Культурний осередок Межівщини

Нас, межівських, харківських, покровських чи донецьких любителів красного письменства вкотре збирає біліотекар Богданівської книгозбірні Вікторія Леонідівна Мелешко.

Цього разу з нагоди 150-ої річниці з дня народження незабутньої Лесі Українки (до речі, ця дата особливо тепло відмічалась у більшості шкіл і бібліотек нашого краю, про що вже сповіщав „Межівський меридіан”).

Випала слушна нагода згадати, що цей благодатний куточок ріднокраю є епіцентром не тільки межівського шляхетного письменства. В селі Миколаївці, приміром, багато років жив і працював у колгоспі видатний український поет і перекладач Василь Мисик (родом з с. Новопавлівка). У Тарасівці та Богданівці директорував уславлений наш байкар Іван Тараненко. Родом з с. Володимирівки письменник Михайло Нечай (випускник Межівської середньої школи), поети Віктор Мороз та Володимир Касьяненко. У селі Василівці народився військовий мемуарист Тимошенко, Вихідці з навколишніх сіл письменники різного рівня Данило Лях (Тарасівка), Пилип Діброва (Демурине), Станіслав Лихопуд (Миколаївка), його сестра Юлія Бороденко (проживає нині у Мирнограді), Іван Костиря (Федорівка), Володимир Волочков (Вільний) (Великомихайлівка), до речі, теж випускик Межівської середньої. Якщо розширити трохи географію, то можна додати з Петропавлівщини сімейну династію Комарових: брати Михайло та Олександр (старші), їх діти Галина, Маргарита, Богдан, Микола Сарма-Соколовський, Фросина Карпенко, Павло Журбенко, із смт Чаплине письменниця Коваленко Любов (Сєдая), з Просяної Любов Чорна і т.д., і т. п. Усього, за нашим оглядом, понад тридцять майстрів красного слова. Хотілося б про кожного з них зібрати вичерпні біографічні відомості. До речі, 3 березня цього року Покровська міська бібліотека імені Тараса Шевченка приймала у себе авторів виданих збірок поезії, прозових творів, мемуарів і, зокрема, вище згаданих наших земляків.

Завдяки богданівським клубним працівникам – Валентині Олександрівні та Ользі Сегіївні, звісно, разом із бібліотекарем Вікторією Леонідівною, а також з учителями місцевої школи (Марина Михайлівна та Анна Володимирівна) вдається проводити змістовні і необхідні заходи. Того разу декламували поезії Лесі Українки школярі Усов Олександр, Лях Діана та Позняк Каріна. Разом із літніми мешканцями села переглянули рідкісні фотоматеріали, доповнили наші знання з місцевого краєзнавства.

Вже через тиждень, п’ятого березня, ми продовжили зустріч із ветеранами цього села, присвячену жіноцтву і святу 8 Березня. Всі відмічають і Шевченківські дні (9 березня).

Всі ці заходи на відео та фото своєчасно з’явилися на відповідних сайтах в інтернеті. Як слушно зазначив літній пенсіонер Михайло Григорович Міщанин, саме в такий спосіб тут живуть літературні і народні традиції, а заодно чуйно забезпечуються соціальні послуги літнім людям і ветеранам праці, що сьогодні зустрінеш не часто.

Петро БАБЕЦЬ,
краєзнавець

 

Поетичне слово…

Віктор Дмитрович МОРОЗ народився 15 вересня 1942 року в селі Володимирівка. 26 серпня 2011 року трагічна подія забрала життя поета-письменника.

В село

Мчать за обрій сині терикони,
Робітниче місто пропливло,
Знову я в прицьокоті вагонів
В рідне повертаюся село,
Де стоїть під очеретом хата,
Де бузок цвіте біля вікна,
Там мені подарувала мати
Світ, що в батька відняла війна.
Землю ту, що кров’ю обливалась,
До життя вертали не боги,
Там жінки з худобою впрягались
У розбиті борони й плуги.
І забувши про вчорашні муки,
На війною спаленій стерні
Золото зростили їхні руки
У важкому, стиглому зерні.
Ще гриміли грози днем похмурим,
Ще окоп чорнів, як свіжий шрам,
А у центрі виріс дім культури,
З попелу підвівся Божий храм.
Заздрю вам, мої односельчани,
Вашій праці, пісні голосній.
Це до вас мене нестримно тягне,
У поля безкраї навесні…
Мчать за обрій сині терикони,
Робітниче місто пропливло,
Знову я в прицьокоті вагонів
В рідне повертаюся село.

 

Іван Омелянович ТАРАНЕНКО директорував у сільських школах в Тарасівці і Богданівці. Знаний серед шанувальників красного слова своїми гострими поезіями про буденне життя земляків.

Поважна причина

Директору доповіда
Завферми Синиця:
– Ви знаєте, на пташнику
Загине вся птиця!
Той до нього: «В чому справа?
І яка причина?»
– Заміняйте корм негайно,
Бо птиця загине!
– А що,є уже падіж там?-
Директор питає.
Зав зам`явся і говорить:
– Поки що немає.
– Так чого ж панікувати,
Може скажеш ти мені?
– Заміняйте, бо у мене…
Вдома здохло дві свині!

Винахідлива тітка

– Тітко Віро,- Йван питає,-
Де ж це дядечко Кузьма?
Я півдня уже шукаю,
А його ніде нема!
– Вам для чого він потрібний? –
Вона запитала.
– Відзначати перше травня.
Хіба ви не знали.
– Ось тому,що я не знала
І вже досвід маю,
Через те уже помилки
Я не допускаю.
В тому році він прилазив
– важко і впізнати:
Весь побитий, а хто побив –
Не міг пригадати.
Так оце, щоб цього року
Не втопивсь в чарчині,
То я його і замкнула
Вдома в комірчині.

 

Оце гепнувсь!

Сидір їхав у вагоні
Й непробудно міцно спав.
Гальма різко спрацювали,
І раптово потяг став.
Сидір з верхньої полиці,
Як мішок, на піл зваливсь.
Встав та й каже: – Оце гепнувсь,
Що аж потяг зупинивсь!

 

Хазяями будем!

– Ти чув, діду,- каже баба,-
От послухай, Гнате,
Ніби у нас будуть землю
Людям роздавати.
Три гектари в одні руки
Будуть уділяти.
Оце вдвох ми шість гектарів
Будем, діду, мати!
Ото радість. Ото щастя –
Хазяями будем,
І тоді ми всі незгоди
З тобою забудем!
Не сказав дідусь нічого
І вийшов із хати.
Повернувся.
– Що приніс ти?
– Будем зброю мати.
Поки купимо коня,
Щоб раду давати,
Запряжу тебе я, бабо,
Щоб землю орати.
Он город нам обробити
Й то немає сили.
А ти хочеш, щоб землі нам
Ще шість га вділили.