Живу для тебе, краю я! Авторський вечір поетеси В.Ціпили
В Іванівській бібліотеці відбувся авторський вечір поетеси Валентини Ціпили «Живу для тебе, краю я».
Ми зібралися, щоб вшанувати людину, яка живе поруч з нами, яку здавалося б добре знаємо, кожен день маємо насолоду спілкуватися з нею, але, як виявляється, не всі грані її таланту нам добре відомі.
У неї є талант від Бога – вміння і бажання писати вірші та пісні, у яких вона прославляє свою маленьку батьківщину. На зустріч завітали юні читачі та творча інтелігенція, аби розділити радість із автором книги.
Справжньою подією для любителів поезії та літературного слова стала презентація поетичної збірки “Береги мого життя”, яка була випущена в Німеччині м. Віттсток за сприянням фрау Лариси Лезін. Повний аншлаг та вміння автора вести діалог з аудиторією, стали запорукою цікавої зустрічі. Гості
самі читали вірші і мали можливість придбати книгу та отримати автограф автора.
Народилася пані Валентина в простій селянській родині. Тут пройшла свої перші університети. Тут вимовила свої перші слова: мама, тато, Бог, Україна, хліб, любов… Від рідної землі набралася сили, мудрості і любові до рідного краю.
Вона зберегла свою першу збірочку-рукопис, датовану груднем 1984 року, яку теж представила на огляд присутнім.
– Це почалося з 6 класу, – згадує Валентина, – Лизько Валентина Степанівна, вчитель української мови і літератури, іноді виводила нас на вулицю і давала завдання: подивитися на сніжинки, а потім написати про це хоч чотири рядки. Декому це був привід погуляти, а мені було дуже цікаво із заданих рим складати перші маленькі віршики. От саме ті сніжинки надихнули написати спочатку про зиму.
Закінчила школу. Молода і щаслива впевнено крокувала сільськими вулицями, де верба простягала до неї свої віти-руки, а батьківський сад нашіптував поетичні рядки…
Спочатку писала українською мовою, потім так склалося, що дуже довго – російською. Аж поки у 2010 році нас не звела доля. Валентина поділилася, що пише вірші, я зацікавилася і попрохала принести свої рукописи до бібліотеки. Мені сподобалося, і я порекомендувала її вірші П.М.Бабцю. Так ми
почали співпрацювати.
Якось на презентації творчості Ольги Голянич у Богданівці, авторка наголосила, що не пише на замовлення. А у нас навпаки. Завтра захід, згадую про Валентину Петрівну і телефоную: «Треба написати до Дня виводу військ з Афганістану чи про Героїв Небесної Сотні». На ранок вірш готовий, і вона читає його присутнім.
Друкувалася у п’яти збірках межівських поетів, як говорить Петро Максимович, спілка непрофесійних поетів. Валентина Ціпила пише так, як бачить і розуміє. Чому назва останньої збірки «Береги мого життя»? Бо у ній вмістилося все її життя – від школи і до сьогодні.
Є дуже особисті вірші, що може і не для публіки. Багато про кохання та розлуки. Є, присвячені сину, сестрі, мамі, татові, а також односельцям, колегам. Немало тематичних…
Спонсорів Валентина не шукала. А як же побачила світ збірка? У Німеччині живе сестра покійного чоловіка. Коли вона ознайомилася з віршами, то сказала: «Ну, не Пушкин, но очень душевно». Інакше висловився колега по роботі з АФ «Обрій» Юрій Олексійович: «Ліна Костенко ти наша». Але Валентина Ціпила не наслідує ні Пушкіна, ні Ліну Костенко. Пише, як відчуває і бачить. І нам подобаються її вірші.
Тож на презентації Валентина Петрівна отримала грамоту за вагомий внесок у розвиток літературного простору Іванівки і краєзнавства, за активну участь в організації та проведенні культурно-масової роботи в місцевій бібліотеці і з нагоди відзначення Дня української писемності та мови.
Присутні на зустрічі з талановитою землячкою висловили їй щирі слова поваги і побажали подальшого творчого натхнення, нових ідей. Спілкування пройшло в теплій душевній атмосфері, не залишило байдужим жодного з присутніх.
Тож хочеться побажати Валентині Петрівні, щоб вогник її творчості не переставав палати в очах та серці, щоб не згасала позитивна енергія. А нова книга авторки чекає на свого читача в нашій книгозбірні!
Лариса ПОПЦОВА,
завідувачка Іванівськї бібліотеки
