«Дошкуляють дрони та КАБи, але треба працювати»: рятувальники прифронтової 59-ї ДПРЧ відзначені урядовими та відомчими нагородами

Межівська земля сьогодні — прифронтова. Тут війна відчувається не з новин, а з кожного вибуху, з кожної пожежі, що спалахує після чергової атаки російських окупантів. І саме тут, біля самої лінії фронту, без вихідних та перерв працюють рятувальники Межівської 59-ї державної пожежно-рятувальної частини Дніпропетровщини.

Для них кожен день — випробування. Кожна зміна — це не один і не два, а інколи десяток виїздів. Ліквідація пожеж після обстрілів, робота під загрозою повторних ударів, атаки FPV-дронів, а останні місяці — ще й керовані авіаційні бомби.

У таких умовах вони продовжують робити свою справу: рятувати, гасити, допомагати, ризикувати власним життям заради інших.

Зайве говорити, наскільки важливою є робота рятувальників під час війни. Коли будинки перетворюються на руїни, коли вогонь охоплює школи, житлові квартали, господарчі споруди — саме від їхньої мужності, професіоналізму та самовідданості часто залежить життя людей і безпека громади.

За відвагу та службу в умовах воєнного стану наші хлопці відзначені урядовими та відомими Подяками.

Почесною грамотою Кабінету Міністрів України нагороджено рятувальника 59-ї ДПРЧ (Межова) старшого сержанта Віталія Вікторовича Терещенка — за мужність і відвагу, самовідданість та високий професіоналізм, виявлені під час виконання завдань за призначенням.

Віталій Терещенко — родом із Новопавлівки. Закінчив місцеву школу №2, а своє життя зі службою порятунку пов’язав ще у 2008 році. Після строкової служби у Збройних Силах України його першим місцем роботи стала СДПЧ-25 у Дніпрі. З 2009 року він — пожежний-рятувальник Межівської 59-ї ДПРЧ. За плечима — 17 років служби, сотні складних виїздів, десятки врятованих життів.

Статус учасника бойових дій Віталій отримав ще у 2020 році — під час виконання завдань у зоні АТО, у селищі Гранітному. Сьогодні ж під ударами російських окупантів опинилася вже рідна Межівщина. І він знову — серед перших.

Віталій Терещенко

«Так, дрони — це дуже небезпечно, — говорить Віталій. — Але КАБи… Тут навіть не розумієш, куди зараз прилетить це смертоносне і руйнівне послання».

За минулий рік у нього понад 50 бойових виїздів. Пожежі після атак дронів, руйнування, дим і вогонь.

Попри все, Віталій — не лише рятувальник, а й батько. У нього донька Валерія та молодший син Артем, який саме сьогодні 18 січня, відзначає день народження. Син пишається татом і мріє піти його шляхом — стати пожежником.

Ще одну високу відзнаку — Почесну грамоту Державної служби України з надзвичайних ситуацій — отримав старший сержант 59-ї ДПРЧ Андрій Ладигін. Його нагороджено за мужність і відвагу, самовідданість та сумлінне виконання завдань в умовах воєнного стану.

Андрій працює рятувальником із 2019 року. Каже, що про цю професію мріяв давно. У 2025 році він закінчив Національний університет цивільного захисту України в Черкасах. Сьогодні служба стала надзвичайно небезпечною, але скаржитися він не звик.

Андрій Ладигін

2025 рік став найважчим за весь час служби. Бували дні, коли на одну зміну припадало по 8–10 виїздів. Пожежі, руйнування, повторні обстріли. Та, за словами Андрія, пожежники витримали.

Статус учасника бойових дій він отримав у вересні 2025 року. Сам Андрій — корінний межівчанин, закінчив Межівську СШ №2. І з гіркою іронією долі йому довелося власноруч гасити полум’я на руїнах рідної школи після ворожого удару…

Згадує виїзд на житловий масив Шевченківський після прильоту КАБів та десятки інших пожеж — усе це стало частиною його щоденної реальності.

Доньці Єві – 19 січня – день народження, для неї та брата Діми – тато Герой і приклад…

Про таких людей часто кажуть: Герої без зброї. І це справді так. Їхня сила — в рішучості йти туди, де небезпечно. У щирому прагненні врятувати, допомогти, запобігти лиху, якщо це ще можливо.

Під звуки вибухів та дронів і страх повторних ударів рятувальники Межівської 59-ї ДПРЧ продовжують працювати.

Бо, як кажуть самі: «Дошкуляють дрони та КАБи, але треба працювати». І в цих простих словах — все..

Євген Хрипун,

“Межівський меридіан”