Їх називають волонтерами. Частина 4

Межівський БУРтабір був представлений багатьма регіонами України.

Вони завітали з Поділля

Наталія ФІЛІПОВА (17 років) приїхала з міста Погребище Вінницької області.

Цього року закінчила школу. Коли приїхала на БУРтабір, саме була абітурієнткою. Запитала дівчину, як вона відзначала випускний в умовах карантину. Відповідь мене вразила:

– Я не була на випускному. Дуже люблю мандрівки, тому в той час вирушила подорожувати автостопом. Разом із подругою побували на Херсонщині – на Олешківських пісках, на озерах, у Гранд-каньйоні, що знаходиться у Станіславському заказнику. Там дуже круто.

Дівчина з чотирнадцяти років відвідує різноманітні форуми, фестивалі, просто подорожує. Мама вже звикла і ставиться до захоплення дочки з розумінням.

Інна ДЖУРА (22 роки) з міста Погребище Вінницької області.

Є студенткою Тернопільського педагогічного університету імені Гнатюка. Здобуває спеціальність менеджера соціокультурної діяльності. Активний спосіб життя, насичений графік роботи, різноманітні справи – це будні Інни. Коли запитала про хобі, улюблені заняття – дівчина відповіла:

– Хіба можна таке питати у двадцятидворічних? Коли дуже багато часу займає робота, які улюблені справи можуть бути? Але щоб переключитися і трохи відволіктися, віддаю перевагу кулінарії, люблю готувати. До вподоби італійська кухня. Іноді думаю, може, десь у минулому житті я жила в Італії?

Її молодший брат (14 років) трохи зацікавився діяльністю сестри, питав, чому його не бере з собою. Інна зізнається, якось над цим іще не думала.

Дівчина ніяких зовнішніх особливостей у Межовій не помітила, бо селище дуже схоже на її рідні Погребища. А от щодо людей зазначила:

– Дуже сподобалося, що є люди, які ініціюють певні зміни в громаді. Це дуже класно. Бо я порівнюю зі своїм містечком і бачу – у нас такого немає. Можливо, ми ще до цього не дійшли, але дуже сподіваюся, що і в нас будуть зміни.

Христина ОСАДЧА (18 років), з міста Ладижин Вінницької області.

Минулого року закінчила школу, навчалася в Українській академії лідерства. Дуже шкодує, що не було святкового випуску з цього закладу, бо це було б цінним. Через карантин і поїздка до Європи разом із однокурсниками не відбулася. Далі планує вступати до Києво-Могилянської академії за напрямком соціальної роботи.

– На БУРі вже вчетверте. Перший табір був у місті Бар на Вінниччині, коли мені було 16 років. Потім була Мерефа у Харківській області. Минулого року на жоден табір не їздила, але була амбасадоркою БУРу, розповідала про цей рух на різних фестивалях, знайомила з ним людей. Цього року вже «бурила» в Доманівці, що на Миколаївщині, і ось тепер у Межовій.

Христина сім років займається музикою, грає на сопілці, саксофоні. Також активна учасниця громадського руху у своєму місті. Батьки дівчини розуміють, що довго вдома вона не всидить. За останні три роки вони звикли до поїздок, довіряють дочці.

Христина вважає великим плюсом своєї діяльності, що має багато друзів з усієї України: Харкова, Львова, Знам’янки. Найкраща подруга з Вінниці. Це все друзі по академії, а також по БУРу.

У Межовій дівчину вразила активність місцевої громадської організації «Крок у світ»:

– Їх так багато, і вони горять справою. Думаю – за ними майбутнє.

Олеся ХМЕЛИК (28 років) з міста Теребовлі на Тернопільщині.

Працює архітектором. Зараз займається громадськими просторами, до цього була головним архітектором району. Але це було, як каже сама Олеся, досить бюрократично.

– Але зараз у місті підібралася гарна команда місцевого самоврядування, я з ними співпрацюю, розробляю два проекти. Паралельно як художник розробляла велику банерну розмальовку про стару архітектуру Теребовлі. А ще допомагаю БУРу з розробкою молодіжних просторів.

Олеся розробляє простір уже у восьмому БУРтаборі. У Межовій роботи трохи більше, бо створювався мурал і поновлювався стінопис у молодіжному просторі.

Мріє видати інтерактивну дитячу книжку про архітектуру. Це має бути книжка-розмальовка, книжка-квест, будуть додані ігри. До книжки увійдуть розповіді про п’ять міст. Ідея зародилася два роки тому, матеріалу треба укласти дуже багато. Це має бути і цікаво, і пізнавально.

Слобожанщина, Волинь, Полісся, Буковина

Маргарита АНАХІНА (16 років) – харківська школярка.

На БУРтаборі дівчина вперше. Її запросив друг, чому вона дуже рада. Адже хотіла поїхати на попередній табір, але тоді не дали згоди батьки. Рита жартує, що трохи цього разу схитрувала. Заздалегідь попросила підписати дозвіл. А коли батьки таки усвідомили, що дитина точно тепер поїде – поїзд, як кажуть, пішов.

У школі дівчині подобається все, головне, щоб був настрій. Сама Рита вважає, що їй варто чимось «загорітися» – і вона всього досягне. Після школи є плани вступити до педакадемії і здобути фах психолога. Ця робота дівчині дуже підходить: з людьми вона  сходиться легко, на таборі з усіма потоваришувала. Коло захоплень та інтересів у Маргарити досить широке: навчання, спорт, волонтерство, танці, мандрівки.

– Я змінилася за час перебування в БУРтаборі. Думаю, коли приїду додому, батьки таким змінам приємно здивуються.

Рита каже, що в її класі є люди, які теж можуть зацікавитися такою діяльністю, і про БУРтабір вона їм обов’язково розповість.

Юлія КУКОБА (17 років) родом із Волині, з села Заболотці.

Цього року закінчила школу. А от випускного не святкувала. Чому?

– Коли був випускний, я була на БУРі у Приморську. Зовсім не шкодую. Бо це був цілий тур: Львів-Приморськ-Межова. А до цього я вже «бурила» в Уніжі на Івано-Франківщині. Там є дитячий табір «Строкаті ноти», ми працювали в ньому.

Юлія вже вступила до Української академії лідерства. Її навчання передбачає десятимісячну програму особистісно-суспільного розвитку за трьома основними напрямками: емоційним, інтелектуальним і фізичним. Осередки академії є в семи містах України.

– Це як великий десятимісячний тренінг. Після закінчення програми планую вступати до університету. Є спеціальність, яка подобається – менеджер соціокультурної діяльності. Але поки що не визначилася із закладом. Буду шукати компроміси.

У період БУРтаборування в Межовій Юлія мала обов’язки амбасадора – вона розповідала людям про проект БУР: що це таке, які ідеї і цінності несуть БУРівці, пропонувала їм долучатися до цього руху. І реалізувала своє хобі – дуже любить усе облаштовувати, створювати комфорт і затишок.

А ще серед захоплень Юлії туризм, спортивне орієнтування, українські народні танці, гра на окулеле (маленька гітара). Дівчина хотіла б побачити, як буде облаштований молодіжний простір уже після від’їзду волонтерів, адже там планується багато чого цікавого.

Давид КОВАЛЕВИЧ (18 років) приїхав до Межової з села Купель, що на Рівненщині.

Хлопець минулого року закінчив школу, зараз навчається у Сарненському ВПУ-22 на будівельника. Його вже сьогодні називають майстром. Бо він дійсно майстер, і в цій якості проводить другий табір цього року. Минулоріч був у Переяслав-Хмельницькому. Хлопець уже тоді добре вкладав ламінат, робив підлогу, ще не навчаючись за фахом.

У день знайомства з БУРівцями почула цікаву історію про Давида, який краде мед у бджіл. Не втрималась, запитала.

– Насправді я не краду мед, а добуваю його старим дідівським способом. У лісі треба знайти підходяще дерево, видовбати в ньому дупло. Там заселяється рій. Потім треба залізти наверх і забрати мед із дупла. Це треба робити обережно. Що цікаво, ми не надягаємо маски, як на пасіці, бо дикі бджоли сприймають нас як агресорів. Якщо їх потрапить кілька штук під маску, то можна й загинути. Це родинне заняття. Є в нас і рамочні вулики. Але перевагу надаємо диким бджолам. Їх мед ввжається більш цілющим.

Давид – шоста дитина у багатодітній сім’ї. Батьки мають п’ятнадцятеро дітей. Тому роботи вистачає і вдома. У вільний час разом із братами та дядьком будують парилку. Цієї осені мають завершити.

Крім того, Давид малює, їздить верхи, займається спортом – раніше це була легка атлетика, зараз перевага віддається важкій. А ще виготовляє з дерева меблі.

Цьогорічний БУРівський сезон хлопець повністю присвятив таборам. Батьки розуміють його, не заперечують. Адже в цій родині діти самостійні, дорослішають рано. Відповідно, і рішення приймають самостійні.

Тарас ДЗЮБА (21 рік) з Чернівців.

Здобув ступінь бакалавра у Чернівецькому національному університеті.

Юнака дуже цікавить розвиток. Він є членом міжнародної організації AIESEC. Метою її є реалізація лідерського та професійного потенціалу молоді шляхом міжкультурного обміну. Наша молодь їде за кордон на стажування. Іноземці приїжджають в Україну.

– Як БУР, тільки в міжнародному масштабі, – говорить Тарас.

Хлопець у сім’ї один. На БУРі вперше, але в нього багато поїздок за програмою AIESEC. Тож батьки вже звикли до його подорожей.

– Від БУРу маю чудові враження. А ще відчуття, що допомагаю гарним людям, допомагаю громаді розвиватися. І все це відбувається в команді крутих людей.

Тарас самостійно опанував гітару, та це захоплення для душі, на загал його не виносить.

Однодумців на таборі вже знайшов, бо команда підібралася чудова.

Підготувала Антоніна ТАРАСЕНКО

До попередніх публікацій про волонтерів:

Частина перша >>
Частина друга >>
Частина третя >>