Вчимося жити у весни… Сповідь з позиції сучасності
Власна думка
МАКАРЕНКО Галина Михайлівна – учитель-пенсіонер із 45-річним стажем, Відмінник освіти України
с. Славне
Єдина справжня розкіш на землі – це розкіш спілкування з людиною.
Сент-Екзюпері
Вчимося жити у весни…
Чомусь мені назва невеличкої замітки «Вчимося у весни» (в одній із газет) здалася символічною, якимось своєрідним факелом миру, віри й надії.
Дійсно, ніхто не знає, звідки приходить весна, літо, осінь і зима, але всі відчуваємо, як кожна пора входить в наше тіло: то пекучою спекою і різними природними аномаліями, то прохолодними туманами і росами, то завірюхами з морозами…
А ось весна! Якою б вона не була, це – блаженна пора! Неможливо словами передати відчуття її безкрайнього, свіжого, світлого простору. Саме вона змінює нас настроєм любові, теплоти, увагою до всього і до всіх. Саме весною народжуються плани на майбутнє і віра в любов і вірність.
Її небо синє-синє, по якому часто пливуть великі білі хмари, ніби кучугури снігу. А весняні вітри обдають тебе неймовірною свіжістю оживаючої природи.
Погляньте навколо: із розігрітої сонцем (на яке неможливо глянути) землі пробивається зелене різнотрав’я з білими та жовтими квітами. А краса квітучих садів, кущів, квітів, дерев купає тебе у буйному морі духмяно-п’янкого аромату… А яке співуче життя птахів! Ніби в полоні тримає тебе: одні пурхають у кущах, другі – високо в небі співають, треті – по деревах вистукують, горобці голосно цвірінькають, ластівочки шукають місця для гніздечок – і всі по-своєму говорять. Та ось лунає одинокий голос зозулі, яка своїм ніжним голосом благословляє всіх: і птахів, і людей. Одні згадують долю, інші – рахують роки.
Проте пам’ятаймо, що і літо, і осінь, і зима мають свою символіку, свою енергію і силу життя!
А ми будемо вчитися у весни жити. З особливим «статусом» людської поваги і доброти, жити з сонячним весняним оптимізмом у майбутнє. Будемо ввічливими і делікатними, бо «одне добре слово може зігрівати три зимові місяці» (японське прислів’я). У весняні поля покладемо свою скромну зернину як у світлу ниву майбутнього життя. Сповідуймо ж по-весняному великий дар людинолюбства, Божий талант поважати молодих і шанувати старших.
Передбачають Перемогу на велике релігійне свято. А свято ж це буде весняним, переможним, прекрасним…
І будемо всі ми у щасті радіти й кружити…
І все-таки, все-таки страшно До Дня Перемоги дожити!
Шановні читачі! Вітаю вас з весною і святом весни! Зберігайте весну у своєму житті завжди як символ перемоги миру, злагоди, добра і надії.
Сповідь з позиції сучасності
…У лютому 2023 року життя моє переступило 85-річну межу. Та життя не має меж! І як би я не намагалася відійти від того безтурботного впливу на мене, очевидно, моя професія вчителя навіть у часі не залишає мене у спокої. Як життя до пенсійного віку, так і пенсійний приносять радість і задоволення, горе і смуток, безнадійність і безвихідь. Пасивне ж спостереження дійсності подібне смерті! Ось і наступає вдумливе і критичне самоспостереження і розуміння власного сенсу життя. Можна втратити все, можна частину його повернути або замінити. А життя втратити – це назавжди! Не збагнувши цього, можна особисто потонути в почуттях депресивної пригніченості, а на державному рівні – це застій, занепад у суспільному житті, порятунок якого лише у реформах.
Реформи також не можуть бути або всі прекрасними, або невдалими. Одні в чомусь піднімають міць країни, інші – опускають.
Торкнуся долі свого славного учительського покоління. Як у роки так званого радянського «застою», так і у важкі роки незалежності, мужньо тримаючись за всі способи виживання, з високим рівнем фаховості через не стандартизацію, комп’ютеризацію, демократизацію… гордо зберегли обличчя народного Учителя. Лише наша багатотисячна армія учителів володіє могутнім благотворним впливом на мільйони юних сердець, навіть не підозрюючи, що саме у їхніх класах інкогніто навчаються у майбутньому відомі державі і світу науковці, політики, письменники, економісти, господарники, представники культури і спорту. І будуть (як і нинішні, тепер протягом усіх років незалежності) посилати відкриті листи на стіл усім президентам України, зі своїм баченням розбудови України.
Лише учитель відкриває учням двері храму мистецтва, поєднуючи науку, музику і живопис. Не легкі нині завдання для них у світлі шкільних реформ. Учительство і тут зможе націлити шкільну молодь на духовно-діловий контакт із сучасністю, навчить відрізняти добро від зла, чесність від безчестя і користі.
Держава сильна лише школою…
Молодь. Найважливіше, найболючіше питання і завдання. Визнання її важливої участі у процесі прийняття доленосних рішень було тоді і є тепер одним із перших завдань у державі, яка повинна подбати про достатній
кадровий резерв молодих, високоосвічених і патріотично спрямованих людей. Нинішнє покоління молодих охоплює собою ХХ століття, та життя їх повністю належить ХХІ-му. Це переломний період від «старого», молодь
якого не змогла відчути на собі того ідейного впливу, з яким жили ми, їх батьки. Розвиток їх співпав з розвитком зовсім нового укладу життя, суспільства, світу, з формуванням нових ідеалів і мрій. Такий контраст у світогляді, мріях, звичаях… І не маючи підтримки ні від держави, ні від суспільства, молодь набула статусу ніби чужих, ніби іноземців, потонула в непотрібності для держави.
Зупинившись на роздоріжжі такого нового переломного періоду і незатребуваності, молоде покоління швидко стало деградувати.
Молодь різного віку, підлітки (а це ж учні) демонстрували грубість, безкультурність, жорстокість і насилля, блатний жаргон і нецензурщину, знущання над слабкими і плазування перед сильними. Пили і вчилися пити спиртне, курити за зразками останньої моди, «кололися» і крали, ґвалтували і вбивали… Прогулянки молодих компаній на природу супроводжувалися таким голосним словоблудством блатняцького жаргону та матюччям, що!..
Досягнувши піку сучасної (як їм здавалося) культури, вони знищували все, що можна назвати окрасою вулиць, парків, спотворюючи екологічно здоровий вигляд навколишнього середовища.
Згодна, не можна повторити чужу особистість і чуже життя. Проте етичні і моральні категорії вічні! Вічні честь, совість, людська гідність, любов, дружба, самопожертва, патріотизм. Саме на такий п’єдестал національної
гідності як найвищої цінності, яка лежить через мову, політику, економіку і культуру, зійшла наша сьогоднішня молодь, міцно тримаючись за головний стрижень патріота, громадянина України.
Підтвердженням цього є справжнє світове диво! У перші дні і тижні вторгнення росії, коли той же світ вважав, що Україна впаде за тиждень, з неймовірною силою духу піднявся майже увесь український народ на захист держави.
Патріотично дякуємо нашому Президенту Зеленському Володимиру Олександровичу за його державницький егоїзм, завдяки якому він правдиво, сміливо, рішуче від себе, уряду, всього українського народу зумів
за неймовірно короткий час примусити увесь демократичний світ визнати і почути, привернути увагу до України як повноцінної держави, поважати і допомагати Україні, її народові, як у соціальній, політичній, так і військовій
сфері.
За порівняно короткий період старші, молодь і діти (ті ж самі підлітки, та ж сама молодь різного віку) створили найкращі Збройні Сили, і кожен по-своєму відкрив фронт проти нападу у повсякденному житті. Хто добровольцем пішов у тероборону, хто волонтерив, хто партизанив, хто писав вірші, хто організовував концерти – і все для допомоги Збройним Силам, для Перемоги.
Увесь світ, а особливо Європа, був здивований міцністю духу, єдністю оборони. Неймовірно, але факт: виходить, що серед отого всього бруду (що я відзначила) формувалася справжня українська нація, зцементована відважністю, героїзмом, безстрашністю, об’єднавшись у вірі жити в майбутній вільній Україні.
Нажаль, запізно Європа і світ зрозуміли, що «…українці зроблені із заліза…Україна переможе» (посол США в Україні Б. Брінк).
Справедливо визнаємо, що у частини молоді є багато розрухи, як у душах, так і у свідомості, зумовленої ускладненням соціальних відносин, жорстокістю сучасного життя. А щоб і надалі у свідомості молоді не деградувало викривлене розуміння ідеалу людської особистості у так званому «новому» житті, держава зобов’язана і повинна допомагати надати освіту у всіх освітніх закладах усім (за бажанням), а особливо талановитій, здібній до знань молоді, не враховуючи принизливий статус села, провінційних міст і соціальної бідності, а не товстим кишеням (від яких недавно здригнулася вся країна). Коли держава більшість дипломованої молоді, а тим паче перспективних спеціалістів, забезпечить роботою, щоб питання, куди йти чи їхати за кордон, не мало такої масовості, як тепер, а працевлаштування не проходило великий «тіньовий» ланцюжок. Коли держава (чи тепер, можливо, й роботодавець) підтримає молодь і допоможе у забезпеченні спеціаліста і його сім’ї житлом.
І це ще далеко не все!
Держава повинна «виловлювати» і запрошувати до себе талановитих, перспективних людей, як це робить Японія, Америка. Геніїв можна і необхідно ростити і виховувати у своїй країні – Україні!
Пишаємося нашим новим молодим покоління! Молодь сьогодні – це особливий компас, який відкриє широко вікна і двері майбутнім поколінням і вікам своїми надзвичайно дивовижними, унікальними досягненнями життя
у науці, економіці, політиці, культурі, історії.
Багато залежить від держави, немало залежить і від молоді. Але не менші завдання покладені на батьків, які не повинні орієнтувати своїх дітей на вигадані нездійсненні ідеали. Старше покоління і батьки повинні стати
еталоном для наслідування культурного виховання. Держава і утворені громади зобов’язані зайнятися системою розвитку дозвілля для дітей і молоді, пропагуючи цим здоровий спосіб життя. Усе це разом викорінюватиме
розвиток стихійних неконтрольованих течій і процесів, які приводять всю країну до найнегативніших наслідків і в міжнародних, і в міжнаціональних відносинах.
Такий мій короткий огляд і погляд на життя сучасної молоді.
Історія і культура. Культура і історія…
Важко надати якійсь друге місце. Швидкого входу до цивілізованого суспільства без набуття володіння справжньою культурою немає і бути не може. Вона не продається і не купується, екзамен з неї не здають. Єдина можливість – це увібрати в себе з раннього дитинства, єдина розплата – час! І все життя!
Зруйнована культура почуттів, спілкування відчувається сьогодні у всьому: сім’ї, побуті, економіці, політиці, демократії, міжнаціональних відносинах. Безкультурність веде до дикості. Люди високої культури ніколи
не страждають дикістю почуттів, хамським ставленням до людей, природи.
Суспільство, яке не володіє культурою, не знає історії своєї країни і на- роду. Спадщину високої духовної культури може передати лише історія, яка зберігається в музеях держави, пам’ятниках, заповідниках, пам’ятних
місцях, культових спорудах, на полотнах художників.
Особливе значення мають музеї. Вони, як генератор духовності, віковічної культури і мистецтва, справжні скарбниці нації. Та про державницьку опіку всієї нашої історико-культурної спадщини немає бажання ні говорити, ні писати. Просто образливо, соромно, боляче за державу! То ж почнемо оволодівати азами культури, вивчаємо історію країни і народу, формуємо могутню монолітну націю українців нової України і пам’ятаємо, що «любов до історії відрізняє розум від дикунства».
Опинившись у вирі пенсійного «царства», почала шукати вихід із нього: об’єднала фізичні можливості (коли їх ще мала) і слова (які тепер лише маю). 2015 року допомогла грошима людям із Запоріжжя та міста Кам’янського . 2020 рік – допомога дітям Ромі Каленьку та Ромі Роткові. Допомагала молоді закінчувати виші і технікуми. Писала статті-подяки у місцеву газету людям різних професій. На прохання жителів (і не тільки) зверталася до депутатів, юристів, суддів, керівників різних рангів. Зверталася до Премєр-міністра (питання музею), до Президента Ющенка В.А. (питання землі), до Людмили Кучми, дружини Президента Кучми Л.Д. (питання ме- дичної допомоги). Активно відгукувалася (і продовжую зараз) майже на всі події у державі: політичні, духовні, соціальні. Багато різних питань вирішувалося у кабінетах чиновників і т.д.
Такий спосіб життя хоч трохи полегшує симптоми важкого хворобливого одиночного «синдрому» пенсійного життя.
Оптимістичний прогноз
«У темні часи дуже видно світлих людей» (Еріх Марія Ремарк)
Темними часами стала підступна горобина ніч 24 лютого 2022 року, яка накрила всю Україну, усіх нас своїм чорним покривалом. Та на тлі світанку цієї темноти піднявся увесь окрилений рішучістю наш народ, ті самі (повторюсь) «…українці зроблені із заліза…Україна переможе» (посол США в Україні Б. Брінк) на захист України.
І засвітилася вона на увесь світ! І засвітилася Україна на всій планеті Земля, а її героїчний народ став і завжди буде ніким не перевершеним взірцем у боротьбі за свою незалежність, свободу і право світитися серед
сильних світових держав! Щоб стати такими, сповідуємо кожен азбуку патріотизму:
А – активність
Б – бездоганність, благодійність
В – відповідальність, вимогливість
Г – гуманність, гідність
Д – далекоглядність, доброта
Е – енергія, ерудованість
Є – єдність
Ж – життєлюбство
З – знаменитість
І – істинність
К – компромісність
Л – ладність
М – мажорність
Н – незаперечність
О – ощасливливість
П – прозорливість, працелюбність
Р – раціональність
С – старанність
Т – тріумфальність тримати
У – ученим і навченим бути
Ф – феноменальність
Х – хоробрість
Ц – цілеспрямованість
Ч – чутливість, чесність
Ш – широта планів і поглядів
Щ – щедрість, щирість
Я – яскравість
Висновок
Шановні читачі і просто небайдужі люди!
Можна по-різному ставитися до моєї сповіді, проте ніхто не залишиться байдужим. Хтось у пам’яті перегляне етапи свого життя. Хтось покепкує, посміється (це теж оцінка). Хтось глибоко проникне в родовід своїх по- колінь і побажає воскресити пам’ять про справжнього патріота свого краю чи України і залишити про нього пам’ять у Книзі пам’яті чи назві вулиці, чи у званні почесного громадянина громади тощо. Бажаю всім добра, злагоди, довгоочікуваного миру і Перемоги.
Не втрачаймо надій і сподівань !