“Чисті джерела”. Поетична стежка межівчан
Два роки, як формально функціонує історико-літературне об’єднання «Літературне слово Межівщини» при Межівській бібліотеці. Насправді ми пройшли шлях до об’єднання і взаємопорозумуння протягом десяти років.
Перша поетична збірка, видана на власні кошти і присвячена письменнику-земляку Саві Божку, вийшла ще 2010-го року. З того часу частина пишучих межівчан, вскладчину чи при спонсорській допомозі наших щирих друзів, зуміли видати понад тридцять краєзнавчих та літературних збірок і стати на самостійне крило. Відійшли у вічність Михайло Пудла, Іван Коротач, Володимир Попов, Лідія Рева, Станіслав Лихопуд… З’явилися десятки нових талановитих співавторів і юних початківців з усього району. Вони успішно продовжують давні творчі традиції нашого літературного краю.
Немало земляків працюють у столиці на радіо чи телебаченні, штурмують літературні висоти. А ми пригадуємо наших попередників, дописувачів «Червоної зірки» (“Межівського меридіану”), і хочемо відродити добрі «Чисті джерела» нашої газети. Сьогодні ми представляємо на суд читача окремих активних членів нашого об’єднання, бо загальний обсяг їхної творчої продукції навряд чи можна вмістити в одну об’ємну книгу… Дехто з них видав не одну авторську поетичну збірку, намагаються відгукуватися на актуальні проблеми життя, успішно використовують позитивні зміни в нашій незалежній державі, гостро реагують на негативні прояви сьогодення.
Петро Бабець,
історик-краєзнавець
БАБЕЦЬ Петро,
історик, краєзнавець,
автор ряду поетичних збірок
Святий Миколай
Вже зіроньки небо квітчають
І місяць над ставом блищить!
І діти у ліжках дрімають,
А поряд доріжка біжить.
І лише один поспішає,
Крізь морок, старий мандрівник.
Чого він не спить? Добре знає!
Крізь далі і холод, він звик!
І сни в дітлахів – візерунки,
Й принишк наш присніжений край
І кожному дар під подушку
Кладе наш Святий Миколай!
І що дарувать то він знає,
Нікого не треба питать,
І лише добра всім бажає,
Й завжди його будуть чекать.
Було воно так, споконвіку,
Добіг до кінця звичний рік,
Стрічать Миколая всі звикли,
Несе він добро на поріг!
І бігли роки за роками
І радість святкова жила,
Й живе Миколай поміж нами,
Дарує краплинку тепла!
Ластів’ята
У гніздечку ластів’ята, їх годують мама й тато:
Комашки для них збирають, над подвір’ями літають.
Ранок світить а чи вечір – все однаково малечі!
Чи у стайні, чи стодолі, підростаючи поволі.
Ластів’ята виростають, із гніздечка вилітають.
На дротах сидять до ночі в вирій вилетіть охочі!
Але прийде весна красна,та пригріє сонце ясне,
Прилетять пташки і знову до гніздечка до старого!
Музика А.Тишковець
ЦІПИЛА Валентина,
с.Іванівка, автор збірки „Береги мого життя”, виданої у Німеччині
Люблю Україну
Люблю Україну, могутню, квітучу,
Люблю свою землю, степи і луги,
Люблю Україну, єдину, співучу,
Високі Карпати й Дніпра береги.
Люблю степ широкий, де трави похилі
Гойдаються вітром, мов хвилі морські,
Де ще колосяться лани пожовтілі,
Люблю полонини й долини гірські.
Люблю Україну, бо тут народилась,
Люблю ліс дрімучий й квітучі сади,
За тебе, Вкраїно, щоразу молилась:
О, дай же нам, Боже, тебе зберегти.
Украдена любов
Я буду мріяти поволі
Про зорі ясні в небесах,
Про ту стерню в широкім полі,
Де ти так ніжно цілував
І ми поринем аж до ранку
В кохання чисте, не земне,
І знов щасливі на світанку
Два тіла зіллються в одне.
Коли від щирого кохання
Мій подих ніжно завмирав,
У нас на двох одне бажання,
До чого йшли ми кожен знав.
А потім будемо поспішно
Шукати зустріч знов і знов.
Така солодка й така грішна
У нас украдена любов.
Відлітають душі до небес
Ось відлітають душі до небес,
Немов пташина зграя відлітають,
А скільки їх, загублених сердець
Радощів життя більш не пізнають.
Так. Відлітають душі до небес,
А мати плаче, сина виглядає,
Та в серці кожнім. Щоб живим воскрес
Отой юнак, якого вже немає
Він за свободу на Майдані згинув,
За рідну Україну він стояв,
І час його чомусь так швидко плинув,
За Незалежну він життя віддав.
Горів Майдан, в диму усе палало,
І серце зупинялося на місці,
Кричали люди, жалісно ридали –
Загиблих відправляли грузом 200.
В одного дома – четверо дітей,
В другого – донечка трирічна залишилась,
А цей хлопчина – молоденький ще,
Йому лиш 19 виповнилось.
Затих Майдан. А тільки той юнець
Додому вже ніколи не вернеться,
Не поведе дівчину під вінець,
До мами більше він не пригорнеться.
Небесна сотня в небо відлетіла,
Душі летять, мов журавлиний клин,
Героям Слава! Слава Україні!
Синів своїх ти, Україно, збережи.
НОВІКОВА Надія,
смт.Межова
Україні
Не раз дивилась смерті в очі
Моя стражденна Україна,
Тебе вкривали теплі ночі
Та поставала нова днина,
Та Божий наставав світанок
І ти розчісувала коси,
Ти посміхалась – а на ранок
Тебе вмивали чисті роси.
Тебе вельможі обіймали,
Хапаючи твої дари,
Співучу мову зневажали
Й твої скидали прапори!
Та ти їх знати не хотіла
І твоє серце й тіло мліло,
Бо не хотіла ти війни,
Де гинули твої сини,
Та не хотіла ти до бою
Свою виборювати волю
Ціною багатьох життів
В оцих зажерливих катів.
Пробач мене! Якщо заплачу
Та лихій долі не скорюсь.
Я знаю, що тебе не втрачу!
Я не одна за це молюсь!
Молюся за куточок Раю,
За золотий твій колосок!
Й душа знесилена вдихає
Повітря свіжого ковток!
Мамі
Ти з Богом, мабуть, розмовляєш,
Бо ти на небі, у Раю,
Ти так про мене мало знаєш,
Як я без тебе тут живу.
Я мов та дівчинка маленька,
Мов безпорадне дитинча,
Ночами кличе свою неньку,
Бо за теплом її скуча…
Як тихо! Небо нічне сяє
І моя віра не згаса,
Тож посміхнися мені, Мамо!
Крізь ці величні небеса…
РУДЕНКО Андрій,
Межівська СШ №1
Мрії
Ми мріємо щодня і щохвилини.
Ми мріями живемо й будем жить.
Колись людина мріяла у вись полинуть –
Тепер у небесах кружить.
І мрії древніх магієй вважались.
Хтось йшов до заповітної мети.
Таких людей карали і лякались,
Та все ж вони продовжували йти.
Хтось мріє стати президентом знаменитим,
А хтось зробить цікаве відкриття.
І люди завжди все будуть робити,
Щоб мрії свої втілить у життя.
СЕРЕДА Лариса,
смт Межова, поетеса-лірик та гуморист
* * *
Зі сповіддю прийду до тебе, Мамо!
можливо пізно, але все ж прийду,
Не залишиться місця смутку й болю –
В скрутну хвилину відведеш біду.
Хай помилок переросли струмочки
В стрімку бурхливу, темну течію,
Та долі твоє серце не скорилось,
І щедро ділить мудрість всю свою.
Падіння, злети, успіхи, невдачі –
Одні приходять, інші ще прийдуть.
Задумуюсь: „Могло буть все інакше?”
І знаю – не могло інакше буть.
Для того і живем, аби боротись,
Сміливо йти до здійснення мети.
Спасибі, Мамо, за любов, турботу
І я живу, бо є у мене ти!
Вечірнє небо
Цей літній вечір… Пісня солов’я
Тихесенько зі мною розмовля.
Росою розсипаються слова,
І родиться мелодія нова.
В нічному небі ще не спить зоря,
Знов манить у дорогу за моря.
Шепоче тихо: «В мене запитай,
Чи є на світі благодатний рай?»
А й справді, мабуть є такі краї?
Всміхнулись прохолодою зорі
Якщо знайти захочеш світу край,
Додому повертай – оце той рай,
Де лине ніжна пісня солов’я,
Де мрія народилася твоя!..
* * *
Там, де зійшлися земля і небо –
Дві паралелі вогняні,
Потік пульсуючої сили
Збиває брили кам’яні.
Злилося все в одне бажання,
В яскравих барвах кольори
Й дощі далекі веселкові
Срібляться краплями з гори.
Та ж не закінчується пошук,
Струна бажань розіб’є лід.
Відкрийте істини натхнення
Яке ж це диво – сонця схід!
