Газета, як дзеркало нашого життя

У травні цього року «Межівський меридіан» святкує свій 90-й ювілей!

Так-так, саме 9 десятиліть тому світ побачив перший випуск (номер) газети Межівського району. Відрізок часу для друкованого видання, прямо скажемо, чималий. Адже далеко не кожному до снаги витримати такий довгий і напружений марафон довжиною у цілу епоху. Епоху, яка мала свій початок, розквіт і… давайте просто будемо оптимістами…

90 цікавих, творчих, наповнених подіями років. Кожен день, тиждень, місяць, рік – особливий, пам’ятний не тільки для колективу редакції, ветеранів журналістики, а й для всіх читачів.

Американський видавець Філіп Грем (1914-1963) свого часу сказав фразу, яка стала відомим афоризмом: «Газета – це чернетка історії». Говорячи про районну газету, яка відзначає 90-літній ювілей, можна лише додати: «Газета – це літопис краю».

Коли бодай на хвильку замислитися, то виходить, що «Зірка», «Червона зірка», а сьогодні «Межівський меридіан» фактично від самого початку є незмінним супутником існування Межівського району, одним із його індикаторів самостійності, самодостатності як адміністративної одиниці. І все, що відбувалося у житті мешканців Межівщини, так чи інакше знаходило своє відображення на шпальтах видання.

Від далеких 30-х років минулого століття через Другу світову війну, розпад СРСР – до Незалежної України, яка сьогодні прагне стати в один ряд з провідними європейськими країнами, веде відчайдушну боротьбу за територіальну цілісність, політичну незалежність у виборі головного вектору розвитку. Й усі ці доленосні віхи і їх перипетії ставали об’єктом уваги журналістів районки та численних помічників на місцях. Кожен з них вважав своїм обов’язком розкрити болючу проблему, поділитися радістю, просто висловити думку, донести до читача свою, на його погляд, найбільш цікаву і актуальну інформацію. Інформацію, у якій, ніби у дзеркалі, відображалося наше життя, яким воно є…

А ще у центрі домінуючої більшості заміток, статей, інтерв’ю була і залишається саме людина, з усіма її чеснотами і недоліками. Переважно людина-праці, яка творила історію нашого рідного краю!

Сьогодні ми пропонуємо читачам поглянути на життя кількох поколінь Межівщини очима творців районної газети – так, як бачили його вони. У рубриці, присвяченій 90-річчю видання, до вашої уваги газетні матеріали, що знаходили своє місце на її сторінках від 30-х років минулого століття і до сьогодні.

Ласкаво просимо до нашої спільної історії!

Євген ХРИПУН,
головний редактор

Першим до вашої уваги пропонуємо матеріал ветерана журналістики Межівщини, члена Національної Спілки журналістів України Олександра Васильовича ВИННИКА, який присвятив рідній газеті понад 30 років трудової діяльності і сьогодні залишається її вірним товаришем.
У 70-х роках ХХ ст. йому довелося тримати в руках підшивки «Зірки» 1932/34 років…

Так починали…

У кінці семидесятих років минулого століття редакція, крім повсякденної роботи, намагалася побільше дізнатися про перші кроки районної газети. Шляхи пошуків привели тодішнього головного редактора В.М. Олійника і мене до Москви. Саме там зберігалися підшивки періодичних видань всього СРСР.

З трепетом пошуковців здали паспорти, оформили підписні листи, зобов’язавшись «Не завдати шкоди наданим матеріалам». Попрохали якомога давніші підшивки райгазети. Такі збереглися з 1932 року. На жаль, першого номера газети ні в Москві, ні пізніше в Санкт-Петербурзі, Харкові віднайти не вдалося.

У Москві я аналізував підшивку за 1933 рік. Лише частина номерів виявилася стандартними (газета була однополосною), окремі ж – або листочки розміром 10х20, 10х30см, або цілі полотна 50х50см. Очевидно, були перебої з папером. Виходила газета 10 разів на місяць. За 2 роки (1931/32-й) було випущено 325 номерів (1930-й був організаційним). Тираж значний – 5080 екземплярів. З липня 1933-го з’явились перші кліше (графічні портрети). Редактор – П. Лубенець.

«Зірка» (назва тих років) була в основному сільськогосподарським часописом.

З історії відомо, що то були дуже непрості для українського села роки. Тривала колективізація. Одна система господарювання чинила жорсткий опір іншій. У певні моменти протистояння було не на життя, а на смерть.

Часто траплялися такі заголовки статей і заміток: «Розкрадача – геть з колгоспу!», «Ворога народу – покарано», «Ганьба не обурює комсомол Гаврилівки» (село належало до Межівського району), «Ворогів народу – до розстрілу» і т.д. Одним словом, трагічні сторінки історії нашого району, українського села та всього українського народу…

Але ми повинні знати про них, аби більше ніколи не повторити ці помилки у майбутньому.

Ось витяги з деяких публікацій (редакція оригіналу; з етичних міркувань окремі прізвища не називаємо):

«О. був найбільший куркуль в Григорівці. Завербував підкуркульників з партквитками К., також Г. Заморили коней. 5 січня виїзна сесія обласного Дніпропетровського облсуду розглянула справу «діяльності» цих ворогів, засудила О. до розстрілу з конфіскацією, Г. – до 20 років і конфіскацією, К. – до 5 років позбавлення волі».

«Гаврилівка. В ніч на 28 грудня двоє невідомих напало на тов. П…. Вони закрили їй шапкою обличчя, щоб не кричала, і тяжко побили. Тов. Павленкова – член Дніпропетровської міськради, надіслана 2 тижні тому у с. Гаврилівку для допомоги у хлібозаготівлях…»

Як видно з тодішніх публікацій, багато матеріалів було присвячено життю і проблемам колгоспів (артілей). Вміщувалися статті про необхідність поліпшити розведення і використання коней – тоді основної тяглової сили, зокрема; подавалися матеріали про підготовку і проведення, так званого, «Єдиного колгоспного дня», щось на зразок політзанять.

Було організовано конкурс «На краще проведення ремонту тракторного парку до весняної засівкомпанії 1933 року». З газети видно, що на озброєнні хліборобів тоді були трактори «Фордзон», «Джондір», ХТЗ, СТЗ, «Інтернаціонал».

Висвітлювалися питання ефективності місцевої преси, обліку і звітності в артілях, виконання фінансового плану і плану хлібозаготівель, про лотерею ОСОАВІАХІМу тощо. Активними сількорами були Татров (Межова), Кошарний, Саливон (Райполе), Синиця (Новопавлівка), Тятуха (Іванівка). Друкувались тільки їх прізвища, без імені.

Своєрідними були назви колгоспів (артілей). Тільки навкруги Межової їх було два десятки: «Шевченка», «Воровського», «Червона Україна», «Райполе», «Зірка», «Перебудова», «Тарасівка», «Червоний Пахар», «Фрунзе», «13-річчя Жовтня», «Чубаря», «Ротефане» та ряд інших.

Ще ось така публікація, яка сьогодні викликає негативні емоції у глибоко віруючих людей, а в декого, можливо, й іронічну усмішку, але це реальність, яку висвітлювали журналісти районки у далеких 30-х:

«Новопавлівка. Артіль «Червона Україна». Під час куркульського свята Різдва ударно розгорнули перевівання полови та обмолот соломи. Колгоспники дружно вийшли на роботу. Особливо ударно працювали П.Петро, Л.Йосип, І.Марія, Ч.Одарка, Д.Марія, Т.Ганна. Сількор Синиця».

Нарешті, така замітка:

«До відома всіх мисливців. Межівське райтовариство ВУкСМР (Всеукраїнська спілка мисливців і рибалок) сповіщає, що кожен мисливець повинен здати до райтовариства не менше 5 шт. заячих тушок (м’яса), 5 шт. собачих шкірок, 3 шт. котячих та 3 шт. комірного пацюка. До мисливців, які не здадуть до 10 лютого, буде вжито рішучі заходи. Голова Стрільченко».

Олександр ВИННИК,
член НСЖУ