Вона працює за покликанням

Галина Анатоліївна Халимендик працює старшою медичною сестрою поліклініки. Закінчила Павлоградське медичне училище, працювати повернулася до рідної Межової. Хоча однокурсники в більшості були зацікавлені залишитися в місті, та дівчину тягнуло додому.

– В медицину не збиралася, хотілося бути вчителем. Але коли перед вступом проходила медичну комісію в Межівській лікарні, всі лікарі запитували, на кого я буду вчитися і радили обрати фах медичної сестри. Так і вийшло, вступила до медучилища.

Навчатися було досить нелегко. Складними виявилися латинь і анатомія людини. Дівчина навіть думала покинути навчання. Уже й речі зібрала, і книжки поздавала в бібліотеку.

– Але коли приїхала додому і сказала батькам про своє рішення, то воно швидко змінилося, і навчання поновилося. А тепер думаю, що якби покинула тоді, то зараз би дуже шкодувала.

Улюбленими предметами в училищі стали саме профільні дисципліни: сестринська справа, медсестринство в хірургії, акушерство та гінекологія.

Починала роботу молода спеціалістка на тимчасових посадах у період відпусток працівників. Спочатку це був профілактичний кабінет, потім працювала з лікарями – Вікторією Федосівною Манжелій та Павлом Федоровичем Редькою. З Павлом Федоровичем пропрацювала до 2019 року.

Нинішню посаду пані Галина займає з кінця 2018-го. Професія їй подобається, хоча зараз і переважає робота з паперами. Більше, звичайно, до вподоби виконувати безпосередні обов’язки медсестри. Але до душі також робота з пацієнтами, з колективом, який, як зазначає наша героїня, дружний і позитивний.

Коли молода медсестричка Галина прийшла за направленням до Межівської лікарні, вона мала багато чому навчитися. Та дівчина не залишилася наодинці з труднощами, її підтримали досвідченіші колеги.

– Кожен, із ким я працювала, виявився чуйною людиною. Підказували, радили, показували. Найперша порадниця – Сачура Олена Анатоліївна. Вона казала, що ніколи не треба хвилюватися, соромитися, треба обов’язково запитати, якщо чогось не зрозуміла. Вікторія Федосівна усе терпляче пояснювала, з Павлом Федоровичем пов’язки накладали, гіпсували. Дуже вдячна їм усім.

Чи позначилася півторарічна пандемія на роботі Галини Халимендик?

– Єдине, що змінилося – стало менше пацієнтів. Сімейні лікарі консультують і радять перечекати, якщо випадок нескладний і можна вирішити питання у телефонному режимі. А решта навантаження не змінилася – робимо, що й робили.

Після напруженого робочого дня поспішає жінка додому, де її вже чекає син. Він досить самостійна дитина, мама залишає домівку на нього з упевненістю, що там буде все в порядку.

У кожного є заняття, яке приносить задоволення. Для пані Галини це кулінарія.

– Мій брат жартує, що я люблю жити на кухні. А й справді люблю приготувати щось смачненьке, особливо для сина. Фірмовою стравою можу назвати солодку випічку, а саме торти – бісквіти, медовики.

У переддень професійного свята пані Галина бажає колегам, перш за все, здоров’я.

– Хоча це традиційно і навіть дещо банально, та здоров’я вкрай потрібне усім. Особливо зараз, коли коронавірус ще не відступив. А також гарного настрою, спокійних пацієнтів. Усього найкращого і найдобрішого.

Розмову вела Антоніна ТАРАСЕНКО