Коли на Межівщину прийшла “справжня” війна. До вересневих подій 1943-го

У вересні 1943 року наблизився «Південно-західний фронт» під командуванням Р.Я.Малиновського.  По фрагментарних спогадах односельчан, частково опублікованих в районній газеті, перед нами вимальовується страшна картина становища мирного населення.

За спогадами сусідки Птиці Дар’ї Зіновіївни, на початку бойових дій багато межівчан подалися в степи, перечікуючи по балках лиху годину. Те ж саме зробили жителі с. Попутно-Відрадне мама і донька Костецькі, попередньо сховавши корову в очереті. Коли після блукань повернулись до рідної хати, на стільці знайшли батьків ремінь: значить, заходив тато, коли з визволителями ішов на Запоріжжя. Тільки в 1975 році доньки відшукали братську могилу під Токмаком, де поліг він смертю хоробрих. А на місці їхнього погребу сьогодні знаходиться братська могила, куди в ті буремні дні похоронили загиблих воїнів…

Очікуючи жорстоких боїв у Межовій, друзі Давиденко Микола Іванович та Божко Іван Григорович подалися степом до с. Райполя, а їм «тутешні» й кажуть: «Тікайте звідси, бо завтра тут буде пекло…». І дійсно, розгорівся пекельний повітряний бій.

Як розповів мені мій колега, історик Беремеш Володимир Іванович, тоді від бомбового удару загинули його брат і бабуся.

Діброва Тетяна Андріївна, на той час мешканка с. Підгороднього, розказувала, як німецька авіація нищила матеріальні цінності (склади тощо), полювала навіть за окремими людьми: малолітня Таня вивела корову, аби трохи попасти, а тут і «мессер»* нагодився. Тільки чудом зосталася жива. А сусід Сіренко Г. загинув і був похований у власному садку…

Валентина Миколаївна Р. розповіла, як вересневого дня 1943 року разом з братом пішли по воду до криниці (під тяговою станцією). В цей час до переїзду прибула колона танків, і один з танкістів попрохав командира заскочити на вул. Леніна до батьків. А коли повертався, його, не розпізнавши, вразив інший радянський танк. Хлопців, ще живих, витягли з палаючого танку: бійці були вражені такій помилці, а ми й досі не знаємо прізвища земляка. Можливо, його похоронили на цвинтарі у колгоспному саду. Валентині Миколаївні було тоді всього 4 роки.

Коли колона танків пішла далі до Олександрівки, на броні одного з них опинився межівчанин – підліток Міщенко Олексій (жили біля перевалки), який показував дорогу бійцям. Ворожа куля обірвала його життя і сьогодні він покоїться разом з батьком на старому Кам’янському цвинтарі.

Зі спогадів Кужільного Федора Дмитровича, відомо, що вони, пацани, на танках (армія Південного фронту) супроводжували колону до станції Чаплине. Коваль Іван Федорович упрохав командира «нелегально» заскочити до батьків у хутір Ленінський.

Стародуб Варвара Степанівна, вчителька з с. Антонівське, разом зі своїми учнями зустрічали на шосейній дорозі квітами визволителів. Після війни була командирована радянською владою на Волинь навчати дітей. Та не вберегли батьки улюблену вчительку – лісовики, під час акції проти радянських пропагандистів і чиновників, вкинули її в колодязь. Така наша трагічна історія, яку треба знати без прикрас.

Про трагічне під час визволення Межової розповідала Гужвій Ніна Савеліївна. Коли в райцентр заскочили перші танкісти, хтось із межівчан доніс, що така-то й така жінка працювала поварихою в німецькій управі. Було в неї двоє діток і жила вона по вулиці Стаханова. Без суду і слідства її розстріляли. На жаль, не пам’ятає її прізвища. До війни жінка була членом більшовицької партії і залишена в тилу ворога для підпільної роботи.

Мабуть, довгі роки по війні керівника межівського підпілля Данилка мучили докори сумління, що ціною життя по суті «сторонніх», невинних людей було збережено справжнє межівське підпілля (Березняк, Вовк та інші). Про це нагадує обеліск у Кінській балці.

Вже після війни, у 1961 році, наш Троценко Семен Володимирович написав листа Малиновському Р.Я., нагадавши, як вони воювали у Франції. Тодішній міністр оборони Радянського Союзу негайно відгукнувся, згадавши, як Семен Троценко був непереможним у змаганням борців і висловив радість, що той пройшов не одну (громадянську і дві Світові) війну… Тричі призивався Троценко С.В., в 1941-1943 рр. був поранений і, за свідченнями, все бідкався: «Ну коли ж ми, накінець, переможемо фріца?!»

Межівські краєзнавці Гірман А., Мележик О., Чорний С. та інші відшукують через Інтернет імена раніше невідомих героїв. Особливий внесок у розшук і перепоховання останків радянських воїнів біля сіл Славне чи Попутно-Відрадне здійснюють пошуковці об’єднання «Дніпро».

Тож світла пам’ять мирним жертвам і солдатам-визволителям, що полягли в боях за Межівщину.

Петро БАБЕЦЬ,
краєзнавець

———————————-

*”Мессер” – у розмовному сленгу тих часів німецький літак-винищувач Messerschmitt Bf 109 (також Me 109) і його модифікаця Focke-Wulf Fw 190.