З прифронтових громад Дніпропетровщини евакуюють унікальні половецькі скульптури
Три половецькі скульптури цими днями були евакуйовані з прифронтових Межівської та Слов’янської громад до Дніпра.
… На території Дніпропетровської області та прилеглих до зони бойових дій регіонів України проводяться заходи з порятунку та збереження половецьких баб, унікальних кам’яних скульптур XI-XIII століть, які є пам’ятками сакрального мистецтва, зокрема, шляхом евакуації їх до безпечних місць, таких як Дніпровський національний історичний музей імені Яворницького.
15 так званих «половецьких баб» раніше вже евакуйовані за допомогою військових та волонтерів з палаючої Донеччини до Національного музею, який має найбільшу у світі колекцію половецьких скульптур.
На превеликий жаль, фронт стрімко рухається до кордонів Дніпропетровської області. Тож сьогодні це питання є актуальним і для прифронтових територій Січеславщини…
Половецькі кам’яні баби: Нескорена спадщина українського степу
Українська земля, багата на історію, нині стікає кров’ю. Російська навала несе руїну, перетворюючи колись квітучі міста східної України на попелища.
Проте навіть у ці лихі часи важливим залишається питання збереження пам’яті предків, скарбів нашої культурної спадщини.
У цьому твердо переконаний – Юрій Фанигін, історик, заступник директора Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.
Від початку повномасштабного вторгнення він займається порятунком половецьких кам’яних баб XI-XIII століть з-під ворожих обстрілів.
– Впевнено можемо сказати, – говорить історик, – що нами, за допомогою волонтерів, військових, людей небайдужих, у співпраці з управлінням культури Донецької облдержадміністрації, вдалося врятувати 15 скульптур з території Донеччини і вже 3 з прифронтових регіонів Дніпропетровщини .
Цими днями Юрій, за допомогою батальйону «Вовки Да Вінчі» евакуював з прифронтової Межової та Слов’янки три половецькі скульптури.
… Перші – з Дніпропетровщини.
Дві скульптури межівчани та гості селища могли побачити біля приватної клініки родини Верчик, яка знайшла, відреставрувала та зберегла їх.
Сьогодні, враховуючи складну безпекову ситуацію, близькість до лінії фронту – музей звернувся до родини з пропозицією передати їх на зберігання.
Ще одну скульптуру музею передала Слов’янська громада.
Юрій Фанигін:
– Дніпропетровський Національний історичний музей імені академіка Дмитра Івановича Яворницького, який є методичним центром нашої Дніпропетровської області щиро дякує родині Верчик, яка знайшла ці унікальні половецькі скульптури.
Більше того, родина – не залишилась осторонь, перевезла скульптури у Межову, відреставрувала, будемо прямо говорити – подекуди буквально склеїли їх зі шматочків і багато років зберігали.
Ви зробили те, що надважливо для української культури: зберегли важливий елемент нашого культурного коду, нашого історичного надбання. Я ще раз вам щиро дякую…
І за те, що у ці складні умови, коли наближається лінія фронту ви пристали на пропозицію перевезти скульптури до Дніпропетровського національного історичного музею на збереження.
Історик також підкреслює, що колись всі степи сходу України були усіяні курганами та цими скульптурами.
За різними оцінками на території Донеччини та сходу Дніпропетровщини у 70-х роках минулого століття зберігались до 150 кам’яних баб. Але, до початку війни 2014 року – їх залишились одиниці..
– Тому, порятунок кожної – надважливий, особливо коли ворог не тільки втілює геноцид українського народу, руйнує нашу інфраструктуру, а й методичну знищує нашу культурну ідентичність. – каже Фанигін
Чим цікаві половецькі скульптури з Межової
Історик розповідає, що унікальність половецьких «баб» у тому, що вони присвячені конкретній людині. Це поховальна, посмертна статуя.
До речі, половці були останнім народом які ховали своїх предків у курганах… І увічнювали їх пам’ять ось такими «палбанами»… статуями, або як ми говоримо, кам’яними бабами…
– До речі, слов’янське слово «болван» походить від перського слова, що означає –«лицар», «воїн». Тобто, коли слов’ян питали: з ким вони воюють, то вони говорили – з «балванами», а потім вже у нас з’явилось слово «болван», як щось іронічне… Адже коли ти чогось боїшся – намагаєшся над цим посміятись.
Насправді, половців дуже сильно боялись, адже це був не просто конгломерат племен. А в їхньому розумінні – повноцінна держава. Хоча вони і не мали власної писемності.
– Ми сьогодні евакуюємо з Межової дві статуї – чоловічу і жіночу… – розповідає Юрій Фанигін,- Перша – це чоловіча скульптура воїна. Судячи з об’єму орнаментації – вона більш пізня – 12-го початку 13 сторіччя. Вона постраждала і її реставрували…
Це половина скульптури, проте ми бачимо, що воїн був грацильний (лат. gracilis — стрункий) живіт – не дуже великий, але і не дуже широкоплечий.
Дослідник підкреслює, що у скульптури дуже гарно промальований шолом (збереглося навершя), що є великою рідкістю. Про те, що це воїн – говорить нам і нагрудна броня, яку можна помітити, як і орнаментацію – шкіряну перев’язь…
Але найголовніше, за словами історика, у половецькій культурі, а саме у моді чоловіків – довгі коси, як культурний код.
На межівській скульптурі ми бачимо дві темінні коси і одну потиличну. Навіть збереглися рисочки – це вплетені стрічки, що є рідкістю навіть для великої колекції музею.
Зберігся і, так званий, тємляк, у який вплітався у кінець коси.
– Враховуючи, те, що ці статуї були знайдені у цьому регіоні, можемо «серйозно пожартувати», що це якоюсь мірою – предки сучасних межівчан, – говорить історик і зауважує. – На жаль, Україна сьогодні мало вкладається у дослідження цієї тематики, як і археології в цілому. У той же час є теорія, що половці прийняли участь в антропогенезі сучасних українців, а от московитів – ні…
Можливо, це саме те коліно нашої історії, яке нас і відрізнило від сусідів…
Щодо другої скульптури – то вона жіноча і унікальна насамперед тим, що половці – перша культура степів, яка почала ставити скульптури і жінкам (раніше – тільки чоловікам або богам у вигляді чоловіків).
Скульптура, на жаль, не повністю збереглася (пошкоджене обличчя), але цілком ймовірно, що вона з раннього періоду, тобто XI століття.
Цікаво також, що ця «баба» зроблена з дуже щільного матеріалу (пісковика) і можливо у зв’язку з цим вона менш прикрашена.
Не виключено вторинне використання скульптури у 19 ст переселенцями (про що свідчать характерні пошкодження та отвори), які не мали культури поваги до кам’яних баб.
Кам’яні свідки давнини: Обличчя наших пращурів
Юрій Фанигін:
– Половецькі баби — то не просто кам’яні статуї. Це мовчазні свідки тисячоліть, що височіли над степовими просторами Лівобережжя Дніпра, аж до самого Криму та Кубані. З прадавніх часів людство ставило каміння, щоб позначити вічний спочинок своїх близьких.
Згодом з’явилася антропоморфна пластика — людиноподібні зображення. Якщо скіфи у камені втілювали богів, то половці – кочові племена куманів (їх самоназва) , що прийшли на наші землі у середньовіччі, присвячували свої кам’яні подоби померлим, встановлюючи їх на курганах, – розповідає фахівець.
Золотий колодязь, Донеччина (фото з архіву Юрія Фанигіна)
Власне сама назва – «половці» швидше за все назва походить від слова «полова» – пожовкла трава. Вважається, що половці були достатньо світлим
– Тобто, якщо ви блондин – це зовсім не означає, що ви нащадок слов’ян. До прикладу, хазарська знать була світлою і ріднилась із слов’янами, грузинами та вірменами.
Фанигін пояснює, що походження назви “кам’яна баба” в українській літературі, історії та культурі пов’язане не зі словом “жінка”, а з тюркським “баба”, що означає “предок”. Він додає, що в сучасній турецькій мові “баба” означає “батько”.
Існує дивовижна схожість між антропологічними рисами половецьких статуй (як-от важкий скелет чи огрядність) та зовнішністю сучасних українців центральних та степових регіонів.
Крім того, на жіночих скульптурах нерідко можна побачити очіпки та коралові намиста, які були типовими для всієї України. Фанигін наголошує: “Ми розуміємо, що це – наші предки”, що підтверджує теорію участі половців в антропогенезі українців.
Чоловічі скульптури зазвичай поділяються на два види: оголені (що може вказувати на їхній соціальний статус) та ті, що носять каптани. Більшість чоловічих статуй мають шоломи та довгі коси, заплетені в одну. Жіночі ж завжди зображені в головних уборах, а їхнє волосся приховане.
Багато половецьких баб, створених у XI-XIII століттях, до наших днів не дійшли. З різних причин. Зокрема, свою роль у цьому зіграли й козаки-християни, які часто руйнували їх як чужих ідолів (наприклад, обливали смолою).
Також, під час інтенсивного заселення земель Російською імперією, “баб” взагалі розбивали на дрібні шматки. Ці фрагменти пізніше знаходили у парканах та основах будівель.
Евакуація: Порятунок з-під обстрілів
Порятунок половецьких баб з Донеччини почався завдяки небайдужості наших військових та волонтерів.
Юрій Фанигін розповідає про колегу Дмитра Романчука, співробітника Дніпропетровського музею, а нині бійця 128-ї бригади Тероборони, який під час служби у Великій Новосілці помітив кам’яну бабу, посічену ворожим обстрілом.
Він з побратимами викопали скульптуру, зібрали кошти через Facebook на її вивезення, а музей прийняв її на тимчасове зберігання.
«Ось так, у розпал війни, людина не забула про своє покликання — берегти культурну спадщину», – говорить Юрій.
Велика Новосілка, Донеччина (фото з архіву Юрія Фанигіна)
Незабаром після першої евакуації до Юрія Фанигіна зателефонувала польська волонтерка Ольга Соляр, яка має українське коріння і допомагає ЗСУ.
Вона повідомила, що у Великій Новосілці є ще три “баби”.
Фанигін, домовившись з керівництвом музею, узгодив усі юридичні питання з Донецьким обласним управлінням культури, щоб перемістити цінні артефакти.
– Якщо на початку , – це була швидше хаотична реакція на ситуацію, каже історик – То сьогодні цей процес вже більш менш плановий.
Разом з Донецьким обласним управлінням культури створено детальний перелік місць, де на Донеччині могли залишатися кам’яні баби.
Сьогодні збираємо цю інформацію і по Дніпропетровщині.
Переважно половецькі баби з Донеччини знаходять прихисток у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Дмитра Яворницького, де вже зберігається ціла колекція подібних скульптур.
Рятувальні операції з половецькими “бабами” під обстрілами
Чимало половецьких скульптур перебували дуже близько до лінії фронту, або навіть безпосередньо в зоні бойових дій, що робило їх евакуацію надзвичайно небезпечною. Фанигін розповідає, що одну “бабу” з Миролюбівки не встигли вивезти через швидке наближення фронту. Її героїчно евакуювали бійці Третьої штурмової бригади за участі офіцера-історика Олександра Алфьорова, коли до лінії фронту залишалося всього кілька кілометрів.
Ці ж бійці відшукали ще одну необліковану кам’яну “бабу”, про яку забули через те, що вся документація залишилася в окупованому Донецьку. Військові вивезли цю скульптуру, про існування якої, здавалося, вже ніхто не пам’ятав.
Загалом, до Дніпропетровського музею прибуло 15 “баб” з Донеччини і вже 3 – з Дніпропетровщини. Вага цих кам’яних реліквій значно може бути порівняно невеликою 100 – 150 кг і сягати тонни.
Для перевезення великих доводилося використовували вантажівки з маніпуляторами.
Історик зізнається, що це було надзвичайно складно, адже, наприклад, бійці Третьої штурмової все робили власноруч. Це, за його словами, “неймовірно” і ще раз свідчить про героїзм та самовідданість українських воїнів.
На евакуацію кам’яних “баб” неодноразово збирали кошти.
Варто зазначити, що під час однієї з таких евакуацій з командою був фінський режисер українського походження Лукас Стасевський, який зафільмував цей процес для свого майбутнього фільму.
Андріївка ,Донеччина (фото з архіву Юрія Фейгіна)
Майбутнє “баб”: Повернення додому ?
Історик говорить що, половецькі скульптури витесані з м’якого пісковика, що з часом руйнується. І в ідеалі їх необхідно зберігати в музейних умовах з належною температурою та вологістю, аби наші нащадки могли їх побачити.
– Вони (від ред: скульптури) мають колосальну історичну цінність. “У всіх «баб» – різного роду орнаментації, що можуть розповісти про культуру і соціум половців. Кожна з них присвячена окремій людині й не схожа на іншу. У кожній можна знайти якусь цікавинку, – говорить заступник директора музею.
Фанигін підкреслює: кам’яні баби – це недооцінений артефакт.
Історик переконаний: навіть під час повномасштабної війни, фінансування довготривалих культурних проєктів та збереження спадщини є надзвичайно важливим. Він нагадує, що російська імперія вивозила українські культурні надбання ще з XVIII століття, а кращі знахідки з курганів радянського періоду “їхали” на “реставрацію” і там залишалися.
Чимало цих скульптур ще залишаються на тимчасово окупованих територіях.
“Ми продовжуємо шукати їх тепер не лише на Донеччині, а й на Дніпропетровщині, щоб евакуювати та зберегти. Тому будемо вдячні всім за будь-яку корисну іфнформацію.
Константинопіль (фото з архіву Юрія Фейгіна)
Що відомо про колекцію кам’яних баб у Дніпрі
Колекція кам’яної пластики, яка належить Дніпровському національному історичному музею імені Яворницького, – одна з найбільших у Європі. У ній є стели епохи енеоліту, скіфські статуї VI-ІV століть до н.е. й середньовічні половецькі статуї. Частину цього зібрання можна побачити просто неба, біля музею.
Колекцію баб для музею в Дніпрі збирали не одне десятиліття: біля її витоків, зокрема, стояли підприємець Олександр Поль та історик Дмитро Яворницький. Три роки тому в історичному музеї повідомили про поповнення зібрання сотим, «ювілейним» експонатом.
Цінні експонати музейники захищають від обстрілів
підготував Євген Хрипун
Цей матеріал було підготовлено в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в
Україні», який впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
