Діна Кошик: «Мені щастило на гарних людей»

Яку людину можна назвати хорошою? Що в ній особливого? Якою я бачу хорошу людину? Вона по-доброму ставиться до людей і тварин, не відмовляє в допомозі, не ображає оточуючих ні словом, ні ділом. На неї завжди можна покластися, слову хорошої людини можна вірити. Готуючи матеріал до випуску, подумала: це точно про нашу героїню – Діну Іванівну Кошик, бухгалтера ПГП «Мрія». Днями вона відзначить гарну дату – життя ставить дві п’ятірки. Отже, заслужила.

Народилася Діна Іванівна у Межовій 1964 року, саме на свято Миколая. Там закінчила середню школу. Після закінчення у 1982 році вступила до Дніпропетровського сільськогосподарського інституту за спеціальністю економіст по організації сільського господарства, прийшла працювати в колгосп ім. Фрунзе, але через кілька днів молодого спеціаліста перевели до колгоспу «Слава» на посаду головного економіста. Дівчина, як кажуть, прижилася і в колективі, і на посаді. З тих пір минуло чимало років. Змінювалися форми організації господарства, керівники, назви посади, але Діна Іванівна залишалася на своєму місці незмінно.

– Доброго дня, Діно Іванівно! Кажуть, щоб зрозуміти людину, треба знати про її дитинство. Розкажіть про Ваші дитячі роки.

– У мене було щасливе дитинство. Мабуть тому, що завжди відчувала батьківську підтримку. Мама хвилювалася за мене, батько ніколи не підвищував голосу. Він подавав приклад своїми вчинками. І, вже працюючи в «Славі», я часто їздила до нього за порадою. Велика вдячність моїм батькам, думаю, що вони мною пишалися. У школі була сумлінною ученицею. В атестаті мала одну четвірку з російської мови. Рідко таке буває, але за всі шкільні роки не пропустила жодного дня. Пам’ятаю усіх вчителів, адже кожен з них давав необхідні для життя знання і прищеплював людські цінності. Але особлива подяка Любов Павлівні Мазур, яка випускала наш клас.

– Студентська юність не менш захоплююча пора, ніж шкільна.

– Так, добре пам’ятаю ті роки. Закінчила інститут у 1987 році. Професію вибрала не одразу, спочатку хотіла бути лікарем. А пізніше переорієнтувалася на економіста. Коли у колгоспі ім. Фрунзе дали направлення на бухгалтера, то сама ходила в контору, щоб переписали направлення. І пішла навчатися на економіста. Група була, в основному, дівоча, дуже дружна. Майже всі із села. І зараз усі одногрупники працюють на селі, у різних господарствах, кожен себе зреалізував як спеціаліст. Ми щороку зустрічаємося у когось із подруг. Доводиться серед ночі виїжджати з дому і серед ночі повертатися, щоб на кілька годин зустрітися зі своєю юністю, поспілкуватися з одногрупницями. Але ці зустрічі варті всіх незручностей.

– Як починалося самостійне трудове життя?

– Після навчання прийшла в господарство зовсім «жовторотиком». Тодішній голова колгоспу «Слава» Максим Іванович Щуклін виявив батьківську турботу про молодого економіста. Якраз тоді господарство тільки утворилося (від’єдналося від колгоспу ім. Жданова), колектив був молодіжний. Тут зустріла і свого чоловіка, з яким прожили 20 років. Господарство виділило житловий будинок молодим працівникам.

– Діно Іванівно, знаємо, що ви гарний фахівець, багато часу віддаєте роботі. А чим ще любите займатися у вільний час?

– Мої найбільші захоплення – цифри, квіти і коти. Цифри запам’ятовую краще і швидше, ніж вірші. Люблю вирощувати квіти. Маю квітники у дворі, перед хатою. І навіть у городі. Різні сорти, види. А ще люблю котиків. Їх у мене дванадцять. Найстарша Кузина. Хоча спочатку це був Кузя, а коли виявилося, що Кузя має стати мамою, тоді й з’явилася Кузина.

Діна Іванівна Кошик спілкується з багатьма людьми: родичами, однокласниками, однокурсниками, колегами-бухгалтерами з району. Кажуть, не було б щастя так нещастя помогло. Трапилось так, що Діна Іванівна дуже захворіла.

– І саме хвороба показала, скільком людям я небайдужа, – говорить жінка. – Сестри, Люба і Віра, покинули власні клопоти і були поряд зі мною. Племінник Дмитро з сім’єю дуже допомогли. Величезне спасибі хочу сказати нашому директору Олександру Андрійовичу Крупі за підтримку і допомогу. Усі колеги по господарству і заїжджали, і телефонували мені.

Про колектив Діна Іванівна згадує з особливим теплом:

– Навіть якщо нездоровиться, то в колективі усі недуги минають. Адже тут мене завжди підтримують. Можуть згуртуватися у складні часи і працюють на результат. Усі дуже трудолюбиві. І це йде від керівника. Він має багато амбіцій, планів, ідей. Це передається колективу. Колись я була в колективі наймолодшою, сьогодні я найстаршаі. У нас дуже багато молоді – гарних амбіційних максималістів. У них все попереду і все вдасться. Ми всі різні, кожен має свій характер. Колектив – це моя друга сім’я. І я всіх дуже люблю. Як у сім’ї, люблю не за щось конкретне, а просто люблю.

І щоб розповісти про Діну Іванівну, зібрався майже весь колектив . Із задоволенням спілкувалися, жартували. Видно було, що живуть дружно. Мають свої корпоративні традиції. Свята, ювілеї в відзначають разом, вітають орендодавців. Організатором виступає бухгалтер. Колеги жартують, що на пенсію не відпустять, бо коли Діна Іванівна йде у відпустку, то колектив залишається «без рук».

А що ж розповіли у «Мрії» про свого бухгалтера?

Олександр Андрійович Крупа, директор ПГП «Мрія»:

– Справжній профі. Добросовісна і надійна людина. Робота у неї ніби то непомітна, але дуже відповідальна. Все швидко змінюється, але вона старається бути в курсі нововведень. Освоює сучасні програми, але головне – реформа господарства. Це велика відповідальність. Діна Іванівна гідно впоралася з викликами на своїй ділянці роботи. Пропрацювала на одному місці стільки років (більше тридцяти) – це про щось говорить. Адже зараз молодь не затримується на роботі надовго, особливо в селі. Зразу намагається шукати чогось кращого – у Межовій, у Покровську, на шахті.

Віта Вікторівна Макогон, секретар:

– Працюю з Діною Іванівною вже три десятиліття, прийшла в господарство зразу після неї, через рік. Завдяки їй багато чому навчилася, вона дуже багато допомогла. В ній органічно поєднуються якості керівника і людські цінності. Вимоглива. Але без причини не доскіпується ні до чого. Якщо робить зауваження, то по ділу. Як на мене, гарна людина і спеціаліст добрий.

Тетяна Миколаївна Разон, бухгалтер:

– Вимоглива і до себе, і до людей. Але ніколи не ставить себе вище від інших. Комунікабельна, по-людськи вислухає, допоможе. Я вже двадцять років у цьому господарстві, то багато чому навчилася у Діни Іванівни. У селі до бухгалтера ПГП «Мрія» ставляться добре, адже вона ніколи не відмовляє людям у пораді, у вирішенні якогось важливого питання. Все, що в її силах, старається зробити. За це й шанують її односельці. Увесь район переймався, коли Діна Іванівна потрапила в лікарню. Цінує в людях чесність, відвертість. Адже сама всім довіряє. Не любить у інших лукавства, непрямоти.

Катерина Вікторівна Василенко, обліковець:

– Працюю з Діною Іванівною шість років. Як людина вона добра, чуйна. Коли б не звернувся, завжди допоможе. Активна і в роботі, і у відпочинку. Не показує, що вона керівник, що займає певну посаду. Справедливо ставиться до людей. Ніколи не буває зверхньою, не відмахується від питань. Не залишає невияснених моментів. Побажала жити довго і не старіти. Залишатися такою, як є.

Дехто був небагатослівним, але щирим.

Ольга Василівна Ткаченко, завідуюча током:

– Трудоголік. Працює добросовісно.

Павло Васильович Сосєдкін, бригадир тракторної бригади:

– Завжди посміхається, привітна. Ідеальний головний бухгалтер. Не зупиняється на досягнутому. Пропонує займатися англійською мовою, ніяк мене не умовить. Оптиміст по життю.

Анатолій Сергійович Гальченко, головний інженер:

– Головбух у нас відмінний, людина на своєму місці.

Ось така вона, Діна Іванівна Кошик. Чудовий спеціаліст, якого цінують. Привітна чуйна людина, яку поважають і люблять. Просто гарна жінка і чудова господиня, у якої затишний дім красується серед квітників. Тож побажаємо їй у гарну ювілейну дату щирих гараздів на довгі роки.

Антоніна Тарасенко