Пам’яті Василя Івановича Мисика

17 жовтня цього року закінчився земний шлях Василя Івановича Мисика, колишнього фотокореспондента Межівської районної газети «Червона зірка», облік якої збагатили сотні якісних і актуальних для життя нашого регіону знімків відомих межівчани, важливих подій.

Запам’ятався він як «маститий» фотомайстер, дещо мовчазний і весь в роботі, очевидно, приємній йому, улюбленій. Його кредо: ніяких «перекурів», ніяких зайвих розмов. То виготовляв в лабораторії фотознімки, то нарізав на старенькому ЕГА (електро-гравіювальному апараті) так звані «кліше», необхідні для відтисків фотографій.

В. І. Мисику вдавалось творчо зафіксувати вир подій на Межівщині, передаючи у численних фотоілюстраціях. Він часто повторював: «Найдорожче у житті це час!  Не встигнеш за ним вважай, що життя не вдалося».

Не любив Василь Іванович середнього «рівня» у своєму житті. Тому поїхав до Києва, де здобув вищу освіту. Повернувся і працював у Межовій на різних посадах, в т. ч. і головою селищної ради.

А вже на пенсії виявляв велику активність в роботі районної ради ветеранів, у заходах по підтриманню чистоти в селищі. До речі, практично до останнього подиху, дбав і про порядок у своїй садибі, підмітав прилеглу вуличну територію.  Він ініціатор становлення пам’ятника двом офіцерам, які захищали Межову в 1941р., та через поранення їх знайшли і розстріляли німецькі окупанти. Постійно переймався турботами ветеранів односельчан.

Василь Іванович часто згадував Новопавлівку, де він народився в 1938 році, отримав перший життєвий досвід. Гордився, що це село стало колискою, цілої плеяди письменників, в т.ч. майже тезки поета Василя Олександровича Мисика. Він також переймався трагедією нинішньої війни на території України.

Поховано Василя Івановича на старому (Григорівському) кладовищі в Межовій.

Мир його душі!

О. Винник, П. Бабець і група товаришів ветеранів.

Фото з архіву “Межівського меридіана”