Андріївські вечорниці в музеї: як українські традиції бережуть у Межівській громаді (ФОТО)

2 Грудня, 2024 Golred

В історико-краєзнавчому музеї Межівської громади відбулось атмосферне свято — Андріївські вечорниці. Молодь що зібралась, дізналась більше про українскі звичаї та традиції, і просто провела приємно час.

фото у матеріалі: Каріна Саул

Особливістю цього дня было те, що він відбувся з 29 на 30 листопада — якраз за давньою традицією.
Дівчата та хлопці, одягнені у традиційний український одяг, відтворили справжній дух давніх часів.

Ворожили, проводили традиційні обряди та співали українські народні пісні. Атмосфера була дружньою і усі просто насолоджувались вечером.

Ольга Кудрявцева, директорка Історико-краєзнавчого музею.

Дуже рада, що молоді сподобався цей вечір , хочеться приблизно хоч трошки відтворювати та показувати українських традицій, щоб було невеличке розуміння, як то було раніше. Велика вдячність Карін Саул – Центру активності громадян, адже цей захід ми організували разом та обрали для нього більш колоритну атмосферу музею.

Андріївські вечорниці: традиції святкування

Апостол Андрій Первозванний на українських землях

Апостол Андрій спочатку був учнем Івана Хрестителя, перш ніж почув проповіді Христа. І будучи покликаним Ісусом, стає першим Його учнем. Андрій ходив в численні місійні подорожі, одна з яких пролягла через Скіфію, а піднімаючись вверх по Дніпру, Андрій зійшов на дніпрові кручі і благословив ці землі, тож святий апостол Андрій вважається покровителем України та з древніх часів шанується нашим народом.

Свято Андрія, чи свято Калити?

Свято Андрія – це одне з тих свят, де переплелися християнство та язичництво, тож друга назва цього свята – Калита. Так само називається обрядовий хліб, який випікається в цей день і має форму кола – символ сонця та нескінченності.

Калита (калата, маламай), яка своїм корінням йде в язичництво, випікалася перед святом зимового сонцестояння, саме тому вона має сонцеподібну форму. Ймовірно, що ще до приходу християнства на ці землі, вона мала зв’язок з давніми дівочо-парубочими гуляннями на честь народження світила.

Традиційно на свято Андрія, яке випадає на 30 листопада, влаштовувалися вечорниці, на які збиралися неодружені хлопці та дівчата з усього села. Були ж бо вечорниці буденні, коли збираючись разом, працювали – ткали, вишивали, а були святкові, то на Андрія вечорниці були неодмінно святкові.

З проведенням андріївських вечорниць пов’язано багато обрядів, одне з них – кусання калити. Тож збираючись разом, дівчата приносили борошно, родзинки, мак, замішували тісто та пекли особливий калач у формі сонця – калиту.

Древній рецепт калити від дослідників обрядових страв

Тож, щоб спекти справжню калиту, беремо:

3 стакани борошна
12 ложок молока, або сироватки
2 яйця. Одне з них йде в тісто
3 ложки маку, який попередньо треба запарити, так само, як і родзинки
неповний стакан цукру
3 ложки олії
горіхи
1 чайну ложку соди, яку слід погасити оцтом
3 ложки меду. Якщо мед дуже густий, то його можна розвести в сироватці
корицю, ванілін.

Іноді місили тісто на відварі любистка – щоб хлопці любили.

Дівочі гадання на Андрія

На Андрія, а точніше в ніч з 29-го на 30-те дівчата неодмінно ворожили. Після Хрещення починався сезон зимових весіль, тож, хто пари ще не мав, міг зустріти своє кохання на вечорницях саме на Андрія.

Крім калити на Андрія ще пекли пампушки, або балабушки, – клали їх під ослін і запускали до хату пса. Чию першу балабушку з’їсть собака, та дівчина першою вийде заміж. Замість пампушок могли бути й вареники, а замість собаки кіт, та якщо той кіт, чи собака, перш ніж з’їсти обраний вареник, заніс його в куток, то дівчина вийде заміж і поїде далеко від дому.

Збираючись разом, дівчата ставили свої чоботі в рядочок і по черзі переставляли змійкою від лави до порога. Чий чобіт першим торкнеться порога, та першою і вийде заміж.

Ворожили на дровах. Одну дівчину спеціально посилали по дрова. Вона мала взяти навмання оберемок полін і, прийшовши додому, порахувати – парна їх кількість чи непарна. Якщо парна – то й собі знайде свою пару у новому році.

Забава «кусання калити»

Як тільки до хати приходили хлопці, то влаштовували різні забави: ігри, танці та кусали калиту. Остання забава полягає в тому, що круглий калач прив’язується за стрічку до сволока, або ж до довгої палиці, яку тримав так званий Калитинський. Також пан Калитинський, що сторожив калиту, міг тримати в іншій руці квача, обмащеного в сажі, якою намагався обмазати кожного, хто пробував вкусити калиту. Іноді Калитинському в цьому допомагав Писар.

Той, хто таки наважувався вкусити калиту, сідлав коцюбу і ставав паном Коцюбинським, або кочергу, і тоді ставав паном Кочержинським (чи панною) та скакав до Калитинського. Між ними відбувався жартівливий діалог. Хлопці та дівчата, що підходили до калити, мали підстрибнути і вкусити її. Але щоб їм це дозволили зробити, треба було відгадати загадку, розказати скоромовку, або станцювати «зайчика». А хто калиту вкусить, той неодмінно протягом року одружиться.