Середа, 18 Листопада, 2026
Люди твої, МежівщиноПро головне

Мільйони слухають її вірші: історія межівчанки Злати Птиці, яку не розкажуть на телебаченні

Вона збирає мільйони переглядів, змушує дорослих плакати над віршами про війну, але сама після інтерв’ю біжить шукати равликів. Вона знає ціну слову «Межова», пам’ятає своїх друзів, мріє про басейн удома й хоче, щоб усе навколо було блакитним. Ми побували в гостях у Злати Птиці — нашої маленької землячки, яку сьогодні знає вся Україна. І спробували познайомитися з нею не як із маленькою зіркою, а просто як зі Златою.

 

Є одна деталь, якої не побачиш на телевізійному екрані…

У передпокої квартири, де сьогодні мешкає родина Злати Птиці, лежить бронежилет.

Не сценічний реквізит, не частина якогось телевізійного сюжету. Звичайний бронежилет, який у родині, що змушена жити неподалік від прифронтової території, став частиною побуту.

Після чергової російської атаки він опинився тут, поруч із повсякденними речами.

А в іншому кінці цієї історії — шестирічна дівчинка, яка пише казки, грає на піаніно, мріє стати лікаркою та стюардесою… і дуже любить морозиво.

Це і є Злата Птиця. Та сама Злата з Межової, чиї відео збирають мільйони переглядів, а виступ на телепроєкті «Україна має талант» змусив глядачів затамувати подих.

Але сьогодні ми приїхали не заради повторення вже відомої історії.

Нам хотілося побачити іншу Злату. Ту, яка залишається, коли вимикаються камери, закінчуються оплески й ніхто не просить прочитати вірш…

Фото телеканал СТБ

Не тільки дівчинка з мільйонними переглядами

Злата Птиця — межівчанка. Її родина жила неподалік Межівського елеватора — того самого, який нині, попри численні російські удари, залишається на своєму місці, немов кам’яний велетень серед руїн… захищає Межову…

Будинок родини також пережив обстріли. Сьогодні він стоїть без даху та вікон.

Елеватор  – вид з будинку Злати

Анастасія згадує, що колись навіть прибудований коридор здавався настільки ненадійним, що вдома жартували: тільки чхни — і розвалиться. Та сталося інакше. Навколо падали російські авіабомби, здригалася земля, а той коридор вистояв.

— Це, мабуть, тому, що ми залишили там ікони. Не встигли вивезти… — говорить мама Злати.

І додає:

— В душі я вірю. Як казала моя бабуся, Бог має бути в серці…

Будинок під час останнього візиту Насті (жовтень 2025 року)

Є в цій історії й одна особливо болюча світлина. Першого квітня Злата святкувала день народження. Родина була у Дніпрі. Дівчинка — у святковій сукні, гарно вбрана, радісна. І саме того дня батьки попросили сфотографувати їхній будинок у Межовій.

На телефоні з’явилася «шторка» з фото  — і святкова мить для Насті зіткнулася з реальністю зруйнованого дому.

Мама просила її подивитися.

— Не покажу… Потім подивимось…

Настя пам’ятає, наскільки боляче їй було тоді.

Родина перебралася до сусідньої Петропавлівки. Відстань до рідної Межової — близько 33 кілометрів. Начебто зовсім поруч. Але між цими кілометрами — війна, небезпека, зруйнований будинок і життя, яке доводиться починати заново.

Дитинство, яке не закінчується віршами

— Злато, давай сьогодні домовимося: я хочу познайомитися не з дівчинкою, яка читає вірші, а просто зі Златою. Хто ти?

Дівчинка усміхається:

— Я Злата. Я зірка (сміється) — розказую вірші. Я з Межової, зараз живу у Петропавлівці.

А ще вона любить малювати й ліпити. Особливо принцес. Пише власні вірші, іноді складає казки.

— Я слухняна, — каже Злата і загадково посміхається.

А потім додає характеристику, яку, мабуть, не кожна доросла людина зможе так вдало сформулювати:

— Я серйозно-весела. Так буває…

Ось вона — Злата поза поетичним образом.

Коли запитуємо, чим займається, залишившись сама, перелік виходить чималий: може малювати, гратися на планшеті, влаштувати гру в лікарню, пограти в м’яч, повчити англійську.

Має й цілком конкретні професійні плани:

— Я хочу стати і стюардесою, бо ніколи не літала на літаку, і хочу стати лікарем.

У кімнаті, до речі, стоїть іграшкова лікарня.

А ще Злата любить музику, співає та грає на фортепіано. Її улюблена пісня — татова «Мелодія» Мирослава Скорика. Злата без особливих труднощів виконує її для нас.

Щоправда, у музичній школі є й моменти, які не викликають такого захоплення.

— Мама, «відпиши» мене, я не хочу… — жартує дівчинка, коли мова заходить про сольфеджіо та гами.

Мама Анастасія тільки посміхається: музичні здібності доньки очевидні, тому кидати заняття вони п не збирається.

А ось із бабусею Ларисою Анатоліївною, яка теж музикант і педагог, у Злати особливі стосунки.

— Інколи я хочу від бабусі закритись у ванні на ключ, коли музика, — зізнається дівчинка.

Ось так. Навіть у маленької зірки бувають свої творчі суперечки з педагогами.

«У тебе в голові гусениця…»

Історія Златиної любові до поезії почалася задовго до телекамер, мільйонів переглядів і впізнаваності.

Перший вірш дівчинка запам’ятала приблизно в рік і вісім місяців. Це був твір «Просто під ялинку». Злата засвоювала поезію переважно на слух — мама читала, донька повторювала. Спочатку рядочок, потім два, далі куплет.

У три роки Злата вже навчилася читати.

Анастасія згадує, що спочатку навіть підказувала доньці слова, яких та ще не могла вимовити.

Ніякого плану виховати маленьку зірку не було.

Фото з архіву родини – з бабусею Ларисою

— Головне було розвивати пам’ять. Я казала, що в тебе в голові гусениця, і коли вона з’їсть багато віршів, то перетвориться на метелика, — розповідає Настя.

Злата, почувши знайому історію, має власну думку:

— Але я не вірю в метелика, тому що я вже доросла…

Пауза. І ще одне зізнання:

— Але все рівно боюсь бабайок і монстрів. А ще павуків…

Такі вони, шість років: мільйони переглядів в одному світі й цілком дитячі страхи — в іншому.

Літературні твори здебільшого підбирає мама, але Злата вже й сама знаходить поезію, яка їй подобається.

— Буває, що сама знаходжу віршик у телефоні й питаю: «Можна я вивчу? Про Україну…» — розповідає Настя.

Та не кожен вірш дівчинка хоче вчити.

— Якщо він прямо дуже сумний, я можу сказати, що він дуже сумний і я не хочу, — пояснює Злата.

Це важливий момент. Адже зазвичай глядачі бачать її саме з такими творами — про війну, втрату, біль, зруйновані міста.

Але Злата не зобов’язана весь час бути сумною. І має право не хотіти читати навіть найсильніший вірш…

Сама вона, до речі, говорить, що не втомлюється від виступів та прохань почитати.

Особливою є і здатність дівчинки не просто запам’ятовувати текст, а відчувати його. Настя розповідає, що інколи певна асоціація допомагає Златі одразу зрозуміти зміст, а часом слова доводиться додатково пояснювати.

Поезія поступово стала частиною її власного світу. У Злати є маленький записничок, куди вона занотовує вірші та казки. Дідусь Олег виконує роль секретаря: Злата надиктовує йому, він записує. Коли в дідуся втомлюється рука, до справи долучається мама.

Є у дівчинки й власні рядки. В одному з них вона пише про жах і печаль, які побачила, коли бомбили річки та озера, і про те, що не віддасть їх Росії.

Так війна потрапляє навіть у дитячі казки та вірші.

«Мама, Україна, земля, перемога, народ…»

Ми запитали Злату, яке слово в українській мові їй подобається найбільше.

— Перемога!

А потім запропонували уявити: якби на світі можна було залишити тільки п’ять слів, які б вона обрала?

Злата замислюється.

— Мама, Україна, земля, перемога, народ.

П’ять слів. І цілий світ у них.

У дівчинки вже є власний поетичний погляд на рідний край. Коли запитуємо, який вірш їй особливо подобається, вона згадує Межову й читає:

«Моя душа в любові сильна,
Квітують тут перлини слова.
Я ластівка, тобі я вірна,
Твоя я пташка Межова…»

Межова для неї — не просто назва селища, звідки вона родом.

Ми пропонуємо уявити, що приїхали до неї в гості й ніколи раніше не були в її рідному селищі. Куди б вона повела нас насамперед?

Злата має готовий маршрут:

— Спочатку на танці – до мами, потім на музику, потім на ліплення. Далі — в кафе, на бабл ті, в парк.

— Цілий сценарій, — зауважую.

Найулюбленіше місце — магазин іграшок «Свято», до тьоті Свєти. А ще парки — Центральний, Григорівський, увесь центр. У родини було багато звичних маршрутів для прогулянок.

Злата пам’ятає друзів: Ніку, Полю, Сашу, Діану, Вероніку, Аню, Аріну, Соню, Кіру. Найбільше її смішив Сава — брат Соні.

З друзями з Межової

Питаємо, чого їй найбільше не вистачає з Межової.

Мама відповідає, що якби зараз чарівна паличка перенесла її додому, вона насамперед почала б прибирати у дворі.

У Злати інший план:

— А я б хотіла зробити басейн вдома.

І це теж дуже по-дитячому…

Злата згадує, як у Межовій посадила кісточку й виростила вишеньку. Як разом із татом саджала цибулю.

А ще розповідає про котів. Перед евакуацією в родини було майже два десятки пухнастих улюбленців. Настя жартує, що їхнє господарство мало неофіційний статус притулку. Усіх вивезли з небезпечної Межової.

У дитячих спогадах — садок, будиночок, пісочниця, ігрова, коти, які крутилися навколо й навіть «їздили» у колясці.

Сьогодні з родиною живе один із них — Макарон, Макрон, Мирон. Кличок у нього декілька.

У Межовій – Центральний парк 

Дідусь, який став VIP-персоною завдяки внучці

З дідусем Олегом у Злати особливий зв’язок. Як говорить Настя : «Метч»

Він військовий. Після поранення потрапив до лікарні. Родина не одразу знала, де саме він перебуває. Злата дуже переживала… Родиною їздила до дідуся у Вінницю, де онука читала йому вірші, казки, допомагала катати в колясці…

Дідусь згадує, як медсестри впізнавали Злату. Дивилися її відео в TikTok, знали її виступи.

— Приходжу на милицях коридором, чую: «Ой, дивись, знову ця дівчинка!» Кажу: «О, так це ж моя внучка!» — сміється Олег. Так він став VIP-персоною у військовому шпиталі.

З дідусем…

Тепер Олег удома, вони грають у шашки і він «на підхваті», аби записати Златині рядки…

Чи здогадувався він, коли Златі був лише рік, що вона стане такою відомою?

— Я не сумнівався, навіть… Першого квітня народилася. Батьки, дідусь, бабуся – танці, сцена. В кого ж вдасться дитині? — жартує Олег.

А на запитання, що саме Злата успадкувала від родини, відповідає без вагань:

— Пам’ять!

Є в них і спільні маленькі хитрощі. Дідусь із онукою можуть щось утнути, а бабусю Ларису поставити перед фактом.

Із бабусею теж є секрети. Наприклад, солодощі, які начебто не можна. Вони домовляються, що мама нічого не дізнається. Але щойно Настя переступає поріг, Злата вже поспішає розповісти:

— Мамо, ти знаєш, що ми з Льолею їли цукерки?

Бабусина Злата — зовсім не та, що на сцені

Бабусю Ларису Анатоліївну ми попросили не просто розповісти про внучку, а показати, якою вона є у звичайному житті.

— Знаєте, вона мені каже: «От у тебе є свої учні… Їх і вчи», — посміхається бабуся.

А потім починає описувати Злату.

— Ця дитина за день може все: читати, писати, малювати. Може нарядитися у фею і витанцьовувати у квартирі, може сказати, що склала віршик, і ми його розбираємо. Може бути дорослою, замріяною, а потім за одну хвилину перетворитися на таку шкоду!

Лариса згадує, як вони з дідусем підклали їй рацію. Бабуся почула звук і подумала, що десь кричить кіт. У підсумку, як каже сама, «заробили» всі.

— Її завжди бачать ліричною, а вона весела, шкодлива, завзята. Стає на місток, робить перекиди. Після виступу на «Україна має талант» вийшла зі сцени й почала стрибати, як козеня, — розповідає вона.

Мама підтверджує: на вулиці Злату іноді навіть не впізнають. Бо вона може бешкетувати, гратися, сміятися. Але голос — упізнають одразу.

Із родинних рис бабуся називає ще одну — впертість. Таку саму, як у мами Анастасії.

Але за цією веселістю є й інше. Лариса не приховує, що війна вплинула на онучку.

— Ви знаєте, не ми в цьому винні. У цьому винне життя, ця ситуація, війна. Вона не була ізольована від усього цього, коли ми ще були в Межовій. Вона бачила, як  били по Межовій, кричала: «ФПВ!», плакала за дідусем. У неї така натура, що вона все переживає.

Бабуся переконана: через мистецтво Злата звільняє свою душу від стресу.

«Я не хочу, щоб мене жаліли. Я хочу, щоб мене сприймали сильною»

На телепроєкті «Україна має талант» Злата з’явилася з віршем Галини Потопляк «А Бог, напевно, теж заплакав».

Її перший виступ показали 24 серпня. Дівчинка отримала три позитивні оцінки журі. До фіналу пройти не вдалося, але саме цей виступ став одним із найрезонансніших за кількістю переглядів та реакцій аудиторії.

І хоча Злата не стала переможницю шоу – її відео набрали близько 6,5 мільйона переглядів у Facebook та 1,5 мільйона в Instagram. А загалом – на всіх платформах сьогодні – майже 150 000 підписників.

Фото телеканалу СТБ

Та що відбувалося за лаштунками?

— Що було страшніше: чекати виступу чи виходити на сцену? — запитуємо.

— Виходити. Я боялася найбільше, що забуду слова, чесно, — відповідає Злата. – А ще боялася, що не буде трьох «так».

Настя згадує, що хвилювалася навіть більше за доньку.

— Я сама думала: а що буде, як вона забуде слова? Вона хвилювалася, а я хвилювалася ще більше.

Для родини це була передусім мрія й досвід — можливість допомогти дитині подолати страх сцени.

Коли запитуємо Злату, що вона бачила під час декламації, дівчинка пояснює:

— Там темно, глядачів не бачу. Тільки журі.

А вже по телевізору побачила, як плакали люди.

Злата впізнала суддів, зіркових гостей, зокрема Олену Кравець, Артема Пивоварова та Стаса Боклана, якого жартома називає «Папіком» – бо пам’ятає фільм за його участі .

Мама розповідає, що була особливо зворушена реакцією людей.

— Коли на сторінці шоу «Україна має талант» побачила мільйонні перегляди, відчула приємний шок. Скільки коментарів, скільки людей писали, телефонували! Усі межівчани, навіть з якими я раніше не була знайома. Телефонували із за кордону, вітали…

Анастасія зізнається, що дивилася на доньку збоку й не могла до кінця усвідомити, що відбувається.

— Її обіймає, цілує Пивоваров, цілує Стас Боклан, а я думаю: вона ж іще навіть не уявляє, що з нею відбувається…

Сама Злата не надто цікавиться власною популярністю. Свої виступи та відео майже не передивляється.

А перші справжні перегляди прийшли завдяки віршам Ліни Костенко — «Крила» та «Повертайся додому, я тебе чекаю».

Саме вони стали одними з перших творів, які принесли Златі широку впізнаваність.

У родині, де кожен має своє «Натхнення»

Талант Злати не виник на порожньому місці.

Її мама Анастасія та тато Павло останні роки очолювали зразковий танцювальний колектив «Натхнення» — одну з творчих візитівок Межівського краю.

Дідусь Олег і бабуся Лариса — педагоги Межівського ліцею №2. Творчість, музика, сцена, художня самодіяльність, конкурси, КВН — усе це було звичним середовищем родини.

Анастасія згадує «Натхнення» з особливим теплом…

У колективі свого часу займалися десятки дітей, найбільше — 97. Були репетиції, концерти, фестивалі, поїздки. Напередодні евакуації колектив навіть побував на фестивалі-конкурсі в Болгарії, де здобув призове місце.

Виїхавши з Межової, мама Злати по-новому оцінила те, що раніше здавалося звичним.

— Коли виїхала, побачила, що в нас усе було добре. Ми комунікували, спілкувалися, гралися. Спільні свята були буквально напередодні евакуації…

Вже коли війна – були й виснаження, тривоги, зірвані концерти, неможливість повезти дітей на виступи, запросити гостей.

— Я настільки за цим скучила, що сьогодні навіть не можу уявити, як колись погодилася на таку авантюру — нести відповідальність за таку кількість маленьких дітей, — говорить Настя.

Але надія залишається.

— «Натхнення» залишається в серці, в душі. Є надія, що ми колись відновимо свою роботу. Я не вірю в казки, але в душі є надія, що нашу Межову відбудують. І коли я повернуся, обов’язково все почну знову.

Зразковий танцювальний колектив “Натхнення”

Тато Павло у цій родині небагатослівний. На запитання про Злату усміхається:

— Моє діло — любити. Підтримувати. Я пишаюсь, що Злата така…

Мабуть, у цій короткій відповіді є не менше, ніж у довгих розповідях про талант.

Маленька Злата і великий світ

Наостанок ми влаштували невеликий бліц. Без довгих роздумів і підказок.

Суп чи борщ? — Суп.

Морозиво чи шоколад? — Морозиво.

Море чи гори? — Море.

Малювати чи танцювати? — Малювати.

Сукня чи джинси? — Сукня.

Принцеса чи супергероїня? — І те, і те.

Стати невидимою чи літати? — Стати невидимою.

Піца чи вареники? — Піца. І додає: м’ясна!

Мільйон друзів чи один справжній друг? — Мільйон друзів.

Бути дорослою чи ще довго залишатися дитиною? — Бути дорослою.

Аплодисменти на сцені чи міцні обійми мами? — Обійми мами.

Сцена чи дитячий майданчик? — Майданчик.

Співати чи читати вірші? — Співати.

Межова чи велике місто? — Межова… велике місто

А потім ми вийшли на прогулянку. І Злата одразу побігла збирати равликів.

Без камер, без мікрофонів, без віршів про війну. Просто дівчинка, якій цікаво роздивлятися навколишній світ.

Ми ще запитали, а якби на один день вона стала президентом України?

— Я б взяла свої гроші і віддала бідним, — відповідає дівчинка.

А ще хотіла б, щоб усі пофарбували все в блакитне.

Ось така вона — Злата Птиця.

Дівчинка, яка може змусити дорослих плакати над віршем, але сама хоче морозива, басейн, мільйон друзів і блакитний світ.

Її родина бачить у ній різне.

Мама — дитину з неймовірною фантазією, яка іноді дивує навіть її саму.

Бабуся — веселу, шкодливу, вперту дівчинку, яка за хвилину може перетворитися з маленької артистки на справжнє козеня.

Дідусь — продовження родинної пам’яті, характеру й творчості. Тато — доньку, яку просто любить і якою пишається.

А сама Злата, здається, ще тільки відкриває для себе, скільки всього може вмістити її світ.

Можливо, найбільша цінність цієї історії навіть не в мільйонах переглядів, не в телевізійній сцені й не в трьох «так» від журі.

А в тому, що за кожним її виступом стоїть конкретна родина, конкретна вулиця, конкретний будинок у Межовій, бабуся Льоля, дідусь Олег, мама Настя, тато Павло, друзі, яких вона пам’ятає, і селище, яке вона обирає навіть тоді, коли її запитують про велике місто.

Україна почула голос Злати.

А вона сама вже добре знає –  звідки цей голос…

З Межової…

Першого вересня Злата пішла до 1 класу Межівського ліцею № 2

Євген Хрипун

Фото «Межівського меридіана», каналу СТБ та з архіву родини