У Межівській громаді юні волонтери відвідали дітей, які чекають на повернення тата
Минулої суботи у Межовій юні волонтери зібрали 10 тисяч гривень для родини, яка… очікує на повернення тата з полону. Кошти передали дружині та трьом донькам.
Від редакції: Матеріал публікується з дозволу родини
У центрі селища відбувся черговий благодійний ярмарок, який провели юні волонтери з Новолозуватівки та Межової. Серед лотів ярмарку – безліч виробів з традиційно патріотичною тематикою – свічки, сердечка, обручі, брошки, а також розмаїття солодощів.
Однак… ярмарок проходив без традиційних креативних гасел, які завжди привертають увагу жителів та гостей Межівщини.
Цього разу волонтери збирали кошти для родини, яка… очікує на повернення тата.
– Ми знову планували зібрати кошти для наших захисників зі 108-ї бригади. Знаємо, що постійно є різні потреби. Але самі хлопці, зокрема Іван Іванович Півень, який нещодавно повернувся з російського полону підказали нам ідею допомогти таким же діткам, як і ми, які сьогодні з нетерпінням чекають на повернення татка додому. Хочемо зібрати 10 000 гривень і передати їм.
Ось уже 7 місяців у полоні окупантів перебуває наш земляк – Василь… з Межівської громади боєць 108-ї бригади ТРО. З початку повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем у лави Територіальної оборони Збройних Сил України. Виконував бойові задання на лінії зіткнення, на початку вересня минулого року потрапив у полон до окупантів.
За останній час сотні українських військовослужбовців і цивільних повернулися з російського полону за процедурою обміну. Навряд чи можна словами описати ті емоції, які пережили рідні, коли знову змогли обійняти своїх найдорожчих. На жаль, таке диво поки що прийшло не до кожного з тих, хто його чекав… Багато наших захисників та захисниць досі перебувають у полоні росіян.
Пані Марина та доньки Єва, Анжеліка, Августіна теж з величезною надією та хвилюванням очікують на цю подію. Зайве говорити, про переживання та біль у серці і мами Василя – Ганни Іванівни. Це звичайна сільська родина, яка працювала на землі, будувала плани на майбутнє. Але їх життя, як і багатьох інших, зруйнувала ця жахлива війна…
Є переконання, що, мовляв, час лікує душевні рани…
Одначе, спілкуючись з тими, хто вже багато днів і ночей очікують звісточки про долю своїх близьких, розумієш, що це, м’яко кажучи, не зовсім так… Навпаки, вони говорять, що більше проходить часу – тим важче, а таке очікування просто знесилює психологічно.
– Чоловік є в списках на обмін і ми віримо, сподіваємось і молимось…кожного дня, – говорить пані Марина.
Дівчаткам – 13, 11 і 5 років і їм не вистачає тата, до якого вони дуже прив’язані і твердо вірять, що він неодмінно повернеться…
У такі моменти життя навіть звичайна людська підтримка і добре слово не є зайвими…
Тож волонтери побажали дітям віри в чудо, яке неодмінно збудеться. Їх тато обов’язково повернеться додому, обійме своїх доньок, маму, дружину.
Дуже щемливо виглядало, коли жіночка затиснувши кошти в руці ще раз перепитує і…пропонує передати їх хлопцям на передову. Адже у Марини сьогодні захищає батьківщину також рідний брат, і вона говорить, що гроші потрібніші хлопцям там… Важко щось додати…
Юні волонтери також передали родині і солодощі від себе та від підприємця Олександра Сороки, який завжди підтримує їх починання.
Неймовірні діти! Неймовірна нація!
Все буде Україна!
Перемогу наближали: Паніотова Еля, Бєляєва Даша, Деркач Даша, Мошик Маша, Семенюк Діана і Каміла
