Щирий сміх продовжує життя і наближає нашу ПЕРЕМОГУ

30 Березня, 202213 Квітня, 2022 Redactor

24 лютого стало страшним днем для всієї України. Ми почали ділити життя на «до вторгнення» і тепер. Здавалося б, не до сміху і жартів нині українцям. Причина проста – обтяжливе інформаційне поле постійно підводить нас до одного і того ж питання: «А чому радіти?». Війна якось не спонукає до радощів та сміху. Та попри все, навіть у самій наймудрішій Книзі всіх часів і народів, у Святому Письмі, в першому посланні до Солунян є такі слова: «Завжди радійте».

«Українці сміються часто-густо над самими собою, що дуже привабливо і симпатично. І це є ознакою їхньої сили й душевного здоров’я. Адже кожен психіатр знає, що людина, схильна до самоіронії, – здорова людина», – сказав сучасний український художник та драматург Лесь Подерев’янський. А письменник Олександр Ірванець зауважує, що здатність кепкувати з самого себе – це ознака того, що людина перебуває у гармонії сама з собою. І за цим критерієм українське суспільство хворим не назвеш. Навіть у ці тяжкі часи українці не втрачають почуття гумору і сміливо сміються з ворога. Що вселяє віру в перемогу.

Напередодні 1 квітня «Межівський меридіан» підібрав для вас неперевершені зразки «народної творчості», яка шириться соцмережами. Не перестаємо дивуватися талантам наших людей.

Отож читайте, посміхайтеся і вірте – все буде Україна!

*****

Літо. Спека. Поліцейський відділок села Великі Синяки. В кабінеті сонце, пилюка, сонні мухи, поліцейський Олег Мишкоріз, дядь Петя і дядя Гриша.

Поліцейський Олег Мишкоріз:
— Так… Минулого тижня ви здали російського танка.
— Так точно.
— Сказали, шо останній.
— Крайній.
— Ладно, крайній.
— Одного танка ви оставили собі. НАшо?
— На картоплю.
— На шО?!
— Для городу. Ми договорилися з генералом.
— З яким генералом?
— Залужним.
— З ким?!
— Осьо у нас бумага є.

Дістають складений папір. Олег Мишкоріз бере в руки і читає:
— …Збройних Сил України… Петру Логвиненку і Григорію Бориспольцю … танк у тимчасове користування… Підпис, печатка…

Олег Мишкоріз мовчки дивиться на дядь Петю і дядь Гришу. Ті мовчки сидять.

— Ну, допустім. Допустім, на картоплю! Дядь Петя, от скажіть мені, откуда у вас цього тижня в дворі з’явився ще один танк?
— …Вродило.
— А минулого місяця 3 танки здали – теж вродило?
— Ні. То спецоперація нашого блокпоста.
— Яка спецоперація?!
— Секретна.
— А 2 москалі, які у вас в сараї, – теж зі спецоперації?
— Нє. То Надька підібрала. Ходили в лісопосадці грязні, миршаві. Надька пожаліла, пригнала до хати. Разом з танком. На обмін підуть. Тім болєє, вона теж собі танка хотіла.
— НАшо?
— У Фору їздить.
— Ви здіваєтесь?!
— Ніт.
— Так. У мене нєрви із-за вас ні к чорту. Танка треба здать
— Хто Надьці скаже?