Сину загиблого Героя з Межівської громади вручили орден батька

Григорій Парубок із села Новопідгородне Межівської громади помер у грудні 2022 року від важкого поранення, яке він отримав у боях за Мар’їнку Донецької області.

Посмертно воїна нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Нагороду Григорія його дружині  – Любові Василівні та сину Олександру, за дорученням начальника 4 територіального центру комплектування та соціальної підтримки Володимира Рака, вручив старший лейтенант Андрій Давиденко.

Як повідомляв раніше «Межівський меридіан» Межівська громада провела в останню путь Григорія Парубка – бійця 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Прощання відбулося у с. Новопідгородне.

Віддали останню шану Герою. Межівська громада провела в останню путь захисника України Григорія Парубка

Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловік воював на найгарячіших напрямках: Бахмут, Сєвєродонецьк, Мар’їнка.

11 грудня 2022 року, разом з побратимами потрапили під мінометний обстріл, було багато поранених…

Григорій отримав важке поранення в голову.

Товариші витягли його з поля бою, боєць був доставлений до лікарні Мечникова, після стабілізації стану переведений до Вінниці.

Але там 15 грудня о 9.30, не приходячи до свідомості Григорій Парубок помер…

Указ про відзначення Парубка Григорія орденом “За мужність” ІІІ ступеня за № 597 від 28 вересня Президент України Володимир Зеленський підписав 13 червня 2023 року.

Дружина Любов розповідає, що родом Григорій із сусідньої Харківщини, але знайшов свою долю у Новопідгородному. Одружився, в сім’ї народився син Олександр. Деякий час проживали з родиною у Мирнограді. У листопаді 2022 -го чоловікові виповнилося 35 років…

І в цивільному житті, і на службі чоловік постійно був у русі, скрізь намагався встигнути, нічого не пропустити. По господарству вся робота завжди була перероблена. У велику дружну родину Парубків Григорій прийшов зятем, а став рідним сином, племінником, дядьком – справжнім членом сім’ї.

До служби у війську працював шахтарем у ШУ «Покровське».

З великим трепетом орден батька взяв до рук його син – Олександр. Хлопцю 11 років і він надзвичайно пишається своїм татом. Він для нього справжній Герой!

Сашко захоплюється футболом, розповідає, що цікавиться мисливською справою.

На жаль, хлопчик більше ніколи не побачить свого тата…

Але твердо знає, що його батько Герой, який до останнього подиху захищав свою країну, боровся за його щасливу долю та всього українського народу…

Вічна памʼять і шана Героям!