Не до сміху… (До Міжнародного дня рідної мови)
Кожен виробник знає, що успішні продажі його товару значною мірою залежать від етикетки, яку наклеять на виріб. Адже там міститься вся (або майже вся) необхідна споживачеві інформація. Найскладніший етап у створенні етикетки – це етап її узгодження. В цьому етапі зазвичай беруть участь кілька ключових осіб, починаючи від дизайнера і закінчуючи генеральним директором. І кожен з них бачить етикетку по-своєму. Але якби ж то до цього процесу залучали ще хоча б учителя мови.
Сьогодні, у День рідної мови, якраз дуже актуальна тема неграмотних написів на етикетках споживчих товарів чи вивісках магазинів, салонів тощо. Про останні ми вже подавали матеріал минулого року. Сьогодні вивчаємо етикетки. Це лише частина колекції, яка збиралась багато років і використовувалась як наочний посібник на уроках української мови в школі.
Першим розглянемо напис на пакеті з борошном. Інформації про якість продукту віриться не зовсім. Бо виробник не зміг навіть грамотно про це розказати. Мололи зерно, виявляється, на «жерновах» (а мали б на жорнах), і продукт вийшов тонкого «помолу» (чомусь не помелу). Ну а запевнення, що «з нашого борошна вдаЕться все» тим паче не вселяє довіри, якщо «мукомели» навіть у буквах заплутались.
Ця ж проблема і в сироварів, які пропонують сирні «палочки» (а не палички).
Виробники газованої содової води чомусь додали в продукт замість натрію двовуглекислого натрій «двууглекислий». Мабуть, так смачніше, на їхню думку.
Та й мариновані «шампіньйони», мабуть, відрізняються за смаком від печериць.
Це ж стосується і вівсяних пластівців, замість яких нам пропонують «хлоп’я», і «Городського» плавленого сиру (за логікою мав би бути «Міським»).