“Чисті джерела”. Підбірка поезії від наших талановитих земляків

«Літературне слово Межівщини» рухається по життю. Добрим словом згадуємо творчісь іванівського Корчагіна Валентина Івановича, межівського Степана Орчанського (Івана Олксандровича Безгінова). На останньому засіданні ми відзначили поету-бухгалтеру 90 років. Після його виїзду до Магдалинівки сліди талановитого межівчанина загубилися, хоча дещо він надруквав у «cтихах.ru». А у нас збереглися три його сатиричні збірки!
Підростає поетична молодь. Одні змінюють інших. Життя спонукає нас до нових поетичних творів. Наші дослідники відшукують в Інтернеті нові публікації, фотодокументи тощо з місцевого Придніпровсько-Донецького краєзнавства.
Сьогодні ж кілька публікацій нових творів наших авторів.

Не забуваймо рідної землі

Не забуваймо рідної землі,
(Тебе тут породила рідна мати!)
Трудились і жили твої батьки
І ти свій перший крок і слово зміг сказати!

Не забуваймо рідного села,
Хай зрине в пам’ті глуха курна дорога,
Старенька хата й зустрічі сльоза,
Далекі рубежі життя сільського.

Не забуваймо уклонитись раз на рік
Могилам предків, що тут спочивають,
Життя мінливе і короткий вік,
В потрібний час про все оце згадаєм!

Хай наша сила пам’яттю живе,
Рідний куток хай нас не забуває!
До ріднокраю нас завжди веде
Щаслива мить, що кращої не знаєм!

Не забуваймо рідної землі…

Петро Бабець

 

 

Мати із сином розмовляє

(Матерям, сини яких загинули в АТО, присвячується)

Пливуть у небі низько хмари,
Вся в чорному, немов закам’яніла,
Біля могили стоїть мати,
Вона прийшла до свого сина.

Вона не знає, коли закінчиться війна,
Якою буде Україна,
Для неї навпіл розділилося життя,
Коли живий був син, й без сина.

Горем стиснуті її уста,
Вона не плаче, сліз уже немає,
В думках із сином розмовляє…
І чує із небес синові слова:

«Пробач, рідненька!
Що не зміг не стати в стрій,
Коли в Україні біда настала,
Що твої мрії не збулись,
Що рано сивою ти стала.

Пробач, матусю, і за те,
Що не судилося мені,
Вдячно цілувати твої руки,
Я лишився на війні!»

Гей! Розвійтесь, чорні хмари!
Сяй, сонечко, золотим вінком!
Хай легенький вітерець обгорне її плечі,
А серденько зігріється теплом!

Валентин Пузін

 

 

Весна і жінка

У березні природа оживає,
Тануть сніги, а з ними і зимові сни.
Весна два кольори вдягає,
Чорне крило ріллі і зелень озимини.

Я стою на степовій стежині,
Вдихаю запахи пробудження землі.
І хочеться жити, жити, жити…
Весна прийшла в природі, і в душі.

Весна і жінка, це єдине ціле,
В них нуртують соки нового життя.
Вони разом під сонцем розквітають,
Ніжністю і щедрістю багаті як земля.

Недаремно в перші дні весняні,
Свято рідних, дорогих жінок.
Нам вони дарують цвіт свого кохання
І ягідки – наших діток.

Жінки – тепло і затишок у домі,
Так ведеться з давніх ще часів.
Хай завжди їхні душі зігріває
Палке кохання чоловіків!

Валентин Пузін

 

Співає соловей…

Дивак… Не спить о пізній цій порі,
Хоча відлунює вже скроней сивину.
Та ж дражнить душу спів той у дворі,
Й вібрують щемно струни, будячи зі сну…

Витьохкує ж в садку нічнім соліст,
Спʼянілий березо-росянистим трунком,
Даруючи їй – обраній – плід-хист,
Тремтячи від насолоди буть дарунком.

Співає провокатор соловей…
Пульсуючи бадьорим струмом в жилах,
Нащо тривожиш спомин, Бармалей,
Ченцю-Ікару упокоряєш крила?

Минула ж молодість, і він – в літах…
Не знає – фатум, або ж ледача воля,
Тріпнувши крильми, мов той чорний птах,
Пірʼїною закрила сяйво Сонця-долі.

Тож згадує із сумом зле й святе,
І пнеться відірватися від «плінтуса»,
Та врешті розуміє – все не те,..
Якщо мандруєш світом без Ісуса.

Валерій Єфименко
с. Зоряне

 

Юні поетеси з Новопідгороднього:

Степ

Шумить верхами буйний степ.
Ромашки, маки, нагідки…
Співає сойка, свище дрозд,
Туркочуть голубки.

Цілує сонечко листки
У ніжній теплій ласці.
Гриби наділи шапочки
Так само, як у казці.

Анастасія Єльчіщева

***

Спокій

Десь надворі вітер віє,
Ластівка крилом манить,
Журавлиний клич лунає.
Ти, Миколко, подивись!

Їжачок дбайливо тягне
Усе в нірку, добрячок.
Скоро зима завітає
На гірку до діточок.

Діана Яковенко

***

Природа

Люблю я природу
За чисту красу,
За зелень її та чарівність.
Я літо люблю
За зелену траву,
За квіти його,чорнобривці.

Я осінь люблю
За пору золоту,
За листя її барвисте.
Я зиму люблю
За сніг, заметіль,
За любу красу її чисту.

Ангеліна Рачок