Ворожа ракета у квартирі та життя під обстрілами у підвалі… (Історії переселенців з палаючого Донбасу, яких прихистила Межівська громада)

Автор Євген Травневий

«Межівський меридіан» продовжує збирати історії українців, які рятуються від російських ракет та снарядів. Багато з них знаходять прихисток у Межівській громаді, де на сьогодні лише зареєстровано біля 1800 внутрішньопереміщених осіб. А всього, з початку військової агресії  – понад 4000 співвітчизників.

Новини Укрнет.

Цього разу ми спілкуємось з ними у молодіжному хабі (у мирний час ) ГО «Крок у світ»

 Теплота, розуміння і турбота…

Ось головні принципи роботи цієї, вочевидь найдієвішої, на сьогодні  громадської організації Межівщини.

Сьогодні вони працюють на гуманітарному фронті – допомагають тим, хто рятується від російських бомб та снарядів.

Чергова партія гуманітарної допомоги для внутрішньопереміщених осіб отримана за підтримки Української освітньої платформи, проекту “Будуємо Україну разом”, європейських партнерів Проекту GIZ та ASB Ortsverband Hamburg-Mitte e.V.».

Працюють наші волонтери у тісній співпраці з Центром соціальних послуг селищної ради.

… За допомогою сьогодні приходить багато людей. Донецька, Луганська, Харківська області…

У кожного своя історія: скалічені долі, зруйновані помешкання.

І головне питання: яким буде завтрашній день?…

Але вони вдячні межівчанам за розуміння, теплоту і підтримку.

Валентина – пенсіонер  зі Слов’янська. На Межівщині з 5 квітня.

– У нас же був 14-й рік… Тому ми , можна сказати, досвідчені…  Коли почалося – вирішили не зволікати. «Прилетіло» раз, другий – ілюзій не було.

Мрію  жити під мирним небом. Україна – це наша велика  родина!

У Слов’янську залишилась квартира … Поховані чоловік та син… Дуже хочеться повернутись додому.

Два тижні у підвалі ховалась від обстрілів окупантів Раїса Микитівна з Лисичанська.

– Те, що ми пережили – словами не передати. Тримались до останнього – думали перечекати. Але чекати виявилося нічого…

Кожен день бомбили все більше. Літаками. Ракетами. Всім, чим тільки можливо…

Раїса Микитівна  розповідає, що їсти готували на багатті  увечері – газу в місті вже не було, електрики теж. Завчасно запаслися їжею. Всього у підвалі було чоловік 25 з будинку, переважно пенсіонери.

– Розбомбили все. Скляний завод, НПЗ…

А людей загинуло… !  Це Вам словами не передати. Душі наче немає …

П’ятьох сусідів довелося ховати буквально біля дому, самі ж копали і могили (жінці важко говорити). На кладовищі останні тижні ніхто не дозволяв.

Пекло. Це справжнє пекло ….

Що з її квартирою жінка не знає. Востаннє бачила її вже без вікон.

Виїхати допомогли діти та онук, і, навіть, коли залишала рідне місто – потрапила  під обстріл…

Молода жіночка з Бахмута.

Чоловік – військовий,  залишився на Сході.

– З Бахмутом пов’язано все , – говорить схвильовано. – Мирне життя,  робота, друзі,  колеги. Це наш дім… Останні краплі, які переповнили чашу і спонукали їхати – обстріли з літаків, фосфорні бомби. Школу, де навчалась моя дитина  – практично зруйнували..  

Скажу чесно, не знаю, але чомусь якось навіть соромно приходити за гуманітарною допомогою…

 

Олександр і Діана – симпатична молода  і дуже скромна  пара. Вони – з Харкова, спеціалісти з комп’ютерної інженерії та кібербезпеки…

Шукали найдешевше житло в регіоні – знайшли в Межовій…

Не проти працевлаштуватись.  Харків сьогодні  під прицільними обстрілами, в тому числі і артилерією. Тому майже не вагалися. Одного дня вирішили, що треба  просто їхати.

 Тетяна  – з Великої Новосілки.  За професією медична сестра.

До речі, її чоловік Анатолій вже другий тиждень працює травматологом у Межівській лікарні.

(Громада зацікавлена у таких фахівцях і намагається працевлаштувати їх, по-можливості,  допомогти з житлом). Син  Станіслав – ще школяр.

Тетяна показує на телефоні моторошні фото їхньої квартири після влучання російської ракети, з пробитими панелями перекриття.

– Це наша вітальня. Ракета прилетіла за кілька тижнів , як ми виїхали з дому… Пробила кілька поверхів. Фото нам прислали сусіди  – крізь сльози говорить вона.  – А якби залишились…? Навіть страшно подумати.  Це жахливо…

 

 Жіночка, яка попросила не називати її ім’я  прийшла з онучкою. Авдіївка.

Їй важко розповідати про пережите. Вона лише махає рукою на наші питання.

«Дякуємо, що  прихистили… Розповідати боляче».

… Вісім довгих кривавих років росія вела проти нашого народу підступну війну, прикриваючись перед світом маскою «асвабадителя».

Хижацьки загарбала Крим, розв’язала бойові дії  на Сході України, постійно роз’ятрюючи болючу рану,  вбиваючи наших захисників…

Але 24 лютого окупанти вирішили просто знищити український народ, нашу національну ідентичність,  посунувши на нашу землю величезною чорною хмарою  горя і зла.

Тисячі вбитих  і закатованих мирних українців , дітей…  

Знищені ракетами житлові будинки…

А з ними зруйновано життя десятків, сотень тисяч українських родин.

Скільки безневинних  жертв…  Скалічених доль…

Війна принесла стільки нестерпних випробувань, горя і сліз, що забути це неможливо.

Треба лише боротись! Єднатись перед обличчям спільної біди! 

Допомагати Збройним силам України ,  будь-що підтримувати  постраждалих від російської агресії і … обов’язково вірити в Перемогу!