Їй є про що згадати

22 грудня в Україні відзначається День енергетика – професійне свято працівників енергетики та електротехнічної промисловості України.

Сьогодні нікого не дивують жінки, які працюють в енергетичній галузі. Це і бухгалтери, і контролери, і диспетчери. У 1978-му, коли у Межівський РЕМ прийшла на роботу молоденька випускниця Зуєвського енергетичного технікуму Лариса Кукало (Остапчук), їх там було всього троє з півсотні працівників. Дівчина влилася в колектив і почала працювати.

Освіту Лариса здобувала на Донбасі, у місті Зугрес. Але на роботу все ж поїхала на Дніпропетровщину за розподілом. Обрала Межову, хоча її направляли в обласний центр. Ще й дивувалися у, чому саме Межова, адже ніхто не хотів туди їхати. І от більше 42 років віддала цьому підприємству. Якщо точно – 42 роки і 8 місяців. 1 грудня 2020 року пішла на пенсію з посади провідного інженера виробничо-технічного відділу.

Чи ж легке воно, життя жінки-енергетика? Як розповіла Лариса Олександрівна, спочатку її призначили для ознайомлення електромонтером. Але коли у 80-му році збудували Межівську підстанцію, перевели на посаду інженера. Бо на новій підстанції робота була фізично досить важка, не для жінки.

За більш як чотири десятиліття на підприємстві пройшла не одна реорганізація. І саме з цими змінами пов’язані численні записи в трудовій книжці. Бо місце роботи у Лариси Олександрівни залишалося незмінним – Межівський РЕМ.

– Коли я прийшла на роботу, начальником РЕМ був Олександр Кирилович Глушенко. Дуже зайнята людина, весь час кудись їздив, про все домовлявся. Тому прийняв мене на роботу Петро Савелійович Губрій. Він навчив мене дуже багато чому.

Жінка говорить, що за стільки років роботи в одному колективі у пам’яті залишилося багато гарних людей.

– Парубець Леонід Олександрович теж дав багато в плані професійного досвіду. Бувало, що й нагримає (у справі), а я вже плачу. Дівчата-колеги зауважують йому, а він каже: «То я голосно розмовляв». Найдовше з ним працювала.

Згадує Лариса Олександрівна старшого диспетчера Василя Павловича Панчика, який вводив її в курс диспетчерської роботи. А ще – Юрія Васильовича Дубину:

– Він був начальником РЕМ близько двох років, але перевернув на підприємстві усе у кращий бік. Прекрасний менеджер і організатор. Ми спочатку придивлялися, все ж таки нова, незнайома людина. А він виявився дуже гарним керівником. Підтримував кожного, але й на огріхи міг вказати. Саме Юрій Васильович доручив мені шукати відомості про заснування Межівського РЕМ. Ніде не могла нічого знайти. А потім в архіві ми знайшли інформацію, що в березні 1957 року на підприємстві було всього троє працівників. Начальник підстанції, черговий і ще один чоловік. Потім з’явилися бухгалтер, електромонтери. І пара коней у господарстві. А повністю електрифікація району і області закінчилася у 1967 році.

Колектив увесь час був дружним. День енергетика у червоному кутку відзначали. Самі складали програму, придумували різні конкурси. До цього часу збереглося багато світлин за десятки років. Спілкувалися з колегами з Петропавлівського, Васильківського, Магдалинівського, Павлоградського, Покровського, Синельниківського, Новомосковського районів.

За багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм, особистий внесок в розвиток енергетичної галузі регіону досвідченого інженера неодноразово нагороджували почесними грамотами та грошовими преміями.

Гарний спеціаліст на роботі, Лариса Олександрівна вдома любляча дружина, дбайлива мама і донька. З чоловіком Володимиром виховали сина Олександра. Жінка говорить, що син – це їхня гордість. Доцент, доктор технічних наук, викладач Київської політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського. Радіють із синових успіхів, тішаться онуком.

На пенсії Лариса Олександрівна зовсім недавно, з початку місяця. Та роботи вистачає і вдома. А коли випадає вільна хвилинка, жінка присвячує її квітам – і в кімнаті вирощує, і на клумбах:

– Чоловік із бджолами, а я – з квітами.

Чергова реорганізація знову змінила назву підприємства. Тепер це Павлоградський об’єднаний РЕМ (включає колишні Павлоградський, Петропавлівський та Межівський райони електромереж). Та не змінюється важливість роботи енергетиків. Адже вони стоять на сторожі того, щоб були у нас світло і тепло. Тож Лариса Олександрівна бажає своїм колегам і в професійне свято, і в Новий рік миру і здоров’я. Редакція «Межівського меридіана» приєднується до численних привітань з професійним святом. Хай у долях працівників енергетичної галузі завжди буде і тепло, і сонячно.

Антоніна ТАРАСЕНКО