Чумацький шлях – це шлях до перемоги. Історія волонтерів із села Дмитрівка на Дніпропетровщині
Чумацький шлях – це шлях до перемоги!
Ці слова прочитала днями на одному банері, коли потрапила до закладу громадського харчування з такою поетичною назвою «Чумацький шлях», що в Дмитрівці. Вони мене просто вразили. Адже те, що роблять невтомні жінки з цього кафе, дійсно наближає нашу перемогу.
Чула про них давно і не один раз, а познайомилася от тільки зараз. Треба було в Дніпрі отримати книги для бібліотеки, тож дорогою вирішили завезти й «шпитальний багаж», зібраний мешканцями нашої громади. Отак і познайомились. Цих невтомних бджілок добре знають військові, волонтери, вимушені переселенці, медпрацівники. Завжди смачно нагодують, привітають, побажають щасливої дороги. А як треба, то й одяг виперуть та висушать, і скупатися запропонують.
У цьому закладі облаштований волонтерський пункт. Уже з вулиці видно, що тут ніби перевальна база для різних волонтерських зборів: одні привозять і залишають, інші забирають те, чого потребують. От і наш вантаж (речі для шпиталю) передано безпосередньо «швидкими», які транспортують поранених. Зранку залишили, а через три години вже мали відео-звіт, що передачу забрали.
А з чого ж усе почалося? А от з чого. Родина з Дмитрівки, Анатолій та Наталія Біловоли, мали сімейний бізнес – магазин і кафе «Чумацький шлях». Пані Наталія розповідає:
25 лютого 2022-го біля нас зупинився автобус із військовими. Ми пригостили їх кавою безкоштовно, пирогами. Тоді ще наше кафе працювало. Питають, чи немає борщу. Кажу, є, заходьте пообідаєте. Та нам ніколи, – відмовляються. Кажу дівчатам, виносьте каструлю до автобуса. Один хлопчик каже – я поїм . Поки йому насипала, усі захотіли. Ото, стоячи, хлопці з’їли по тарілці борщу. Кажу дівчатам, треба варити борщ і годувати наших захисників. 26 лютого я закрила кафе, і там ми облаштували волонтерську їдальню. На вулиці поставили мангали, почали готувати під відкритим небом. Улітку вже зробили накриття. Спочатку годували прямо надворі, а вже як похолодало – перейшли в приміщення.
Площа волонтерського закладу немаленька. Під їдальню відведено і кафе, і банкетну залу. А ще там складають дуже багато корисних речей, які передають звідусіль – з різних регіонів України (Хмельниччина, Вінничина, Черкащина, Полтавщина, Кропивниччина) і з-за кордону (Литва, Німеччина, Італія). Потім усе те розбирається військовими – за потребами: маскувальні сітки, робочі рукавиці, окопні свічки, одяг, засоби гігієни тощо.
Важливо, що в селі підтримали ініціативу подружжя. Односельці приносили продукти, хто що міг. А потім стали приходити допомагати готувати їжу. Зараз у їдальні працюють кілька змін волонтерів. І не лише дмитрівці (хоча основне навантаження на них, зокрема, нічні чергування), але й команди з інших сіл. Кожна чергує один день на тиждень. Ще вдома готують заготовки до різних страв, збирають смаколики і везуть усе на «Чумацький Шлях».
Під кінець 2022 року про цю прифронтову їдальню вже знали багато волонтерів, які їздили цією трасою на донецький напрямок. Вони теж почали привозити продукти.
Волонтерський пункт має мобільну лазню і пральню. Раніше це обладнання працювало від генераторів, а зараз уже під’єднане до лінії електропостачання.
Уже два роки волонтерський пункт працює в режимі нон-стоп. Там цілодобово хтось чергує.
Додому приходжу пізно вночі, бо увечері активізується рух «швидких». Поранених треба одягти, погодувати, – говорить Наталія Біловол.
За два роки навіть неможливо порахувати, скількох людей нагодували у цій волонтерській їдальні, скількох одягнули, скільки теплих слів сказали. Мова йде не про сотні чи тисячі, а про сотні тисяч вдячних військових, волонтерів, медиків. На знак подяки відвідувачі залишають шеврони своїх частин, дарують прапори, залишають на них автографи. Сама Наталія Біловол за самовіддану волонтерську діяльність нагороджена медалями «За гідність та патріотизм», «Чарівна сила України».
У «Чумацькому шляху» теж дякують своїм помічникам, про кожну передачу звітують. Гортаючи їхню стрічку в Фейсбуці, отримуєш море емоцій. Там усе, чим живуть дмитрівські волонтери:
«Чумацький Шлях – це шлях до Перемоги» дякує всім за допомогу нашим Захисникам! Одягнули, поділилися миючими засобами, підняли настрій, віддали матраци. Кожен отримав, що забажав, дякуючи вам, дорогі наші волонтери! Дякуємо небайдужим людям, які це все передають!»
«Чумацький Шлях – це шлях до Перемоги» передав на госпіталь спецтрусики для поранених на зав’язках, постільну білизну, футболочки , шкарпетки та пиріжки. Дякуємо всім за Єдність і Допомогу!»
«Завдяки допомозі небайдужих людей, які донатять, які надсилають необхідні речі для поранених, ми маємо змогу забезпечити наших бійців усім необхідним для перебування в шпиталі. Штани, капці, теплі куртки, традиційні гігієнічні набори, смаколики, постільна білизна – усім, що маємо на нашому волонтерському пункті «Чумацький Шлях», тим і ділимося.
«Учора серед поранених був у мене хлопчик із Львівської області. Повністю забинтовані очі не давали змоги самостійно пообідати. Не проблема! Якщо потрібно, ми і з ложки нагодуємо».
«Біднесенький, тиждень гарячого не їв…То ж з величезним апетитом поїв нашого борщу з пиріжками та холодець з хріном».
«Ось і закінчилася чергова суботня зміна на волонтерському пункті. Працювали, не присідаючи. Трішки ніжки гудуть, але на душі відчувається задоволення. Кайфуєш від того, що маєш можливість бути корисним нашим захисникам у цей нелегкий час. Саме спілкування чого вартує».
Ось такі записи. Ніби волонтерський щоденник. Читаєш і радієш людській небайдужості, взаємовиручці, готовності підставити плече ближньому.
Зробила для себе висновок: у дмитрівців є чому повчитися. Саме у справі волонтерства. Злагодженість дій, постійна комунікація з іншими волонтерами, чітке розуміння того, що саме роблять – усе це дало змогу створити масштабний волонтерський центр. Про нього знають усі, хто проїжджає трасою Дніпро-Покровськ.
Зручно, коли збори необхідних речей зосереджуються в одному місці, адже це набагато полегшує логістику, не дає розпорошуватись результатам зусиль багатьох людей. А це – на користь спільній справі наближення перемоги.
Тетяна СІТАР, в.о. директора СКЗК «Межівська центральна публічна бібліотека»
