Пластикові пальми від Василя Рудокваса

Живе у Райполі Василь Тимофійович Рудоквас. Шанована людина, голова місцевої організації ветеранів. Активний і бадьорий, дуже комунікабельний і товариський. А ще – фантазер і рукодільник. Якщо незнайомій людині розказувати, як знайти його садибу – ніколи не заблудиться і знайде відразу. Чим же вона так примітна? І що це за дядя Вася (так його називають у селі)?

А примітне подвір’я Василя Тимофійовича незвичайними деревами, тваринами, птахами і плазунами. Пальми, квіти, папуги, змії, зайці та ведмеді, а ще поросята – усе це різноманіття чоловік сам створює із пластикових пляшок, використаних автомобільних шин. Коли придивитися, можна помітити, що в хід ідуть і деталі від зламаних вентиляторів, освітлювальних приладів – усе те, що зазвичай ми викидаємо (і не завжди у сміттєві баки). Створюючи цю красу, Василь Тимофійович дарує чудовий настрій і собі, і всім, хто проходить поруч.

Потяг до створення чогось незвичайного у чоловіка ще змолоду. Коли працював на шахті «Краснолиманській», займався раціоналізаторською роботою. Говорить, весь час хотілося полегшити важку працю. Особливо жінкам, які мили різне шахтне обладнання та механізми. Замість того, щоб тягати важкого шланга після раціоналізаторського вдосконалення Василя Рудокваса вони просто легко натискали на кнопку і дякували йому.

Багато хто свою творчу діяльність (а заняття Василя Тимофійовича по праву можна так назвати) починає ще в дитинстві. Та дитинство малого Василька було воєнним. Замість того, щоб бавитися, мусив ховатися від ворога. Правда, було таке, що мусив ганяти іржаву бляшанку біля двору замість футбольного м’яча. Він не просто грався, а слідкував, чи не їдуть поліцаї на велосипедах. Бо тоді хлопчику треба було голосно кашляти, щоб попередити маму й старшого братика про наближення «візитерів». Якраз у той час на горищі їхньої хатини переховувалися два червоноармійці. То треба було встигнути їх замаскувати – інакше смерть і їм, і всій родині. Минулося. Дякували бійці Васильковій мамі і своєю мамою її називали. Хоча їхні мами були далеко – одна у Вінницькій області, інша в Івано-Франківській. А жінка ховала військовополонених солдатиків, бо й у самої чоловік був на фронті. А коли село звільнили, два бійці пішли з радянським частинами.

Досі пам’ятає Василь Тимофійович, як виготовив торшер, але незвичайний. Навколо глобуса літала космічна ракета. І все це підсвічувалося аж шістьма кольорами ламп денного освітлення. Люди приходили подивитися на таку чудасію. Захоплювався він тоді електронікою і про пластикові пальми навіть не помишляв.

А ідею з пластиком підкинув син Олексій, коли чоловік повернувся до Райполя. Побачив у Інтернеті картинки, як можна використати  старі шини чи пляшки, роздрукував та й привіз батькові.  А той і загорівся.

Зараз уся садиба Василя Тимофійовича, наче казкова декорація. Можна проводити екскурсії для гостей села. Лелеки, квіти, декор огорожі. На клумбі сидять ведмеді з медом у відеречках та зайці з морквинами. Навколо дерев обвилися змії із гумового шланга. А над садибою гіпсові лелеки обживають пластикові гнізда. Настільки гармонійно поєднано живі квіти та дерева з «пляшковими», що просто дивуєшся.

Спочатку пластикові вироби були тільки для себе, для свого дворища. А коли у Райполі відкривали дитячий майданчик, майстер вирішив доповнити ігрове поле своїми витворами. Тепер його пластикові пальми «ростуть» і  в центрі села, дивуючи і радуючи малюків. Та й дорослі не залишаються байдужими – два пластмасових деревця поїхали у Покровськ, два «оселилися» у сусідній Колоні-Межовій.

Щодо матеріалу – то його вдосталь, приносять до Рудоквасів мішками. Буває, чоловік сам збирає пластикові пляшки у прилеглих лісосмугах, бо на жаль , їх туди викидають. Робить усе сам. Трохи допомагав із шинами син (той, що ідею підказав), бо щоб їх вивернути, треба прикласти силу. До речі, син Олександр, який живе у місті Родинське, на пустирі біля школи сам насадив цілий сквер – сімдесят дерев. А тепер насаджує квіти. Ось така ініціатива у творчої людини.

А Василь Тимофійович трохи засмучений, що ніхто не хоче продовжити його «казкове» захоплення. Приходять бажаючі, подивляться, але чомусь самі не беруться. Мабуть тому, що не дуже й легка це справа. Але наскільки менше сміття на вулицях, і наскільки більше позитивних емоцій у людей!

Нова робота Василя Тимофійовича – прапор України із пофарбованих пластикових кришечок. Він розмістив його серед подвір’я, над колодязем. А тепер хоче зробити ще один і розмістити в центрі села.

Антоніна ТАРАСЕНКО