Кілька разів на тиждень на ринку у Межовій можна зустріти подружжя: тендітну жіночку з короткою зачіскою і чоловіка з колоритними вусами. Це Олена та Юрій із села Новоекономічне Покровського району, що за Мирноградом.

Вони продають тут молоко від власної корівки.

А потім… закупляються у навколишніх магазинах різноманітними кормами для тварин, напівфабрикатами…

Олена – ветеринарка, яка понад 20 років пропрацювала у ветклініці «Айболіт» міста Покровськ.

Із серпня 2024-го  подружжя проживає у селі Новогригорівка Межівської громади. Всією великою родиною або, як жартує Олена, «зграєю». А вона справді  чималенька…

19 собак, 18 котів, 20 кроликів, корову, телицю, а ще  козенят, птицю і… справжнісіньку черепаху вивезли Олена та Юрій із зони активних  бойових дій.

Ще до середини грудня подружжя приїздило у Покровськ та Мирноград рятувати тварин… Годувати… щеплювати…

У кожної тварини – своя історія. І всі вони – надзвичайно зворушливі.

Когось забирають добрі люди, козенят та кроликів наприклад. Хтось залишається з ними: як скалічена собачка Кая чи кішечка Асія з окупованого Маріуполя, яка вціліла під бомбардуваннями.

Собачок, до речі, сьогодні  вже 25…  Деякі знайшли господарів, але привезли ще з цуценятами…

– Такі у нас діти зараз, – говорить Олена. – Це собаки ЗСУ. Хлопці врятували, привезли. Вони вже самі їдять, величенькі стали, поробили їм щеплення.  Уже можна і віддавати.

Тварини у зоні бойових дій

Війна  – це завжди втрати, горе і руйнування. Але коли ми говоримо про воєнний конфлікт,маємо на увазі, насамперед, людські жертви.

Але поруч є й ті,  хто також страждає…  Страждає,  але не має голосу… Це – тварини. Фахівці переконані, що широкомасштабна війна, яка почалася з агресії росії, має серйозний вплив на життя тварин, яких залишили напризволяще.  Їхні страждання залишаються поза фокусом основних новин, проте вони потребують не меншої уваги, допомоги та підтримки.

Зоозахисники говорять https://uanimals.org/evacuation/, що із початком повномасштабного вторгнення в Україні побільшало безпритульних тварин, а в прифронтових зонах їх стало вдвічі більше.

– Ці підрахунки приблизні, але масштаб проблеми величезний, – запевняють вони.

Іноді люди евакуюються і полишають своїх тварин напризволяще. Іноді хазяї гинуть… Покинуті тварини розмножуються, потерпають від голоду, хвороб та часто потрапляють під російські обстріли.

Покровськ…

Історія ветеринарки з Покровська Олени Некрасової  – унікальна. Бо за цією жіночкою не стоять потужні волонтерські організації чи фонди. Хоча і є небайдужі люди, які прагнуть допомогти…

Але ці тварини живі тільки завдяки її величезному доброму серцю…

…Їхнє подвір’я у Новогригорівці зустрічає дзвінким багатоголосим гавкотом.

Але собаки швидко заспокоюються, коли виходить Олена. Практично кожна з тварин підіймається на задні лапки, у пошуках ласки і тепла…

Олена старається підійти до кожної. Дружно, наче нізвідки, з’являються і коти…

Родина приїхала сюди із села Новоекономічне Покровського району, що за Мирноградом.

– Майже все життя там прожили, – говорить Олена. – 20 років пропрацювала у ветеринарній клініці «Айболіт» – ветеринаром. Коли стало мало людей, то була і працівником ветаптеки. Робила практично все: вела  прийом, оперувала, видавала препарати.

Війна прийшла у її життя, як і до кожного, – зненацька. Вона дуже болісно це переживала. Зокрема, через доньку… Марина була в окупованому Маріуполі і вийшла звідти тільки у травні. З собою вивезла стареньку, хвору собачку і кішку. Також не могла їх залишити…

Олена трималася вдома до останнього. Згадує, що востаннє була у Покровську 17 грудня.

– Того дня за нами поганялись дрони, але не влучилили… І далі я вже не змогла. Просто себе не переступила. Страшно було…

Восени людей у місті катастрофічно поменшало. Але роботи вистачало. Були операції, приносили травмованих тварин або бездомних…

Олена:

– Ви знаєте, таке явище… Важко передати, щоб всі зрозуміли…

Люди у Покровську гуртувались, аби стерилізувати тварин. Бо усвідомлювали,  що це буде жах. Приносили дуже багато покинутих кішок та котів. Деякі під’їздом збирались: одну, другу, третю, четверту… 

 У місті коти бігли за машинами, кричали, щоб їх забрали…

Вже з Новогригорівки подружжя їздило у Покровськ кожного дня, окрім неділі.

– Залишалось багато корму, у нас же не тільки клініка була, а й зоомагазин. Тож ми годували усіх, кого могли.  З дому брали 15-20 літрів каші, розкладали, де бачили тварин.

І, ви знаєте,  не тільки ми так робили. Там багато людей їздили, навіть велосипедами…

Собаки вони ще якось не так, а от коти…

Уявіть картину: їде машина, а вони по вулиці гоняться за нею. Плачуть, біжать…. Це жахіття.. Тому що вони є хатні, не можуть самі…

Було що я приїжджала о пів на сьому вечора. Зима, темно, слизько… Ну і комендантська година. Нічого – брала сумки, відра і йшла годувати цих тварин, бо  знала, що там їх ніхто не нагодує.

Пані Олена дуже вдячна господарці клініки «Айболіт» Любові Родіній, яка залишила корми, препарати, фактично повноцінну клініку…

– Я остання зачинила двері «Айболіту»… – каже Олена. – Сьогодні клініка вже зруйновна. Це дуже болісно, я й сьогодні плакала. Кожен день плачу…

Це була не робота… А справжній другий дім…

Розбита росіянами ветеринарна клініка “Айболіт”, м. Покровськ (фото з архіву Олени Некрасової)

Переїзд…

… На нього зважувалися довго… надто велике господарство було у родини.

Але все ж таки, залишатись далі – означало наразити на небезпеку і себе, і тварин.

Військові кожного разу повторювали, що треба… їхати. «Все, Олено, – тут уже нема шо робити», – казали вони.

А коли «ГРАДи» прилетіли в  город, то вже… було не до вагань. Стало зрозуміло – треба просто рятуватися.

Згадує, що підштовхнули до цього і  тварини. Корова боялася вибухів, і навіть доводилось ночувати з нею у сараї. Зовсім не спали собаки, а особливо вили під час канонад і прильотів.

– Тобто, нам треба було перевезти свою корову і телицю, це по-перше. Потім четверо біженців-кіз, двадцять кролів – також біженців (посміхається). У нас навіть каченята були. Нам їх просто підкидали отако – з коробочкою. А собаки й коти прибивалися до останнього…

Також родині треба було вивезти вугілля, щоб було чим топити. Отож, гнали дві фури, а потім ще своєю машиною разів п’ять їздили по собак, яких збирали по дворах – у Покровську, Мирнограді, Новоекономічному.

– Ось ці всі: раз, два, три….за якими ми їздили,  – показує Олена навколо – по подвір’ю. –  Всього 19 собак та 18 котів… Знаєте, вони приходили, їли курей у мене… Я їх підманювала, робила щеплення. А який вихід? У нас же і сказ був. На мене напав кіт, і ще у травні я лікувалась…  Так що – отак… Спочатку впіймав – треба прищепити, а потім вивезти.

Новогригорівка…

Новогригорівка зустріла їх гостинно. Олена говорить: дуже боялася, що не знайде місце з таким господарством… «Такою зграєю», – сміється вона.

Їздили і шукали дім майже два місяці. Було дуже жарко, і вона розуміла, що тварини можуть не витримати довгої дороги.

– Ми так вдячні людям, які нас сюди поселили. Дівчата із селищної ради – великі молодці. Пам’ятаю, не було зв’язку, а вони бігали – дзвонили, Олена Миколаївна також (від ред.: староста).

Що сказати – добре нас прийняли. Господарі цієї садиби –  дуже добрі люди.  Всі хотіли хоч чимось, а допомогти.

Андрюша, військовий, з місцевих, зараз на лікуванні, дуже хлопець постраждав. Так він – серед перших. Вийшов на волонтерів і нам прислали корма. А коли зламалась наша автівка, так він сам їздив на Нову пошту і привіз їх.

Олена Миколаївна Алєксєєва староста:

–  Сказати, що ми здивувалися – нічого не сказати. Як побачили все це господарство. І корови, і кози, птиця, собаки і коти…

Не могли повірити, що люди вивезли стільки тварин.

Дуже шкода, звичайно, було, що їм довелось залишати рідну домівку і їхати невідомо куди…

Впевнена, що люди, які дарують свою любов стільком тваринам – мають велике, добре серце.

Допомагаємо, багато хто допомагає… Я особисто завжди роблю донати.

Люблю тварин, у мене самої чотири собаки і семеро котів… Ось так…

У кожної тварини своя історія…  

Корову Мурку пані Олена величає годувальницею. І це не перебільшення: адже своїм молоком та годує всю «зграю» і ще й продають на базарі, аби вторгувати якусь копійку.

– Їй п’ять років, вона у мене з теляти, – з любов’ю говорить жінка, лагідно вичесуючи її. – Як нам казали: «Куди ви, та здайте її на м’ясо… За машину стільки платить, везти чорті куди…». 

Кажу, ви шо здуріли? Я  не доїду без них до Дніпра, помру зразу.

…Мамина корівка. Куди ж її бросить… Як я можу… (на очах сльози).

Розповідає, що ледве пороздавали кіз, бо вони дуже крикливі.  Четверо було, нубійські. Теж зі своєю історією, яких сотні на сплюндрованій росіянами Донеччині: жінка з хворим, паралізованим чоловіком і кози… Волонтер Суботін Іван допоміг вивезти їх.

До речі, ветеринарка щиро радіє, що остання коза потрапила в добрі руки: люди шукали для маленької дитини і ось, як знахідка.

Собачку Каю збила автівка. Олена з Юрієм знайшли її на дорозі, коли їхали з Покровська: між Новогригорівкою  і Слов’янкою. Тиждень була зовсім паралізована, а потім почала оговтуватись. Але задні лапки і сьогодні не працюють. Військовий волонтер Антон Соловйов, коли дізнався історію Каї, купив і прислав для неї коляску. І ще 14 кг корму.

Кожного дня Кая виїздить на прогулянку. Ця процедура займає час, але радості собаки просто немає меж…

– Ми навіть трішки обмежуємо її, – говорить Олена. – бо не можемо втримати. Скільки емоцій… подивіться… На візочку катається, з собаками грається, з котами дружить. Вона дуже весела, позитивна. Ну і, вона вже моя…

За словами Олени, інколи їй здається, що тварини частіше проявляють емпатію, ніж люди.

–  Ось Кукла (від ред.: невеличка, весела собачка). Вона, немов відчувала біль Каї, буквально, виходжувала її,  лежала коло неї, не залишала, доки та не почала виходити на вулицю.

– А це Катюша… (від ред.: також невелика руда собачка).  Їй не можна радіти, вона відразу задихається від емоцій, бо в неї  хворе серце, старенька вже. Ми її знайшли з розрубаним носом, відрубаним хвостом…

Асія – кішка з Маріуполя. онук жінки знайшов у каналізаційному люкові. Коли вивезли з окупації, їй було біля 7 місяців,  пережила бомбардування… Олена говорить, що в неї дуже цікава поведінка: «Наче собака, ходить на повідку. Як гуляє, то ні на крок від тебе… А від Марини (донька Олени)  – взагалі»…

Разом з чоловіком втікали від дронів

20 років  поруч із Оленою – чоловік Юрій. Говорить, що на всі 100  відсотків підтримує дружину і допомагає, як і чим може.

– Люблю тварин. А як інакше? Відчуваю, що потрібен, ось і все.

Олена:

 – У Юри дуже добре серце. Ну і, така доля… (сміється). Але він мовчить, нянькає їх усіх, вигулює.

У нас ще в хаті п’ятеро маленьких собак – дорослі вже, але хатні. Так вони всі  сплять коло нього. Ми разом їздили під обстріли і він чекав мене у Покровську весь робочий день.

Юрій:

– Було, все було. І котів по вулицям ловили і собак… І під обстрілами були, і від дронів тікали. Але коли вона так рветься (про дружину) – як я можу її залишити. 

До речі, у Юрія є своя улюблениця – собачка Кнопа. Вона з’явилася у Покровську біля храму ранньою весною 24-го. Подружжя розповідає, що навіть не вміла пити воду з калюжі і до людей не підходила. Забрали її у грудні, коли вона там же, на руїнах, народила цуценят.

– Ми її з цуценятком і забрали, – тепло говорить Юрій. – коли мене немає, вона скучає, бігає по двору, шукає.

А ще, в хаті живе… Сара. Безпанцерна черепаха…

– Отаке у нас “чудовисько”, їй вже 20 років, – посміхається Олена. –  Це наша, з клініки «Айболіт». Її Любов Валеріївна (від ред: власниця клініки) купила на ринку, отаку от Сару. Мене вона не дуже кусає, тільки як розізлиться. Раніше корм для черепах їла, зараз тільки м’ясо. 

Черепасі кожного дня міняють воду, вона залюбки грається іграшками, а найбільше полюбляє звичайний пластиковий черпак. Жінка впевнена, що Сара асоціює його з великою черепахою.

Із величезною вдячністю Олена Некрасова згадує господарку клініки – Любов Валеріївну Родіну. Завдяки їй у Олени залишається солідна ветеринарна аптека, препарати, інструмент. Ліки, до речі, зараз дуже дорогі і їх багато потрібно для такого господарства…

– Маємо і хірургічні інструменти, якщо щось треба. Є обробки від бліх, глистів, кліщів. На всі випадки життя: є все і для всіх тваринок.

Велике серце – не вирішить велику проблему

Кожного разу, скупляючись у Межовій, Олена з Юрієм витрачають 2500-3000 гривень. Наступного разу – знову… Де ж брати кошти на утримання тварин?

Світ – не без добрих людей, і Олені допомагають багато волонтерів, військових та просто небайдужих.

– Буває, що хтось навіть тисячу задонатить, а хтось і 20 грн, – каже вона. – Але загалом – це проблема.

І розповідає дивовижну історію про жінку з Харківської області.

–  Вона до мене додзвонилась і каже: «Та дайте ж мені карту, бо я так переживаю, що вже не можу».

У неї в самої кілька собак та котів. І хоча до пенсії коштів вже не залишалось – перевела нам 300 грн. Знаю, що ця жінка самотужки вивезла за кордон 10 собак, зробила їм документи, прилаштувала їх.

Олена постійно викладає оголошення про допомогу у соціальних мережах,  пише подругам, друзям, рідним. Дуже допомагає сестра Марина Гайдук (сама з Мирнограда, а сьогодні теж в евакуації). Не було ще місяця, щоб вона не прислала грошей для цих тварин.

У подружжя дуже великі плани. Питають дозволу у господарів на будівництво вольєрів.

– Бо… всі ці тваринки на цепках – це неправильно, нелюдське відношення, – впевнена вона.

І продовжує, тримаючи на руках цуценя:

– От у цих ще немає кличок, я думаю вже хазяї будуть називати. Їздимо на базар у Межову і будемо брати з собою цуценят… Раптом комусь потрібен вірний друг… 

Покинуті домашні улюбленці…

У мирний час тварини є повноправними членами родин, їх оточують любов’ю та турботою. Проте війна змінює багато, якщо не все…

Багато українських сімей, вимушені рятуватися від обстрілів та евакуйовуватися у безпечніші місця, часто не можуть взяти з собою домашніх улюбленців. Інколи це трапляється через фізичну неможливість транспортувати тварину під час евакуації, інколи немає можливості  доглядати за нею у нових умовах.

Як результат, тисячі котів, собак та інших домашніх тварин опиняються на вулицях, покинуті на призволяще.

Волонтери,  зоозахисні організації і такі люди, як Олена роблять все можливе для порятунку цих тварин. Однак ресурсів катастрофічно не вистачає. За даними організацій, таких як UAnimals, кількість покинутих тварин у зоні бойових дій збільшується щодня, і врятувати всіх просто неможливо.

– Допомогти тваринам під час війни може кожен, – впевнена Олена. – Якщо у вас є можливість,  можете підтримати зоозахисні організації та притулки, що працюють в Україні. Не шкодуйте кілька гривень на закупівлю корму, ліків чи  засобів догляду. Це – критично важливо.

А ще  розповідайте про тварин у зоні бойових дій. Тим самим ви допопожете  привернути увагу до цієї проблеми…

Олена у клініці “Айболіт”, м. Покровськ

P. S.

Ще у першому класі, на питання: ким вона хоче стати – Оленка написала «ветеринаром».

А одного разу маленька дівчинка позбирала у підвалі всіх котів і принесла додому: «Можна вони у нас поживуть?». Ну от і живуть, до сьогодні…

Хто бажає допомогти тваринам – долучайтеся!

5375235105486441

Підготували Євген Хрипун/Сніжана Салівон

“Межівський меридіан”