“Ой Андрiю, дай нам надiю…” Народні традиції на свято Андрія Первозванного
В народі говорили: «Зима прийшла і празничків привела». І дійсно: взимку ледь не кожного дня — свято. Однак з-поміж усіх день Андрія Первозваного (13 грудня) був одним з найочікуваніших і найвеселіших. Недарма подекуди у народі його називали ще «великими вечорницями».
Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але звичаї та обряди в цей день мали дохристиянський характер: вгадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання калити…
Саме Калитою найчастіше називали наші предки андріївські вечорниці. Традиційні андріївські вечорниці починалися з веселого дійства — кусання калити.
Калита — це великий солодкий корж із білого борошна, що символізує новонароджене Сонце. Він мав іще кілька назв: «каланта» (Холмщина), «бакала» (Канівщина), «бала» (Східна Волинь). До випікання калити долучалися всі дівчата. Замісивши окремо свій шматок тіста, вони клали їх до спільної діжі й домішували разом, причому зберігаючи певну почерговість – від найстаршої до наймолодшої. Корж робили великий (35-40 см у діаметрі), переважно округлий, з діркою посередині.
На Південному Побужжі калита випікалася із зубчиками по краю і дірочками поміж ними (витискали наперстком). Прісне тісто запікалося так, щоб його нелегко було вкусити. Готову калиту змащували медом, посипали маком, родзинками чи сухими вишнями.
На Київщині з тіста розкачували тоненького коржа, посипали його цукром (або змащували медом), прикрашали калиною, потім на нього накладали зверху такого ж коржа і також прикрашали.
Дівчата цілий рік чекали Андрія, аби поворожити та дізнатися про свою долю. Ворожили гуртом (і хлопці, і дівчата), групою (дівчата ворожили, а хлопці тільки спостерігали, часом різними жартами намагаючись їм перешкодити) та на самоті (коли не повинно бути свідків). Типів ворожінь і їхніх варіантів було безліч.
Ворожіння з вогнем, водою і воском
Відбувалося воно так: хлопці і дівчата прикріплювали маленькі воскові свічечки (позначені іменами) до половинок шкаралуп горіхів або зроблених з воску мисочок-човників. Наливали воду у велику миску, опускали туди запалені свічечки і спостерігали за їхнім рухом. Якщо свічечки парубка і дівчини зіштовхувалися і разом пливли, це означало, що вони скоро поберуться. Чия свічка потоне, той чи та будуть без пари.
Гадання на дровах
Дівчата дуже хотіли знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Тож для цього гадання брали навмання поліно і його розглядали: якщо сукувате – то чоловік багатий буде, а якщо гладеньке – то бідний посватає.
Також у деяких місцевостях дівчат посилали набрати дров. Вони брали по в’язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість – бути весіллю.
Писали також на клаптиках паперу імена хлопців і клали під подушку. З чиїм ім’ям витягне папірця вранці, за того парубка піде заміж.
Котрій з дівчат нетерпеливилося і хотілося зараз же побачити судженого, вона, вбравшись як на весіллі наречена, запалювала дві свічки, ставила двоє дзеркал і сідала між ними. Опівночі у дзеркалі повинен був з’явитися наречений…
Вранці 13 грудня, до сходу сонця, дівчата йшли у садок і ламали вишневі гілки, як і на «Катерини», ставили їх у воду та просили Долю, щоб до них ласкава була, щоб гілки зацвіли до Нового року (за старим стилем). Якщо гілочка зацвіте – то буде вона щаслива чи вийде заміж, а як всохне – то її чекає «гірка доля».
За матеріалами Інтернет-видань
