Як налаштувати людину старшого віку на евакуацію: поради для родин у прифронтових громадах
У прифронтових громадах Дніпропетровщини питання евакуації досі залишається болючим. Часто виїхати на безпечніші території заважає не відсутність можливостей, а внутрішній спротив найстарших членів родини. Люди похилого віку бояться залишати рідну домівку. Причини різні: страх втратити дім, звичний уклад життя, небажання бути «тягарем» для родини, тривога перед невідомістю та складнощами адаптації. Як переконати рідну людину евакуюватися без тиску та конфліктів – пояснює психологиня Юлія Павлова у «Довіднику безбар’єрності».
Як говорити з літньою людиною про евакуацію
Фахівчиня радять починати не з переконування, а з розуміння причин відмови.
Знайдіть головний страх. Спокійно запитайте: що саме лякає найбільше? Втрата дому, самотність, відсутність допомоги? Зрозумівши це, легше запропонувати рішення.
Поясніть, що дім не залишиться «нічиїм». Якщо це будинок, проговоріть, що наглядати за ним можуть сусіди чи рідні, які не збираються виїжджати. Або що ви вже підшукали тимчасове житло з хорошими умовами і вам є куди їхати (якщо це дійсно так). Наголосіть, що згодом можна повернутися і відремонтувати оселю, якщо щось трапиться.

Зніміть страх «бути тягарем». Складіть разом чіткий план: як людина отримуватиме пенсію; де отримуватиме медичну допомогу; які соціальні служби діють у новій громаді. Коли людина бачить конкретику – рівень тривоги знижується. Люди похилого віку повинні розуміти, що вони не «заважають», а залишаються важливою частиною родини.
Опора на сімейні цінності. Спостерігайте за тим, які доводи в літньої людини, аби не їхати, що саме вона наводить як свій мотив. Більшість людей вказують на те, що є для них цінним, і це допоможе вам змінити їхню думку щодо евакуації. Наприклад, цінне для людини – діти й онуки. Тоді ви наголошуєте, що так можна буде не розлучатися, допомогти один одному. Потім даєте час на обдумування і підходите знову, але вже з фото онуків. Можете тепло і м’яко згадати якісь приємні моменти і попросити не позбавляти дітей таких радощів. Якщо людина вагається, дайте ще час. Запитайте, чи хотіла б вона, щоб її рідні були поруч, мати розуміння, що у них все гаразд. Важливо: це не маніпуляція, ви не маєте прихованих мотивів і бонусів. Це спосіб нагадати людині про важливі речі, щоб подолати її страхи.

План «А» і план «Б». Людям старшого віку складно їхати «в нікуди». Тому варто: чітко описати маршрут евакуації; проговорити, де житимете; пояснити, що є запасний варіант у разі форс-мажорів. Людина має відчувати: її не кидають у невідомість.
Мотивація також важлива, знайдіть ті справи, якими вона буде зайнята. Вони мають опиратися на те, що важливо людині і що вона звикла робити вдома, наприклад, доглядати за будинком, сидіти з малечею, берегти традиції. Ваша пропозиція не має бути обов’язком для людини (мене беруть як няньку). Вона має звучати як прохання про допомогу і можливість бути поруч.

Залишайте людині вибір. Ваш тон не має бути зі звинуваченням чи викликом: «Хочеш, щоб я постійно непокоївся про тебе?». Плануйте діалог, в якому ваша позиція буде переконливою, але не тиснутиме на близьких.


