Аби іскра любові ніколи не згасла
Золоте весілля – найкращий доказ, що справжнє, щасливе і вірне кохання насправді існує. Спільно прожиті 50 років тому і назвали золотим ювілеєм, адже як благородний метал, який витримує різні впливи, так і подружжя Лизьків із села Іванівка змогло пройти крізь труднощі життя разом, витримавши негаразди та удари долі. 23 вересня Василь Миколайович і Тетяна Артемівна відзначили золоте весілля.
Півстоліття разом, переживши пліч-о-пліч сумні та щасливі миті, пройшовши за руку більшу частину життя, не відвертаючись, не покидаючи одне одного. Це подвиг, який під силу не кожному. Зі слів подружжя, щоб прожити довго і щасливо, потрібна не лише любов, але й повага і дружба. Такі людські якості привели їх на рушник щастя.
Прості, приємні люди, щирі і відверті душею. Такими словами можна охарактеризувати сім’ю Лизьків. Розповідь про їхнє життя не вмістити у кілька рядків: діти, колгосп, ланка, земля, господарство, внуки, правнуки…
Історія їхнього кохання розпочалась літньої пори 1970 року, коли Тетяна вперше побачилася зі своїм майбутнім чоловіком Василем. Вони були не з одного села. Василь проживав у Іванівці, Тетяна – у Гаврилівці. А познайомила їх подруга дитинства Ніна, з якою жили на одній вулиці. Потім Ніна одружилася з іванівським хлопцем, який товаришував з Василем Лизьком. Коли в останнього перший шлюб виявився невдалим, друзі вирішили їх познайомити.
Познайомилися. Сподобалися один одному. Два тижні Василь їздив на колгоспному автобусі у Гаврилівку на побачення. А потім узяв та й привіз свою кохану до батьківської хати в Іванівку. 23 липня перевіз, а через чотири дні поїхали до його брата у Крим на знайомство. То ж вважають, що вже тоді у них був медовий місяць. Бо розписалися через два місяці, 23 вересня 1970 року, коли в повітрі кружляло жовте листя, а земля убралась у темні кольори. Тоді вони й подумати не могли, що проживуть до самої старості разом.
Кожного вечора ходили з друзями, як кажуть, на «кавалєрку», збиралися у когось у хаті, співали веселих пісень і витанцьовували. Пані Тетяна була скромною дівчиною, але веселою, чим і полонила серце свого чоловіка. А він, у свою чергу, її завоював добротою і характером, яким відрізнявся від інших. В один із таких веселих вечорів між ними пробігла іскра кохання, яка до сьогодні жевріє у серцях обох. Через рік на світ з’явилася донька Валентина, а через чотири роки і Наташа.
Отак душа в душу живуть Тетяна і Василь разом вже 50 років. Багато було перешкод, але вони змогли вистояти. До сварок не доходило, адже в сім’ї Лизьків панували взаєморозуміння і підтримка. Ось чому пані Тетяна радить сучасним молодятам «розуміти один одного, підтримувати, любити, не боятися труднощів». Свої сімейні проблеми і справи вони вирішують спільно.
Щасливе подружжя має онуків, Костянтина та Олександра, маленького правнука Данила. Діти і внуки допомагають їм. «Нам залишається жити для дітей, онуків, правнуків. Хочемо дочекатись, аби одружити їх», — каже подружжя Лизьків.
Звісно, не те вже здоров’я, та й роки не ті. Зараз вони хворіють. Василь Миколайович працював у майстерні акумуляторником, там «заробив» собі астму. Дуже болять спина і ноги. У Тетяни Артемівни теж цілий букет болячок. Слава Богу, що менша донька медик, тож підтримує їхнє здоров’я. Але вони звикли товктися цілими днями на городі. І говорять: «Ми роки не відчуваєм, тільки болячки нас приземляють, а так – 25».
Попри все, подружжя щасливе. Бо зуміли пронести свої почуття крізь роки, зберегти його. Дивлячись на них, з упевненістю можна сказати, що кохання існує. І дуже приємно спостерігати, як «золоте подружжя» дивиться один на одного – в їхніх очах так багато щирості і ніжності. Приємно, що люди, проживши разом 50 років, продовжують піклуватися один про одного. Це надзвичайно щира родина. На завершення запитала у них, чи одружились би ще раз зі своєю половинкою?
– Я дуже щаслива, люблю свого Василя, – зізналась «золота наречена». — Через 50 років, маючи вибір, точно побралася б з ним. Мені здається, що ми 25 років одружені, а не 50.
– З дружиною прожив би ще 40 таких життів, — з посмішкою каже «золотий наречений».
І дуже хотілося б, аби вони з усмішкою зустріли і діамантове весілля. Бажаємо, аби іскра любові ніколи не згасла.
Лариса ПОПЦОВА,
завідуюча Іванівською філією №4 СКЗК «Межівська публічна бібліотека»
