі кам’яні скульптури стоять в одні позі. Майже всі. Вони під животом тримають складені руки, у яких тримають щось.

Усі питають: що це? Книга. Деякі, кажуть, Біблія. Ні, це горщик з жертвоприношенням, яке вони несуть у потойбіччя.

Загалом, усі курганні культури, кочові. А це теж кочова курганна культура. До речі, останні, хто ховали в курганах були саме половці. Вони завжди клали в могилу якусь посудину (дерев’яну або глиняну, або дерев’яну оббиту металом, сріблом, золотом) з ритуальною їжею або жертвоприношенням.

Цій традиції десь 5 тисяч років. І будемо відверті:  в наші християнській культурі і на поминках, і посмертних практиках, є теж елементи, які пов’язані з їжею при похованні.

Те, що скульптура достатньо пізня, я особисто припускаю, через те, що ззаду ми бачимо т.з . п’яту, це технічний елемент в землю для вкопування, але він виокремлений, як така майже стела, на якій вона стоїть чи притуляється».

… Половецька «Галя» дійсно виявилася нелегкою на підйом і лише разом та за підтримки Славка з «Да Вінчі» вона щасливо вирушила і як ми вже дізнались від Юрія Фанигіна – успішно дісталась і до пункту призначення.

Олександр Юхименко, власник садиби:

– 800 років вона стояла у цих степах… 800… 

Мені здається, що багато років вона оберігала нашу землю від біди… Була нашим оберегом… Її мали змогу побачити всі земляки… доторкнутись до нашої історії…

Але, сподіваємось, що після війни ця пам’ятка все ж повернеться у Слов’янську громаду – на ту землю, де вона була знайдена…

(від редакції: громада отримала від історичного музею імені відповідні документи та супровідні листи на пам’ятку).

Юрій Фанигін:

“Як історик переконаний, скульптура має бути там, де вона знайдена. Адже ця жінка і жила в цих степах. Тому я розділяю вашу думку і вірю, що це  тимчасово.

І повірте мені, що наш музей хотів, щоб вони потім повернулись і на Донбас, і на схід Дніпропетровщини, звідки ми їх вивозили…

У музеї вже більше 100 скульптур і вони також «вимагають» уваги, зокрема, у вигляді, реставрації”.

Фанигін підкреслює: кам’яні баби – це недооцінений артефакт.

Історик переконаний: навіть під час повномасштабної війни, фінансування довготривалих культурних проєктів та збереження спадщини є надзвичайно важливим. Він нагадує, що російська імперія вивозила українські культурні надбання ще з XVIII століття, а кращі знахідки з курганів радянського періоду “їхали” на “реставрацію” і там залишалися.

Чимало цих скульптур ще залишаються на тимчасово окупованих територіях.

 “Ми продовжуємо шукати їх тепер не лише на Донеччині, а й на Дніпропетровщині, щоб евакуювати та зберегти. Тому будемо вдячні всім за будь-яку корисну інформацію”.

підготував Євген Хрипун

фоторепортаж евакуації: