«Треба боротися до останнього». На війні загинув захисник із Межівської громади Юрій Присуха

16 Вересня, 2026 Євген Хрипун

15 вересня стало відомо про загибель захисника України і села Колона Межова з Межівської громади дніпроптеровщини – Юрія Присухи. Йому було 26 років.

30 липня рідні отримали звістку про те, що Юра зник безвісти на Харківському напрямку. А 15 вересня, після експертизи ДНК загибель захисника підтвердилася…

Юрій народився і виріс у Колоні Межовій. Закінчив Райпільську школу, тут минули його дитинство та юність. Звідси він пішов у доросле життя, а згодом — на війну, яка стала частиною його покоління…

Юра був людиною простого, м’якого характеру. Не любив конфліктів, старався нікого не образити.

Друзі згадують його як хлопця, який завжди був готовий допомогти.

Особливо захоплювався технікою. Умів ремонтувати автомобілі, цікавився машинами. Мріяв про власне СТО — хотів займатися ремонтом автомобілів, мати свою справу.

Через його потяг до техніки отимав позивний “Клапан”.

Після школи Юрій навчався у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара, на фізтеху. Два роки навчання змінилися строковою військовою службою, яку проходив у Дніпрі.

А з початком повномасштабного вторгнення Юрій одним із перших став на захист України. Спочатку служив у Національній гвардії України.

Не вагаючись підписав контракт у 24 роки, долучившись до бригади «Хартія».

Він воював на Харківщині, був на Лиманському напрямку, у Серебрянському лісі.

За службу мав нагороди та медалі. Військовий шлях пройшов від солдата до молодшого сержанта.

Він був навідником-кулеметником. Виконував завдання там, де було найважче. Не розповідав батькам зайвого — не хотів, щоб вони хвилювалися.

Телефонував додому переважно пізно. Востаннє рідні почули його голос 28 липня о 20:30.

— Ти вихідний? — запитували батьки.

— Ні, працюю. Повернуся пізно, не переживайте, — відповідав Юра.

Він завжди беріг батьків від зайвих переживань.

За два тижні до загибелі Юрій був удома у відпустці. Після тривалої перерви нарешті зміг побути поруч із рідними. Говорили багато — здавалося, хотілося встигнути наговоритися за весь час, коли війна розкидала їх по різних місцях.

Ніхто не знав, що це буде їхня остання зустріч…

29 липня Юрій разом із побратимами виконував бойове завдання на Харківському напрямку. Їх було троє. Виїхали близько опівночі на броньованому автомобілі. Везли на передову боєприпаси та провізію.

Автомобіль був уражений російським ударним дроном «Ланцет». Потім їх добивали…

Усі троє захисників загинули…

Юрію було лише 26.

За його плечима — роки війни, служба, бойові завдання, побратими, нагороди. А попереду, як і у кожного молодого чоловіка, могли бути звичайні мирні речі: робота, власна справа, дім, родина.

Юрій мріяв про своє СТО. Хотів ремонтувати машини. Хотів жити вдома — на своїй Межівщині, у рідній Колоні Межовій.

Тато Олександр говорить, що останнім часом син серйозно замислювався і про військову кар’єру.

Батьки Олена та Олександр підтримували сина у всьому. Підтримали і тоді, коли він обрав військову службу та уклав контракт. Поруч із ним завжди була сестра Марія.

Рідним залишаються пам’ять, фотографії, голос у телефоні й тисячі маленьких спогадів про свого Юру.

Він говорив:

«Треба боротися до останнього. Все заради миру вдома».

Ці слова сьогодні звучать особливо боляче.