Про сьогодення, про друзів і про себе
Майже рік триває ординська путінська навала на наші міста і села. Здавалося, розлетілося вщент розмірене буденне життя. Ми бачимо і усвідомлюємо величезні руйнування, людські жертви і трагедії, господарські втрати…
Але наступив новий 2023 рік, ми стали дружнішими, відповідальнішими, сердечнішими і ріднішими.
«Межівський меридіан» неодноразово писав про моїх друзів, що на фронті. І їх чимдалі все більшає . Згадувались і наші мирні трударі, що забезпечують передову всім необхідним.
От і зараз відкриваю все нові моменти нашого громадянського активізму. Перед Новим роком зателефонував товаришу Олександру: давно не бачив у нашому АТБ. Виявляється, він у ЗСУ. Біжить моя знайома Людмила з маленьким синочком на руках, сповістила, що брат вирушив на фронт. Знайомий Саша з Дінаса міцно тисне руку, прощається, іде воювати. Знайома Леонтіївна в телефонній розмові переживає за своїх синів-добровольців…
Ми літні люди, чим ми можемо допомогти нашим рідним на фронті? Святий Миколай зробив мені різдвяний подарунок: у місті Львові видав друком мою збірочку віршів про воєнні події, про перемоги на фронтах, про друзів…
Насправді це велика дієва і матеріальна підтримка нашого земляка, чорнобильця, донецького громадського активіста, переселенця з Курахового Володимира Анайко(?). Низький уклін Володимиру Гавриловичу і його львівським друзям, які видали збірочку
«Мій батальйон в перших лавах кує Перемогу». Зараз збираємо нові поезії наших поетів-ентузіастів (Межова, Новопавлівка, Новогригорівка, Зоряне, Покровське, Петропавлівка…). Надсилають свої вірші і бійці з фронту.
Дай, Боже, нам натхненного, проникливого слова і невідворотної Перемоги.
Моїм знайомим Людмилі, Аллі, Лідії
Дорогі мої і шановні,
Співчуттям переймаюся й горем.
Ці події, на жаль, незворотні,
Тільки пам’ять стукає в скроні!
Чоловік, а чи зять, чи синочок
Десь душею полинули в вічність.
І тепер лиш святий образочок
Нагадає про радість колишню…
Може, стрінеться добра людина,
Фронтовик, що вам правду розкаже
Про останні життєві хвилини
І про бій чи атаку ту вражу.
Що ж, віддав кожен з них найдорожче,
І на благо обернеться «горе».
Тільки втрата і місце порожнє,
Як безкрає стражденнеє море!
Вічна пам’ять: Андрій чи Микола,
Олександр, Михайло чи Віктор,
Не забудемо Вас ми ніколи,
Як нам тяжко, невимовно прикро.
Я не можу придумать утіху
Рівнозначну родинним стражданням.
З часом стихне й притупиться лихо,
І молитва Божа остання!
«На деревню Путлеру…»
Ванькам Нерасейским (чи Ванька Нерасейский?)
…Це тобі не Сирія, путлере смердючий,
І не моджахеди , вилупок ти сучий.
Хочеш воювати, то ж воюй з солдатом,
Мирного населення ти не смій чіпати!
Підлості й нахабства у тебе в достатку,
Видно, не було в тебе законного татка!
Видно, непорядності вчила тебе мати,
А добре й погане не вмів розрізняти.
Це тобі не жарти, гребана рассєя!
Тільки серед покидьків ти садист-«месія»!
Зуби обламав ти об нашу Україну!
і чого ти хочеш, вражий сучий сину?
Чом не загризуть тебе шакали й гієни?
Ото було б здорово у цей час воєнний.
Сотні тисяч трупів ти поклав за рашу,
Жаль, що не посадять тебе на па-Рашу!
Хай згорить «дєрєвня», де ти заховався,
А коли спіймають, від страху уср-ся.
Петро Межівський, смт Межова
