Чи справді Межовій – 142 роки? Коротка історія селища, яке чекає на своїх людей
Цими вересневими днями наше чудове, рідне селище Межова відзначає День народження!
Але чи справді Межовій – 142 роки?
Цікаве питання…
До Вашої уваги невелика історична довідка:
“Заселення місцевості на території сучасного селища почалося разом із будівництвом 1884 року станції Межова на залізниці Юзівка – Катеринослав (від ред: Донецьк –Дніпро).
Фото зі сторінки Історико-краєзнавчого музею Межівської громади
У 90-х роках 19 століття землі, розташовані на північний захід від станції, почали заселятися вихідцями із села Слов’янки. Так виник хутір Новослов’янка. На північ від станції Межової, вихідці із села Підгородного (Новопавлівка) заснували село Григорівку.
На початку 20 століття у цьому селі виникли промислові підприємства, здебільшого по переробці сільськогосподарської сировини: 2 парові млини, олійниця, ливарня, шкіряна майстерня та завод по ремонту сільськогосподарських машин.
Залізнична станція Межова (рік невідлмий, орієнтовно 1910-1913)
1913 року у Григорівці налічувалося 193 двори і 1 191 мешканець, а у хуторі Новослов’янці проживало 412 осіб у 72 подвір’я. У Григорівці працювали церковнопарафіяльна і земська школи.
На початку 20-х років ХХ ст південь від станції переселилось ще декілька родин вихідців з Підгородного. Вони заснували село Кам’янка (від назви річки – Кам’янки).
1923 року утворено Межівський район, центром якого стала саме Григорівка.
Станція Межова – 1966 рік
Нарешті, через 12 років після завершення другої Світової війни, у грудні 1957 року села Григорівка, Кам’янка і Новослов’янка об’єднані в один населений пункт — селище міського типу Межова.
(Джерело: Історія місті і сіл УРСР в 26 томах. Том – Дніпропетровська область).
Сьогодні офіційний відлік селища Межова ведеться саме з 1884 року – від заснування залізничної станції «Межова»!
Залізнична станція Межова
Отож … Цього вересня ми знову вітаємо наше селище з Днем народження.
Уже не там, де хотілося б бути.
Межівська громада сьогодні в евакуації. Межова — на лінії фронту.
Але Межова — це не тільки місце на карті…
Межова — це люди.
Ті, хто був змушений виїхати. Ті, хто залишився поруч із громадою. Ті, хто щодня тримається за своє — за пам’ять, за рідних, за зв’язок одне з одним.
142 роки — це багато людських доль.
Це чиїсь дитячі роки, перше кохання, весілля, родинні вечори, шкільні дзвоники, робота, сусідські розмови біля хвіртки.
Це стіни, які пам’ятають голоси своїх господарів.
І, мабуть, саме тому сьогодні так важливо сказати прості слова:
Ми пам’ятаємо. Ми тримаємося. Ми чекаємо.
Чекаємо дня, коли зможемо повернутися не в спогади — а додому.
Коли знову пройдемося своїми вулицями. Відчинимо знайомі двері. Побачимо те, за чим сьогодні сумуємо на відстані…
Можливо, тоді День Межової буде зовсім іншим.
Без тривог. Без евакуацій. Без думки, що рідний дім на лінії фронту.
І ми віримо, що цей день настане.
З Днем народження, Межова!
142 роки — це твоя історія.
А твоє майбутнє ми ще напишемо разом.
І головне наше побажання сьогодні — не лише миру.
Щоб ми всі зустрілися. У Межовій. Вдома.
