У нелегкий воєнний час. До Дня Національної поліції України
ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ
…Напружено працюють всі установи в нашій громаді: пошта, банк, ЦНАП, аптека…
Не легко і нашим пенсіонерам встигати за усіма складнощами життя.
А тут ще така оказія, поцупили з мого двору велосипед. Звертаюсь до поліціянтів, відверто не сподіваючись на удачу (дзвоню на 102).
Приїздить бригада, з’ясовують обставини, в кінці дня приїздять знову і показують на фото мою пропажу.
Між іншим, запитують чи знайоме мені фото в музеї Межівської міліції. Кажу: на фото мій батько, тодішній начальник (1951 – 1955рр.).
Нараз пригадую далекі роки свого дитинства, коли міліція була на старому селянському дворищі в районі сучасного АТБ. Добре пам’ятаю невеликий колектив з десяти міліціонерів: Онищенко, Олексенко, Лучко, Мусюрда, Петько, Шраменко, Кутній, Кужільний, Колчак, Воєводенко…
Не прості післявоєнні роки, бандитизм, вбивства, грабунки і т.д. А як злагоджено працювали хлопці з міліції – фронтовики, світла їм пам’ять.
Сьогодні у відділі, куди я з’явився за вкраденим велосипедом на рівні з мужчинами працюють і дівчата, доречі симпатичні і ділові. Більшість з них це діти моїх колишніх учнів.
У цей день професійного свята Національної поліції України хочеться побажати всім їм здоров’я, удачі в такій не легкій роботі.
Душа радіє коли бачиш усміхнені знайомі обличчя. Усього вам найкращого: миру і сімейного благополуччя!
Пенсіонер, Бабець Петро Максимович.