Телефонний дзвінок
Ганна Михайлівна Добжанська запропонувала оригінально відзначити 120-у річницю письменника-земляка Сави БОЖКА, оголосивши літературні читання на його честь.
На моєму телефоні висвітився незнайомий номер: 057…
Так буває, то подзвонить знайомий із Криму, а чи із Ростова-на-Дону. То якісь аферисти “переказують на мій рахунок мільйон…”
На цей раз упізнав голос Ганни Михайлівни Добжанської. Цікавиться новинами на Межівщині, моїм здоров’ям, друзів і спільних знайомих! Відповідаю, що Ковід – “бешкетує”, тяжко хворіє наша педагог Н.Божко, ще кілька друзів, спілкуюся тільки через мобільний. Далі розмова заходить про Божкову Крутоярівку, мовляв, чи не збираюсь у квітні організувати поїздку. Обов’язково.
Поринаємо у спогади. Ганна Михайлівна пригадує, як у далекі 30-ті з хлопцями і дівчатами ходили аж у Зірку на танці. А там по весні розквітали плантації воронців. Кажу, он і минулого року знайомі їздили на “оглядини” туди, виставляли фото на Фейсбуці, а Оля Тимошенко привезла і посадила вдома на клумбі! Пригадуємо повоєнних друзів Добжанської Г.М., з якими вона відбудовувала колгоспне господарство району. Згадує, приміром, Віктора Федотовича Яреська, як той, щойно повернувшись із евакуції, пішки з Межової дійшов до неї у Крутоярівку і запропонував роботу ветеринара, відроджувати поголів’я худоби в районі.
Я теж добре пам’ятаю цього енергійного чоловіка. Невисокий, з симпатичними доглянутими вусами, в галіфе і хромових чоботях… Його ошатний цегляний будинок дожив до сьогодні на моїй вулиці. У далеких 50-х рр. минулого століття Віктор Федотович очолював межівський Сільгосппостач.
Згадали ми й Андрія Гнатовича Іванисенка, тоді голову колгоспу “Україна” в Підгородній. В той час Добжанська Г.М. вишукувала і збирала серед трофейних коней породистих, для розплоду. А в “Україні” надибала німецьку кобилку з унікальним тавром “Оленячий ріг”. Обережний Андрій Гнатович довго не згоджувався віддати трофейну доходягу і отримати молодого робочого коня. Голова колгоспу імені Леніна Василь Архипович Шевченко, заядливий коняр, переконався у вдалому виборі Ганни Михайлівни, коли виїздили на підгородянську гору і кобила “заломила” свого напарника, простого коня.
З Ганною Михайлівною, не дивлячись на її поважний вік, дуже легко і предметно спілкуватися. От і зараз цікавиться, яких ми співали пісень на застіллі в Богданівці, пригадує слова пісень і декламує напам’ять. Питає про творчі успіхи своєї сусідки (композитора і співачки) Алли Тишковець. А на які слова та написала музику до останньої пісні?.. На цей раз “Стежка, стежечка”, написана межівською поетесою Ларисою Середою.
Підказала нам Ганна Михайлівна й ідею, як оригінально відзначити 120-ту річницю письменника-земляка Сави Божка, оголосивши літературні читання на його честь.
Звичайно добрим словом пригадує жінка багатьох межівчан, які в минулому чесною працею заслужили повагу і добру пам’ять.
Після розмови зосталося тепле відчуття значимості нашого спілкування, добра згадка про всіх шанованих друзів, яких ми знали і поважали, вдячність за спільні інтереси, за рівне ставлення до молодшого, як у мене, віку, за усю межівську громаду.
З повагою Петро БАБЕЦЬ
