Межівська громада у Дніпрі вшанувала Захисників і Захисниць України

1 Жовтня, 2026 Євген Хрипун

Межівська громада, евакуйована через близькість до фронту, 1 жовтня зібралася у Дніпрі біля пам’ятника Героям України. У День захисників і захисниць України тут згадали земляків, які не повернулися з війни. Сьогодні Межівщина має 83 полеглих Захисників.

1 жовтня, у День захисників і захисниць України, представники Межівської громади зібралися у Дніпрі біля пам’ятника Героям України, щоб вшанувати пам’ять земляків, які віддали життя, захищаючи Україну.

Для Межівщини цей день — не просто дата в календарі.

Наша громада сьогодні евакуйована. Вона залишається поруч із лінією фронту. Але громада живе, працює, допомагає війську, підтримує своїх людей і тримається.

І пам’ятає.

Цього дня Межівщина долучилася до обласного вшанування полеглих Захисників і Захисниць України. Разом із представниками обласної та міської влади, рятувальниками, правоохоронцями, військовими та ветеранами присутні схилили голови у хвилині мовчання.

До Меморіалу поклали квіти.

Згадали тих, хто закрив собою Україну від ворога. Тих, хто не повернувся з бою, але назавжди залишився в строю.

Цього дня поруч були не лише представники громади. На вшанування прийшли ветерани та рідні загиблих і зниклих безвісти Захисників Межівщини.

Завітали ветерани, рідні загиблих Героїв з Межівщини. Мама Олега Кулиненка – Ірина Іванівна, тато Павла Коваля – Коваль Микола Іванович, тато Луганського Вадима – Луганський Василь Вікторович, тато Олександра Желізняка – Микола Іванович, мама Олега Іванова – Оксана Кирилівна, Геннадія Поліщука — Любов Миколаївна.

Ветерани Сергій Сисоєв, Віктор та Андрій Кошарні, батько безвісти зниклого Захисника — Микола Васильович Тимчук, Наталія Макаренко.

За кожним із цих імен — окрема історія.

І за кожною історією — люди, які чекають, пам’ятають і продовжують жити з цією втратою.

Саме тому хвилина мовчання у такі дні — це не просто формальність. Для когось вона означає згадку про сина. Для когось — про батька, брата, чоловіка, друга чи побратима.

Для громади — про своїх.

Під час заходу прозвучали слова вдячності тим, хто сьогодні тримає оборону, і тим, хто вже не повернеться додому.

Голова Межівської громади Володимир Зражевський наголосив на важливості зберігати пам’ять про Героїв, підтримувати їхні родини та робити все, щоб їхній подвиг не був забутий.

«Наш обов’язок — пам’ятати їх, підтримувати їхні родини та робити все можливе, щоб їхній пдвиг ніколи не був забутий»

.

Це, мабуть, і є головне, що можна сказати в такий день.

Пам’ятати.

Не лише у пам’ятні дати. Не лише біля меморіалів.

Пам’ятати у щоденному житті — у назвах вулиць, у фотографіях, у розповідях дітей про своїх батьків, у підтримці родин, у допомозі ветеранам, у кожній добрій справі, яку робимо заради громади й України.

Сьогодні у лавах Сил оборони України служать багато наших земляків. Вони виконують бойові завдання, захищають побратимів, свої родини та Україну.

Хтось пішов на службу ще до повномасштабного вторгнення. Хтось став до лав оборони у перші дні великої війни. Для когось війна змінила все життя.

Їх чекають.

Їх підтримують.

За них моляться.

І найбільше бажання їхніх рідних — щоб вони повернулися додому живими.

На жаль, у Межівської громади є й ті, хто вже ніколи не переступить поріг рідного дому. 83 Захисники Межівщини загинули, боронячи Україну.

Їхні імена залишаються частиною історії громади.

Пам’ять про Героїв Межівщини зібрана також в онлайн «Алеї пам’яті Героїв Межівської громади» — цифровій меморіальній експозиції, створеній для того, щоб імена та історії наших земляків не зникали з пам’яті. Алея пам’яті Героїв Межівської громади

Межівська громада сьогодні далеко від свого дому. Але вона залишається громадою — зі своїми людьми, своєю пам’яттю і своєю відповідальністю.

Ми працюємо. Живемо. Допомагаємо. Чекаємо.

І пам’ятаємо тих, завдяки кому можемо це робити.