У громадах Синельниківського району триває евакуація родин із дітьми до більш безпечних регіонів. Люди залишають свої домівки через постійну загрозу обстрілів.

– Спершу не хотіли їхати, а воно ще гучніше. Бахкає, особливо кожен «добрий ранок» з вибухом якимось сильним, – розповідає Наталія, мешканка прифронтового села Колона-Межова. 

Сьогодні вона разом із десятирічною донькою Женею вирушає тим же евакуаційним маршрутом, яким тиждень тому поїхала її старша донька зі своїми дітьми. Вибір був складний, але необхідний — задля безпеки.

– Треба їхать, все одно воно щось буде. Залишили будинок, все, що є в будинку і чоловіка. Він поки буде на господарстві,  –  каже жінка. 

Женя, на питання, чи страшно їй, відповідає коротко: «Тут? Ні. А там – так». Найбільша її мрія – знову бути вдома. 

– Хочу назад повернутися, до тата, – каже дівчинка.

Разом із ними вирушає ще одна родина: Наталія з Донецької області, яка прожила в Колоні-Межовій понад п’ятнадцять років, евакуюється зі своїми дітьми – 15-річним Сергієм, 13-річною Юлею та 10-річною Поліною. 

– Гучно, але ми уже звикли до цього. Не планували евакуюватись, надіялись, що буде краще, але кращого нема. Прийняли рішення виїхати для того, щоб діти були у безпечному місці, – ділиться Наталія.

Її діти, як і більшість пасажирів евакуаційного рейсу, мріють тільки про одне – щоб війна закінчилась.

Евакуацію організовує гуманітарна місія «Проліска» у співпраці з Дніпропетровською ОВА та місцевою владою. Цього разу вивозять мешканців трьох громад: Межівської, Новопавлівської та Слов’янської.

– Сьогодні ми евакуюємо близько 22 людей і 19 з них прямує саме до Закарпаття. Інша родина релокується до більш безпечних районів Дніпропетровщини. Люди, що евакуюються повністю захищені, вони отримують дійсно дуже комфортабельні умови. Проживання, наголошую, є повністю безкоштовним, ні за комунальні послуги, ні за що платити не потрібно, – розповідає координатор гуманітарної місії «Проліска» Олексій Пріма.

Серед евакуйованих – родина з Новопавлівки. Молода мама Любов розповідає, що не планувала їхати, але врешті зважилася – її маленькому синові скоро два роки.

– Він вже трохи звик до вибухів. Але все одно страшно. Не виїжджали сподівались, що все буде добре, але… Їдемо зі страхом, трішки переживаємо як усе вийде. Чоловік залишився вдома з гусаком Степаном, котами і собакою, – каже жінка.

Разом із нею їде її свекруха, теж Любов. Ділиться: важко покидати рідний дім.

– На душі так важко, не можна. Чекали кращого, не хочеться з дому їхать і все… Поки осколки не прилетіли в двір, тоді вже вирішили їхати. Їдемо до своєї рідні. Мріємо найшвидше повернутися назад, – розповідає Любов.

 Одна з евакуйованих – пенсіонерка Світлана їде сама.

– Позакривала та й поїхала, бо вже КАБи б’ють, вже розбили село гептом. Віримо в Збройні Сили і вернемось додому обов’язково, – ділиться жінка.

Евакуація, як наголошують у Межівській селищній раді, добровільна, однак вкрай важлива, особливо для родин із дітьми.

– Ситуація в деяких населених пунктах ускладнюється. У найвіддаленіші точки вже неможливо направити навіть соціальний автобус. Тому ми разом із партнерами працюємо, щоб вивезти людей у безпечні місця, – пояснює голова Межівської СТГ Володимир Зражевський.

Телефон гарячої лінії гуманітарної місії «Проліска» – 0800 888 888. 

Евакуація – це складне, вимушене рішення, яке приймають заради дітей, заради життя. Більшість залишають дім із думкою повернутися. З думкою про мир. З вірою, що «гучно» залишиться позаду, а попереду буде новий «добрий ранок» – без вибухів.