«Страшно за діток»: з прифронтової Межівської громади на Дніпропетровщині евакуюють сотні родин з дітьми

З прифронтової Межівської громади Синельниківського району на Дніпропетровщині останні місяці волонтери евакуюють близько сотні родин. Більшість з них – родини з дітьми. Людей вивозили до безпечніших населених пунктів у межах області, а також до Полтавської та Кіровоградської областей. 

«Не хочеться, щоб діти боялись» 

Світлана евакуюється із 9-річним сином Іваном. Разом з подругами жінка знайшла житло у Полтавській області. Каже: виїжджає, бо хвилюється за безпеку дитини.

– Тут уже трішки небезпечно стало, тому і їдемо. На дорослих, я думаю, не так, впливає, а на дітей – так. Ми з Кам’янки, у дитсадок, як цей (прим. ред. – прилетіло), діти, багато хто був на вулиці, – полякались. Тому їм цього краще не чути, не бачити. Поки складалися, поки з роботи звільнились, яка нам дуже подобалась… і плакали складались, і все. Дуже важко, звичайно. Сподіваємось, що повернемось назад, – ділиться Світлана.

Ірина евакуюється з трьома дітьми – 10-річним Нікітою, 2-річною Міланою і 2-місячною Веронікою. Їдуть у село Зелений Гай на Дніпропетровщині, до кумів, де змогли знайти будинок.

– Страшно за діток. Хочеться вберегти їх. Страшно, що воно вже близько фронт. Мілана ще маленька не дуже розуміє, що відбувається, а старший розуміє – боїться. Коли летить, коли літак пролітає – він боїться. Не хочеться, щоб вони боялись, хочеться, щоб вони у спокої жили, тому й вивозимо подалі, – розповідає жінка.

Із собою Ірина бере найнеобхідніше – дитячі речі та візочок. Інше заберуть згодом. Ділиться, що найбільше мріє про повернення додому щойно стане безпечно.

– Повернутися поскоріше, хочеться, щоб воно закінчилось… ось завтра – і завтра додому, – каже Ірина.     

Ірина евакуюється з трьома дітьми – 10-річним Нікітою, 2-річною Міланою і 2-місячною Веронікою

Родина за родиною – в дорогу

Серед тих, хто залишає Межову, – Євгенія з трьома синами: 13-річним Артемом, 11-річним Єгором та 8-річним Захаром. Разом із речами родина вивозить і домашніх улюбленців – морських свинок Наташу і Дениса.

Серед тих, хто залишає Межову – Євгенія з трьома синами

– Безпека дітей. Ситуація не дуже добре – гучно. Речі дитячі, господарство беремо, але ще не все, тоді нам ще довезуть. Хом’ячки ще у нас вдома, рибки, коти – потім заберем пізніше, – каже Євгенія.

До Полтавської області вирушає родина Надії – подружжя з чотирма дітьми і трьома кошенятами. Поки на господарстві удома залишають свекруху – планують, згодом повернутися за нею.

– Ми поки поїдемо подивимось які там умови і відразу приїдемо заберем мою свекруху до нас. У нас тут останній час неспокійно, літають дрони, у першу чергу за діток переживаєш, щоб усе було безпечно. Будемо виїжджати, а що робити. Не хочеться. Звик вже тут. Я сама з Авдіївки, у 2014 році ми сюди ще переїхали. А це вже друга (прим. ред. – евакуація). Страшно було за дітей, у мене ж вони ще були малесенькі», – розповідає Надія.

Її 13-річна донька Олександра на прощання передає домашнього щура Рататуя своєму другові.

– Я хочу другові залишить напам’ять (прим.ред. – щура), щоб він про мене згадував і не забував. – ділиться дівчинка. За нинішню ситуацію додає: – Буває гучно, особливо ночами, як дрони летять і збивають їх. Страшно. Не хочеться звідси виїжджати, тут стільки спогадів.  

До Полтавської області вирушає родина Надії – подружжя з чотирма дітьми і трьома кошенятами

Куди евакуюють і що людям пропонують

За словами регіонального координатора гуманітарної місії «Проліска» Олексія Пріми, цього разу людей евакуювали здебільшого у межах Дніпропетровщини. Деякі родини вирушили до Кіровоградської та Полтавської областей. 

– Сьогодні нами здійснюється евакуація близько 100 людей. Людей веземо адресно у межах Дніпропетровської області, – розповідає Олексій. 

Олексій, координатор гуманітарної місіцї “Проліска”

Для тих, кому нікуди їхати, облаштовані місця тривалого перебування (МТП) з усіма необхідними умовами. 

– Якщо комусь немає куди їхати, у цьому жодної проблеми – нами облаштовані місця. Це комфортабельні умови, де все нове: нові ліжка, матраци, подушки, техніка, меблі. Є підготовлене МТП, спеціально визначене протоколами ради оборони області, це у місті Жовті Води, також у Дніпровському районі у нас є облаштоване МТП у селі Любимівка, – пояснює координатор.

Проживання у таких місцях – на невизначений термін: ніхто на вулицю не виганяє, люди мешкають там ще з 2022 року, додає Олексій.

Ірина, психологиня гуманітарної місії “Проліска”

 

Люди, які евакуюються часто перебувають у стані сильного стресу або навіть травматичного шоку. Ми стикаємося з тим,що приїжджаючи на адресу можемо зустрітися з людьми котрі вже мають статус ВПО та досвід як це втрачати свою домівку. Їхній стан поєднує емоційне виснаження, дезорієнтацію, тривогу і втрату відчуття контролю над життям.Це найпоширеніші стани евакуйованих.
Шок і розгубленість — люди можуть не усвідомлювати, що відбувається, діяти “на автоматі”.
Тривога за близьких і постійне очікування поганих новин.
Відчуття втрати — дому, звичного життя, зв’язків, роботи.
Емоційне “замороження” — неможливість проявляти емоції або їхній надмір.
Зачасту проговорюємо фразу :
” Ваші емоції – нормальна реакція на ненормальні обставини” пояснюємо що страх,сльози,агресія, розпач,це природні реакції на сьогодення.
Навіть у тимчасовому місці важливо створити рутини: сон, їжа, прогулянка, спілкування.
Дітям особливо важливо відчути хоч якусь передбачуваність.
Розвантажувати психіку – дозволити собі плакати,говорити, мовчати, не змушувати себе “триматися”.
Використовувати дихальні вправи.
Спілкування з іншими – не залишатися на одинці.

У стані стресу складно адекватно оцінити ситуацію, тому психологи радять звертатися за допомогою,та залишають контакти куди люди можуть звернутися за отриманням пролонгованої допомоги.
” Евакуація – це не просто зміна місця. Це глибокий психологічний перелом. Людині потрібно допомогти пережити не тільки втрату дома, а й себе у звичному житті.”

Цей матеріал було підготовлено в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні», який
впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».