«Наша спільна мрія – зробити Межову гарнішою»: історія творчої родини Іщенко
авторка Сніжана Салівон
У Межівському Центрі культури і дозвілля переплітаються дві творчі історії – матері та доньки.
Людмила Іщенко вишиває, шиє костюми, прикрашає зали, проводить майстер-класи і створює чимало іншого, але нині вона знана своїми ляльками-мотанками, при виготовленні яких майстриня дає нове життя старим речам.
Її донька Аделаіда не лише малює та навчає дітей цьому мистецтву – художниця ще й розробила свій власний орнамент, за яким стала впізнаваною. Окремим лейтмотивом їхньої творчості йде війна: ляльки-мотанки з клаптиків камуфляжу вживаної військової форми чи використані снаряди, на яких розквітають хитромудрі візерунки.
Разом їх знають – як творчу родину.
«Творчість – це наш стиль життя. Вона весь час з нами: зранку до ночі, на роботі, вдома»
Історія Людмили та Аделаіди Іщенко у Центрі культури і дозвілля розпочалась 17 років тому, завдяки звичайній шкільній виставці. Від школи, де навчалась Аделаіда, на День селища організовували виставку і попросили батьків принести власні вироби. Людмила мала велику колекцію вишитих картин, деякі з яких і презентувала. Так її помітили і запросили на роботу у колишній Будинок культури. Починала вона директоркою історико-краєзнавчого музею, нині працює художницею-постановницею у самому Центрі. Одинадцять років по тому до колективу доєдналась і Аделаіда, як керівниця гуртка образотворчого мистецтва «Світоч».
«Скільки себе пам’ятаю – стільки і малюю»
Аделаіда Іщенко від самого дитинства мала нерозривний зв’язок із мистецтвом. З першого класу її віддали на гурток малювання, і саме вчителька Світлана Володимирівна дала поштовх її творчому розвитку, згадує художниця.
«Ніколи не планувала це хобі перетворювати на роботу», – зізнається Аделаіда, зазначаючи, що малювала те, що було близьким і дорогоцінним для неї, те, що неможливо продати. Її картини залишаються глибоко особистим, сповненим символізму та емоційного навантаження.
Одним із постійних мотивів у її творчості є кінь. «Я пам’ятаю, це завжди були коні. Я не можу сказати точно, коли вони з’явилися у моїх роботах, адже я почала їх малювати ще до того, як побачила», – розповідає Аделаіда. Для неї кінь завжди був символом свободи.
Авторський орнамент Аделаіди – це результат творчого пошуку, який починався з імпровізації і поступово став впізнаваним і самобутнім символом. Художниця принципово не хотіла, щоб її орнамент був схожий на вже існуючі, тому поставила за мету створити щось унікальне, що стане частиною місцевої ідентичності. «Я хотіла, щоб у Межової було щось своє особливе, те, чого немає в інших, і те, що може зробити її впізнаваною, те, що може залишитись традицією», – пояснює мисткиня.
Її орнамент вирізняється тим, що значення його символів не співпадає із загальноприйнятими: повністю відсутні сумні чи зловісні образи. «У ньому немає жодного негативного значення. Це зроблено навмисне», – підкреслює вона.
«Почала робити, бо зацікавилась принципом виготовлення»
Людмила Іщенко почала виготовляти декоративні ляльки-мотанки чотири роки тому. Розповідає: було цікаво досліджувати принцип їхнього створення, тому, захоплена цим процесом, за перший рік створила 60 панночок (як вона їх називає). «Найперші були примітивні, а далі вже – кращі», – згадує майстриня.
Найулюбленішим у процесі створення ляльки-мотанки для Людмили є етап оформлення, адже тут можна дати волю фантазії. Найбільше вона любить працювати над зачісками, особливо косами. «Це можуть бути капелюшки з пір’ям, рюшики, бантики, стрази – тут уже є простір для творчості», – розповідає майстриня. Матеріалами для ляльок часто стають старі речі – піджаки, сукні, шуби, а для рукавів вона нерідко використовує носовички з цікавими оздобленнями. На виготовлення однієї мотанки у середньому йде два дні. «Якщо взагалі не відволікатись і тільки робити, то на одну мотанку йде до 10 годин. Якщо є нюанси з оформленням, то це може зайняти ще другий день. Два дні ти повністю віддаєшся цій роботі», – каже Людмила. Окремо у її творчості йдуть травниці – ляльки-мотанки, наповнені запашними травами.
Людмила ніколи не виготовляє дві однакові ляльки: кожна має свою історію і характер. Більшість мотанок вона дарує, часом робить на замовлення. Одна з таких робіт дала друге життя улюбленій речі однієї дівчини. «Знайома попросила зробити подарунок для своєї доньки. З її улюбленої блузки, яку вона вже не носила, але не могла з нею попрощатись», – ділиться майстриня. Її роботи вже мандрували Україною і світом. Франція, Японія – люди з різних країн отримували її мотанки. Наразі майстриня проводить майстер-класи зі створення ляльки-мотанки для переселенців.
Війна у фарбах і тканинах
Клаптики пікселя з військових курток, футболок, штанів – усе це Людмила майстерно перетворює на ляльки-мотанки. Їх найчастіше забирають волонтери. Одна з робіт вийшла колаборацією мами і доньки. Пара – дівчина і козачок у камуфляжі, зі зробленим Аделаідою «Джавеліном».
Після початку повномасшабного вторгнення пензлі Аделаіди почали оживляти військові трофеї, перетворюючи воєнні артефакти на мистецькі об’єкти для благодійних аукціонів. Мисткиня розписувала гільзи, ящики, тубуси і крило від ракети, яке наразі знаходиться в місцевому музеї. Для аукціонів часто розписує прапори. Це, зазвичай, орнаментована рамка і всередині головний символ Межівщини – колосок.
Творчість Людмили та Аделаїди Іщенко — це не просто робота чи хобі, а спосіб осмислення світу й відображення його в унікальних образах. І хоча їхні твори розходяться по світу, головна мрія залишається незмінною — «зробити Межову гарнішою».