Чотири покоління – одна евакуація. Крізь біль і надію з Новолозуватівки на Одещину вирушила родина Семенюків

..Івану Максимовичу 84 роки. Його правнуку, якого теж назвали Іваном Максимовичем, — лише шість. “Мені довелось пережити війну дитиною… І тобі також…”, — з гіркотою каже дідусь правнуку. Ця розмова яскраво ілюструє трагедію, що спіткала їхню родину, як і мільйони інших українців.

У прифронтових громадах Дніпропетровщини через безпекову ситуацію сьогодні триває евауація родин з дітьми…  

Велика родина Семенюків, дев’ять чоловік, з яких троє дітей та троє пенсіонерів, змушена  евакуюватися із села Новолозуватівка, що поруч із Межовою. Це сім’я, яку добре знають не лише в громаді, а й далеко за її межами. І причина цьому — незламний дух і неймовірна праця юних волонтерів.

Івани Максимовичи – з різницею 78 років

Юні серця, великі справи

З початку повномасштабного вторгнення, 14-річна Діана – лідерка волонтерського руху, дев’ятирічна Каміла та шестирічний Іванко зібрали майже 2 мільйони гривень на підтримку Збройних Сил України.

До них приєдналися друзі-однодумці: Дмитро Матюхін, Маша Ситниченко та Еліна Паніотова, які також нині вирушають у безпечні місця. Дехто вже поїхав.

Юні волонтери з Межівської громади

Мама Людмила розповідає, що родина виїжджає на Одещину з важким серцем. Разом із ними в далеку дорогу вирушають п’ятеро котів, двоє собак та хом’як. “Забираємо всіх, кого можемо”, — зі сльозами на очах говорить вона.

Діти вже пообіцяли, що й на новому місці продовжать свою волонтерську справу.

Чотири покоління разом

Ціла родина — чотири покоління — мешкала в одному будинку. Наталія Григорівна прожила в Новолозуватівці з 1982 року, а її батько 84-річний Іван Максимович — з 60-х років. Власними руками збудував хату, у якій жили , працювали кілька поколінь…

І тепер вони змушені покидати свої домівки.

“Головне, що всі разом”, — кажуть Семенюки, хоча по очах кожного, що їхати неймовірно важко.

“Будували колись цей будинок, всі разом дружно жили. Залишаємо і батьківські могили, немає слів… Кидати все, що будували своїми руками. Онуки, правнуки… Доживай віку, каже Іван Максимович… Але… Треба тікати”, — з болем ділиться прадід.

Голова родини навіть сам пропонував залишитись на господарстві, але його пропозицію ніхто не підтримав.

Їхати вирішили тільки разом, заради безпеки дітей. “Не дай Боже, потрапить дітвора під обстріл”, — каже Наталя Григорівна, висловлюючи спільну тривогу.

Усі вони сподіваються повернутися додому. “Дуже хочеться”, — каже Людмила. Вірять і надіються, що все стабілізується.

Важкі емоції маленьких волонтерів

На запитання про настрій, маленька Каміла впевнено показує палець донизу: “Все сумно і погано…”. Діані ж, лідерці волонтерського руху, найважче. Вона переживає найбільше, і їй складно давати коментарі чи інтерв’ю. Весела та комунікабельна дівчина до кінця не вірить, що їй доводиться залишати рідний дім. Ми обіцяємо їй новини з Межової.

“Маленькі люди – з великими серцями”, – саме так говорять мешканці Межової про школярів-волонтерів з Новолозуватівки та Межової. Понад 100 благодійних ярмарків та акцій, а також понад 2 мільйони зібраних коштів – такі вражаючі результати цього, без перебільшення, волонтерського руху.

За цей час діти збирали кошти на автомобілі, генератори, зарядні пристрої, тепловізори, інструменти, запчастини для авто, теплий одяг та багато іншого. “Все – для наших Захисників!” – говорять вони, і це не просто слова, це їхній життєвий принцип.

Віримо, що і на новому місці вони продовжать почату справу…