Шановні земляки,

ми батьки Стадніченка Олександра Олександровича, 1979 року народження, що проживає в смт Межова, звертаємося до вас із проханням допомогти фінансово нашому синові, який у 2022 році захворів на важку форму онкологічної хвороби й нині потребує дороговартісних ліків – “Тагріссо осимертиніб”(Швеція).

Вартість тримісячної упаковки (так вони продаються) коштує трохи більше 200 тисяч гривень.

Протягом року слід придбати чотири таких упаковки, а це вартує більше 800 тисяч гривень – така сума по кишені лише тим, хто має мільйонні статки або нині отримує заробітну платню в розмірі кількох сотень тисяч гривень. Ми ж люди пенсійного віку, тож змушені зараз звертатися за допомогою до рідні, знайомих і чужих людей.

 Чи зверталися ми в якісь фонди? Так, але допомога онкохворим у них стоїть на останньому місці. Раніше, до війни, в Україні були спецпрограми для таких онкохворих, ліки видавалися безкоштовно. Зараз ці програми згорнуті, бо є потреби війни. Ми це приймаємо, але нам треба вести свою війну – проти раку, за життя сина, адже йому ще треба вивести в люди свого сина, який зараз є студентом першого курсу в двох вузах одночасно.

Чи ефективні ці ліки? Так. Минулого літа ситуація зі здоров”ям  у сина була критичною: велика пухлина на плеврі правої легені ( з неї навіть спеціалісти не ризикнули взяти проби на гістологічне дослідження, чекали, поки збільшиться лімфовузол, і брали проби вже звідти); біля неї, по всьому хребту, по всіх ребрах, плечових суставах, у голові – сотні маленьких, малих і більших метастаз; уражена лімфосистема. Біль у спині був такий, що без крику й сторонньої допомоги син не міг встати з ліжка, не міг іти. Виникла пряма загроза розрушення шийного відділу хребта.

Побутує думка, що подробиці хвороби не годиться виносити на загал, але в нашому випадку ми вдаємося до подробиць, аби ні в кого не виникло сумнівів щодо правдивості нашої проблеми, це по-перше. А по-друге, можливо, інформація про такі ліки комусь стане в нагоді. По-третє, пам”ятаймо всі, що не слід зволікати з відвідинами лікаря. Зараз наш син має другу інвалідну групу, пішов на роботу, раз у тиждень приїжджає до нас. Дякуючи людській допомозі та Богу, ми маємо щастя бачити сина, обіймати й цілувати його.

Іноді ми собі думаємо: що таке 200 тисяч гривень? Для однієї людини це достатньо вагома сума. А якщо людей багато, наприклад, тисяча, то з кожної людини по 200 грн – і буде 200 000! Або коли б 200 більш-менш спроможних людей “скинулись” по 1000 – це теж 200 000грн. Коли ж небайдужих людей більше тисячі, то ситуацію врятують і 50, і 100, і 200, і 20 грн.

Може, не варто було б у нашому звертанні згадувати когось особисто, але нам дуже хочеться навести 2-3 приклади людської поведінки, яка нас вразила ще тоді, коли тільки починали ширитися чутки про хворобу сина…

Одного разу на вулиці до батька підійшла Лантух Світлана Вікторівна (зовсім не родичка), дала в руку тисячу гривень і сказала: “Тримайтеся і боріться до останнього”. Із такими ж словами й такою ж сумою прийшла до нашого дому Олена Михайлівна Сенілевич, яка протягом кількох десятків років боролася за життя свого сина Жені. Щирі слова підтримки почули ми від місцевої меценатки Ольги Василівни Вдовиченко, вона передала синові 2000 грн. У Преображенці є надзвичайно скромна жінка Тетяна Іллівна Рубльова, колись викладала історію в сина. Тричі ми купували ліки, звертаючись до людей через соцмережі за допомогою, і тричі Тетяна Іллівна приносила для сина купюри в 1000 і 500грн. А сама ж вона давно залишилася без чоловіка, дала вищу освіту трьом дітям, тепер їздить на свята до Дніпра й Києва, розвозить дітям та онукам гостинці. Пізнаючи таких людей, розумієш, чому в нашій Україні так багато волонтерів.

Ми вдячні всім-усім рятівникам нашого сина – і сім”ям Монастирних, Дзюбків, Іщенків, Шалів, і жінкам із ансамблю “Степовичка”, і завідуючій Преображенською філією №7 Ларисі Анатоліївні Черевань (за матеріальну допомогу й моральну підтримку), Сашиним однокласникам, учительському колективу Межівського ліцею №1, сім”ям Катерини Олександрівни Діденко та Ніни Володимирівни Ковтун з Межової, сім”ї Приступи Миколи Михайловича зі Слав’янки та директору СФГ “Яна” Циганковій Валентині Григорівні, багатьом людям із Слав”янки та Іванівки.

Вибачте, що не всіх змогли назвати. Хай береже Бог усіх, хто хоч якось причетний до нашої ситуації.

28 березня, після чергового обстеження, лікарі продовжили синові термін приймання шведських ліків ще на три місяці, їх треба викупити по замовленню до 10 квітня.

Будемо вдячні за будь-яку суму фінансової допомоги.

Реквізити для пересилання коштів:

Приватбанк, Стадніченко Олександр Олександрович

Картка № 4149 4991 23 52 73 74

З повагою і вдячністю батьки Олександра

– Стадніченко Олександр Васильович та Валентина Іванівна.