Як живеться переселенцям у Райполі

Цей матеріал створено в рамках проєкту «Сила місцевих медіа – для посилення згуртованості українців», що реалізується Громадською спілкою «Українська Асоціація Медіа Бізнесу» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».

За даними різних соціологічних досліджень, приблизно 23 млн українців, або половина населення,були змушені залишити власні домівки з лютого 2022 року. З них 6,5 млн   були вимушені залишити власні домівки та переїхати до інших регіонів України. Майже третина українців досі перебуває поза домом через повномасштабну війну росії проти України. Сім’я Єкатериненків теж мусила покидати дім у селі Орлівка, що під Авдіївкою. Ми зустрілися з ними в Райполі, коли родина отримувала гуманітарну допомогу.

• У нас обстріли почалися давно, у 2014 році, – розповідає Інна Єкатериненко. – Тоді ми виїжджали до Маріуполя, жили там рік. Потім повернулися, бо в мене закінчилася декретна відпустка. Пора було виходити на роботу, саме відкривався дитячий садок в Орлівці. Раніше він був у Тоненькому, а в 2014-му, через війну, перенесли в Орлівку, в приміщення школи.

Вибухи і стрілянина вже не були для мешканців села новиною, за вісім років начебто й звикли.

• А на початку 2022-го ми витримали місяць. Потім діти перестали вночі спати. Страшно, холодно.

До Райполя Єкатериненки потрапили не випадково. Там проживає їх кум, який хрестив старшу доньку. Тому, коли жінка в телефонній розмові розповіла про ситуацію, їй запропонували їхати. Була можливість прийняти на проживання.

• Ми пристали на пропозицію доньчиного хрещеного, довго не думаючи. Та й про що думати, якщо вже й хата тріщить від вибухів. Зібралися і через день уже були в Райполі. Це було в березні минулого року. Спочатку ще племінник тут з нами був.  Зараз проживаємо вчотирьох: я з братом Костянтином і дві мої доньки.

Старша Іннина дочка, Вероніка, вже студентка, навчається у Костянтинівському медичному коледжі. Як і всі студенти та учні, на уроки виходить онлайн, коли є світло.   Молодша, Анна-Марія (або просто Анюта) – п’ятикласниця. Після переїзду перейшла в місцевий ліцей. Її колишня  школа теж проводить дистанційне навчання, бо вчителі роз’їхалися, діти теж. Та в сім’ї вирішили, що дівчинка навчатиметься за місцем проживання.

• Ми приїхали майже без нічого. У селі знайшли житло. Там люди нам залишили дрова, вугілля, посуд. Ми навіть трохи городу посадили, сусідка відвела клаптик землі. А батьки залишилися вдома. Сказала мама –  ми будем тут до останнього. Мовляв, я цю хату будувала, де застане, там і будем. Останній тиждень сиділи без світла через обстріли, днями тільки дали електрику. Мати мого покійного чоловіка теж нікуди не виїжджала, живе в Маріуполі. Зв’язку немає, дуже рідко вдається поговорити по Інтернету. Мешкає зараз у племінниці, бо її квартира біля «Азовсталі» зруйнована зовсім.

До батьків Інна телефонує часто. Каже, навіть у слухавку чути постійні вибухи.

• Нас у мами шестеро. І всі умовляють її переїжджати. Але ні.

У липні Інна з Костянтином влаштувалися працювати на тваринницьку ферму.

• Мені зателефонувала староста і сказала, що місцевому фермеру потрібні працівники. Я з ним зв’язалася і наступного дня вийшла на роботу. Два дні стажування, а далі самостійно.

До переїзду жінка працювала вихователькою в дитячому садку, цього року мало б виповнитися п’ятнадцять років її педагогічної діяльності. А тут працює дояркою. Робота для неї не нова, бо вдома, в Орлівці, родина тримала корову. Зараз там нею опікується мама  Інни.

• На фермі умови створені гарні. Корів доїмо апаратами, в окремому відсіку. Вдома доїла корову вручну, тут навчилася користуватися апаратом. Тварини утримуються в чистоті, ми самі стараємося, щоб було якнайкраще. Адже кожна робота важлива, та й варіантів багато у нас не було. Тож і працюємо – я дояркою, брат Костянтин – скотарем.

До слова, Костянтин удома працював майстром виробничого навчання у Слов’янському аграрному технікумі. Навчав учнів водити трактор.

На початку 2023 року родина переїхала в будинок для працівників ферми. Там є газ,  вода в колодязі. Раніше носили від сусідів.

Вероніка завжди допомагає  мамі на роботі. І молодша Анюта прибігає, але зараз трохи прихворіла, то залишається вдома.

Запитала про медичне обслуговування.

• Декларації ми не підписували. Коли звернулася в Межівську лікарню, мене запитали, чи укладений договір з лікарем за постійним місцем проживання. Так, кажу, є. Нам і дали направлення до терапевта. Але якщо потрібна буде нова декларація, то зробимо.

За дев’ять місяців родина в Райполі  обжилася. Вони багатьох знають, і їх багато хто знає. Люблять тварин. Через два тижні після приїзду придбали у сусідньому селі собаку хаскі. Але тваринка захворіла. На жаль, не виходили – не встигли, доки знайшли ліки. А на новий рік їм подарували французького бульдога. Тож тепер у Єкатериненків є чотирилапий член сім’ї.

• Друзів маємо півсела. І Артур Гусак, і Горбані – Алла з Богданом, і Тарас з Інгою Бакаляри. Звичайно ж, наші куми Хуторянські. Ми вже тут звикли. Але повертатимемось додому, якщо буде куди.

Антоніна ТАРАСЕНКО