Поруч із батьком: у Павлограді поховали Захисника з Межівської громади Віталія Петренка
Там зустрінуться вони… Батько й син…
Ще одна болюча втрата для Межівської громади.
Ще один Захисник повернувся додому «на щиті».
І ще одна родина залишилась із невимовним болем втрати…
Сьогодні Межівська громада — лише за кілька кілометрів від фронту. Тому своїх Героїв межівчани змушені проводжати в останню путь не вдома. Воїна поховали у Павлограді — поруч із батьком, за яким він так сумував.
Віталій Петренко — уродженець Межової. Закінчив Межівську середню школу №2 та Межівське професійно-технічне училище. З юності захоплювався футболом, був воротарем збірної Межівської ДЮСШ, неодноразово виборював кубки та медалі.
Та головною справою його життя став захист України.
Із 2017 року Віталій служив та боронив державу, був учасником АТО.
Останній рік проходив службу в окремому штурмовому полку «Скеля». Воював на Донеччині, у районі Слов’янська, на Сумському напрямку. Був поранений, але щоразу повертався до побратимів.
Рідні згадують: інколи по 17 днів не виходив на зв’язок. Та потім обов’язково телефонував.
— Я не вірила, що з ним може щось статись… Він такий упевнений був у собі, — крізь сльози говорить мама Наталя Петренко.
Свій останній бій Захисник прийняв у Сергіївці на Донеччині — лише за 14 кілометрів від рідної Межової. Він отримав страшні поранення — 80 відсотків опіків. Мама не встигла застати сина живим — Віталій помер у лікарні.
6 травня родина ще говорила з ним телефоном — мама, сестра…
Сестра Людмила пригадує останні розмови брата:
— Як їхав на позиції, казав, що дуже скучив за татом — Олександром, який пішов із життя у вересні 2025 року… Хотів бути поруч із ним…
Батько Героя похований на тому ж кладовищі у Павлограді. Саме тому родина вирішила поховати Віталія поруч.
— Ми спеціально так вирішили. Він дуже сумував за батьком, щоб вони були разом, — говорить мама.
«Скучив за батьком…» — ці слова стали одними з останніх.
Віталій мріяв про прості й теплі речі — повернутися додому, захищати свою землю, жити у Межовій. Після пожежі у родинному будинку обіцяв матері:
— Куплю новий дім, але залишимось жити тут…
Дбав і про рідних. Говорив, що хоче купити племіннику Нікіті квадроцикл.
Та війна обірвала всі мрії…
Матері повернули особисті речі сина — браслет, подарований на день народження, та годинник.
— Все поплавилось… — тихо каже вона.
Попрощатися із Захисником прийшли рідні, друзі, побратими, представники Межівської та Павлоградської громад.
Від Межівської громади була присутня начальник відділу соціального захисту Людмила Лесик, яка подякувала мамі Наталі та бабусі Олені за виховання сина-Героя.
Від Павлоградської громади — заступник міського голови, учасник бойових дій Максим Козорог.
Друг дитинства Євген Сєїн, який нині проходить службу у 54-й окремій механізованій бригаді, спеціально приїхав попрощатися з товаришем.
— Дружили з юності… Він завжди був веселий, життєрадісний, готовий допомогти… Я тільки відновлююсь після поранення, проходжу ВЛК… Лише дізнався, що загинув друг, і одразу вирішив приїхати… Сказав би йому одне — дякую…
Серед присутніх була і межівчанка Людмила.
— Дізналась, що будуть ховати Захисника з нашої громади… Ми прийшли віддати останню шану. За те, що віддав за нас своє життя… Дуже важко… Сьогодні ми ховаємо наших хлопців не в Межовій…
Сьогодні Україна втратила ще одного мужнього воїна.
Сина. Брата. Друга.
Людину, яка до останнього захищала свій дім і свою землю.Світла пам’ять Герою.
Щирі співчуття рідним та близьким.Герої не вмирають…
Автор Євген Хрипун
