Сафарі на людей: як FPV-дрони тероризують прифронтову Межову

У прифронтових громадах Дніпропетровщини – нова реальність війни…

Тут не чекають сигналу тривоги, не завжди ховаються в укриттях, бо небезпека — всюди.

Ця небезпека зависає над подвір’ями, чатуючи біля доріг, виринає з-за дерев.

FPV-дрони перетворили життя цивільних на постійне полювання.

«Вони полюють на цивільних. Цілеспрямовано», – кажуть мешканці Межівської громади та самої Межової, яка сьогодні за12-15 кілометрів від лінії фронту – Покровським та Новопавлівським. А тим часом… у зведеннях з’явився і новий напрямок – межівський…

Станом на сьогодні у лікарні міста Шахтарське — семеро мешканців Межівської громади. Усі – цивільні. Переважно – жертви атак дронів, або, як Анатолій Кравцов, вижив після удару КАБів…

Хтось уже на виписці, когось перевели з реанімації, а когось тільки привезли з Межової…

Лікарі говорять коротко: ситуація – катастрофічна: Мінно-вибухові травми, уламкові поранення, ампутації, відкриті переломи  – щоденна реальність відділень.

Проспект Незалежності – центральна вулиця Межової

«Сірьожка підірвався…»

Історія Сергія Личмана — одна з тих, які вже не забудеш.

Він жив із мамою, Любов’ю Василівною та бабусею, у Межовій. Допомагав людям — забивав вікна після обстрілів, латав дахи, піднімався туди, куди вже ніхто не наважувався.

Тепер він без однієї кінцівки. Іншу лікарі ще намагаються врятувати.

«Під двором… валялися ті FPV-ішки. Я не на них наступив, не знаю, може  на «лєпєсток» Це було миттєво, раз … і лежиш», — згадує Сергій.

Сергій Личман, межівчанин

Він не втратив свідомість. Каже, це і врятувало.

– Сусід мій…  дідусь 80 років, якби не він, я б сам не доїхав, – каже Личман.

Зв’язку не було. Їхали навпростець.

«Дві години ми добиралися тільки до швидкої», — говорить мама.

Вона пам’ятає той ранок до деталей:

«Я ж пішла. Він каже: “Йдіть, я вас дожену”. Оглядаюсь — нема. Дійшла вже… чую — гуде. Обертаюся — а він лежить і кричить: “Поможіть”…»

В її голосі — сльози і відчай.

Сергій повз після вибуху. П’ятка — роздроблена уламками, у рані — земля.

Тепер він жартує чорним гумором:

– Травма, кажуть –  мрія піхотинця. Хоч одна нога лишилась…

Але мама не жартує:

– Він людям допомагав… вікна забивав, дахи перекривав… А тепер… не полізе вже нікуди…»

«Сафарі» на цивільних…

Останні тижні, кажуть мешканці, вийти з дому – як гра зі смертю:

– Виходиш — слухаєш: не гуде. Тільки ступив за поріг — уже гуде. Таке відчуття, що вони над кожною хатою висять…

Дрони переслідують людей на дорогах:

– Хто на мопеді чи велосипеді — за ними літає. Хто встигне сховатись.

Перед очима Любові Василівни — ще один епізод:

– Двох на мопеді біля музичної школи… просто на очах.

Любов Василівна Личман

–  Сафарі на цивільних, – додає Сергій…

Один з тих, хто постраждав від тієї атаки – Віталій Ромушкін: «Їду старий в окулярах — видно ж, що цивільний»

Віталій, з товаришем Олександром їхали по хліб. «Не часто ж привозять. Кажу: давай з’їздимо».

Біля музичної школи дрон вискочив раптово.

«Метрів п’ять… і вже все — вдарив».

Вони впали, поповзли під укриття.

– Ноги, руки, спина, голова — все побите…

Він згадує ще один випадок:

«Я велосипедом їхав — два дрони гнали. Один у кущі вдарив, другий у проводах застряг…»

І підсумовує…

– Кошмарять. Усіх….

Віталій Ромушкін, межівчанин

«Пальця відірвало… сам зрізав»

Анатолій Кравцов потрапив під удар КАБів.

Ранок. Зміна закінчувалась.

«Почув вибух і все, як в тумані…  Пальця відірвало. Він не розгубився:

– Сам зрізав… що робити. Кров — мотав чим попало.

Каже, його рятували навіть собаки:

– Я виліз — а вони мене обступили, накрили… Я таке вперше бачив».

Дружина — досі там. Кожен день переживає за неї…

Анатолій Кравцов

Щодня привозять…

У Шахтарській лікарні кажуть — останні місяці стали найважчими.

Андрій Михайлович Казаков, лікар ортопед-травматолог Шахтарської міської лікарні, говорить без пафосу – коротко і втомлено:

– Останні місяці дуже важкі. Поранених привозять практично щодня. Найчастіше — з Межової. І це не військові. Це люди, які вийшли подзвонити рідним, сходити по хліб, просто вийшли з двору….

Він робить паузу, ніби підбирає слова, але все одно говорить прямо:

– Це виглядає як цілеспрямоване полювання на цивільних…

Каже, характер травм — один і той самий:

– Мінно-вибухові, уламкові. Кінцівки, живіт, грудна клітка. Багато дуже важких. Є ампутації, відкриті переломи, великі дефекти м’яких тканин, черепно-мозкові травми. Легких майже не буває.

У відділеннях — постійний рух. Когось переводимо з реанімації, когось готуємо до операції, когось тільки привозять.

Андрій Михайлович Казаков, лікар ортопед-травматолог Шахтарської міської лікарні

От прямо зараз — пацієнт у протишоковій терапії (Сергій Личман). Будемо брати в операційну: обробка ран, зупинка кровотечі. Велика крововтрата, багато уламків у ногах.

Окремо підкреслює: «У нас лікування безкоштовне. Робимо все, що можемо».

За його словами, зараз у лікарні — поранені не лише з Межівської громади: «Із Межової зараз семеро чоловіків і одна жінка. Також везуть зі Слов’янки, Гришиного, Криворіжжя».

І додає те, що його, як лікаря, болить найбільше:

«Ми людей лікуємо, ставимо на ноги… а вони повертаються назад. Позавчора жінка поїхала у Веселе. І ти розумієш, що вона знову там під цим ризиком».

І наостанок Андрій Михайлович повторює… вже не як формальність, а як прохання: «Якщо є можливість – виїжджайте. Не ризикуйте. На небезпеку наражаєте не тільки себе, а й тих, хто вас потім витягує і везе під обстрілами..

Виїжджати… Поки ще цілі…

Сергій Личман, який сам ледве вижив, дивиться кудись у стелю… але  не вагається з порадою: «Виїжджати. Поки ще цілі. Краще там уже не буде».

Його мама теж не бачить сенсу залишатися: «Стояти під деревиною і чекати – впаде чи не впаде… Це того не варте».

Але там, у Межовій, лишається їх 86-річна мам і  бабуся: «Ми не знаємо, що з нею…»

Як треба – піду пішки…

Попри біль, операції і страх, який вони вже пережили, майже всі говорять про одне й те саме – повернення.

Не про дрони… Про дім….

Віталій Ромушкін говорить про це просто, ніби йдеться про щось буденне: «Треба подивитись: що і як. У кожного своя голова на плечах..»

Хоча на ньому ще видно сліди атаки – обличчя недавно зійшло з набряку, посічене осколками, тіло в синцях, рухається обережно…

Анатолій Кравцов теж говорить про повернення, хоча сам щойно пережив удар КАБів і втратив частину пальця:

– Жінка там… Як її залишити? Я вже думав пішки йти… Хоч до Преображенки б довезли, а там якось»

У палатах це звучить постійно. Хтось чекає виписки, щоб одразу їхати. Хтось вагається, але вже подумки повернувся.

«Ми їх лікуємо, а вони повертаються під ті ж дрони», — підтверджує Андрій Михайлович.

Жменя людей серед війни

Це також слова Анатолія Кравцова…

– Нас у Межовій, вже небагато… жменя людей, я кажу. Але – ми вдома!

У Межівській громаді залишаються небагато людей. Точну цифру зараз не скаже ніхто…

Без світла, без зв’язку… Під постійними атаками дронів та КАБів

Сьогодні для росіян FPV-дрони стали не просто зброєю: це якийсь інструмент терору.

Удари по людях у дворах, на дорогах, біля магазинів.

«Сафарі на цивільних» — так це називають ті, хто вижив. І ті, хто щодня ризикує стати наступною мішенню…

Фото:

 

Підготував Євген Хрипун, “Межівський меридіан”