Орденом “За мужність” посмертно нагороджено бійця третьої штурмової бригади Євгена Михальченка з Межівської громади
Орден Героя його мамі – Інні Леонідівні, за дорученням начальника 4 територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковника Анатолія Іванченка, вручив старший лейтенант Андрій Давиденко.
Указ про відзначення Євгена Михальченка орденом “За мужність” ІІІ ступеня за № 256 Президент України Володимир Зеленський підписав першого травня 2024 року.
Нагородили нашого земляка за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також вірність військовій присязі.
Минає рік… Загинув Женя 31 серпня 2023 року під Бахмутом.
– Стрілець-санітар 2-го штурмового батальйону Михальченко Євген Васильович, вірний військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та суверенітет України, загинув 31.08.2023 року біля населеного пункту Бахмут Донецької області, – йшлося у офіційному повідомленні.
Він був справжнім патріотом України і після закінчення строкової служби, добровольцем, не вагаючись, став на захист рідної землі, на захист кожного з нас…
Службу проходив у славнозвісній ІІІ-й Окремій штурмовій бригаді, 2-й штурмовій роті, взводі «Десептикони».
Він і справді пишався шевронами ІІІ-ї штурмової і повторював, що їх треба заслужити: «Хоч одного з них залишу на нашій землі і значить: я не даремно вдягнув цю форму.
Після війни хлопці зі взводу «Десептикони» пообіцяли приїхати до мами. Вона дуже чекає на них…
«Дякуємо Вам за сина!» – запам’яталося мамі у день поховання.
Саме побратими розповіли і про щасливу бороду «Чечена», яку перед завданням підходили жартома пощипати – «на удачу».
Борода була гордістю Євгена, він дбайливо доглядав за нею, практично зі шкільних років. Зрештою, за неї і отримав позивний «Чечен».
…Мама з неприхованою гордістю і дуже трепетно тримає в руках орден сина. Її Жені…
Для неї цінний кожен спогад.
Знову і знову згадує, як востаннє вони бачились вдома…
– Перед Бахмутом… Він був дуже радий, що захищатиме Україну у складі ІІІ-ї штурмової бригади – розповідає мама. – Пам’ятаю, тоді йшов великий дощ. Думалось – в гарну, легку дорогу…
Напередодні загибелі, 29-го серпня вони говорили з сином півтори години. А останній дзвінок – 30 серпня тривав всього… 1 хвилину 23 секунди : «Як справи? Як Поля? (від ред: сестричка) Я кілька днів не буду виходити на зв’язок. Все буде добре…»
Останнє фото вдома
За кілька днів до вручення нагороди він знову приснився. Маленьким…
– Це бува нечасто, – говорить Інна, – але я дуже рада хоч уві сні поговорити з ним…
Мама підтримує тісний зв’язок з коханою дівчиною Жені – Аліною, про яку він розповідав мало не в кожній телефонній розмові. Вони планували одружитись…
Аліна приїжджає в гості до Інни та нещодавно видала книгу – «Кохання, народжене війною».
У ній – спогади, вірші присвячені Жені, їх коханню.
Як епіграф: «Люди живуть доти, доки живе пам’ять про них»
І сухий букетик … останні квіти, подаровані ним…
…У кімнаті Жені – багато фотографій і мама кожного ранку заходить сюди сказати йому : «Добрий ранок, синочок…»
А ще вона зробила татуювання. дата народження сина і безкінечність…
Зізнається – ніколи навіть не думала про це. Але…
– Я хочу щоб всі мами дочекались свої дітей… – щиро бажає вона, притискаючи орден до грудей…
Щирі співчуття рідним і близьким та низький уклін батькам за те, що виховали справжнього Героя!
Схиляємо низько голови у скорботі та шані перед світлою пам’яттю Воїна. Ми завжди будемо пам’ятати: якою непомірно важкою ціною здобувається наша воля.
Світлий спомин про Героя-земляка назавжди залишиться у наших серцях!
підготував Євген Хрипун
