Вірші про війну і нашу перемогу

Кажуть, що у війни не жіноче обличчя. А яке ж? Яке воно, те зловісне лице? Страшне. Обличчя зла.

Наші талановиті землячки, жительки Межівської громади, у своїх віршах відгукуються на нинішні події. Показують, яким страшним є те зло, що прийшло на нашу українську землю у 2014 році. Гризло її зі Сходу, вбивало її синів і дочок. А тиждень тому полізло на Україну через усі кордони, знищуючи міста і села.

Ім’я цьому злу – російський окупант.

---

Інна ТАРАСЕНКО

***
А надворі сонечко і весна.
І не скажеш, начебто, що війна.
Тільки в серці щем, а в очах – сльоза,
Бо далекі гупання – не гроза.
Бо шляхами рідними ворог йде,
За собою смерть і біду веде.

Та не стане плакати наш нарід –
Бо ми сильний, мужній, козацький рід!
Разом переможемо! Слава Україні!

 

Алла ДОБРОВОЛЬСЬКА (Копиця)

***
А дзвони так тривожно б’ють у церкві,
Вже п’ятий день іде війна.
Від пострілів, гармат та кулеметів
Здригається наша земля.
Неначе моторошний сон,
Лунає SOS – повітряна тривога.

І плаче небо, плаче дітвора,
Яка ще вчора жваво так ганяла у футбола.
А зараз тиша, вулиці пусті,
Горять свічки й лампадки у домівках.
А матері – синів проводять у дорогу,
Дружини – своїх чоловіків.
Дитина з татком у обіймах,
Не йди, рідненький, повертайсь живим!
А завтра вже весна настане
І перший пролісок зійде.
Сади розквітнуть, зацвітуть дерева,
На Україну неньку Перемога вже прийде.
Засяє Сонце, трава зазеленіє,
І вийдемо всі зі своїх бункерів.
Все буде добре!
Слава Україні!
І слава Господу, щоб нас усіх зберіг!

 

Людмила ЯЦУРА

ПРИЧЕТНІСТЬ – ЦЕ СОВІСТІ СИЛА

Не смій опускати руки,
Ти чуєш? Ні в холод, ні в зливу.
Почуй свого серця стукіт,
Відчуй у собі ту хвилину,
Коли в тобі сила збереться
В кулак, і ти знову до бою,
Лихе лиш тоді минеться,
Коли найсильніша є воля.

Не зітруться з пам’яті свічі,
Що вістрями дивляться в небо
Герої, сказавши, що треба
Заради життя і світла,
Щоб мирно сонце сміялось,
Земля по-новому щоб квітла,
Дитина у щасті купалась.

Щоб сни із жаху не снились
Усім, бо народжені жити…
А ми об’єднаймо всі сили,
Щоб встати з-під цього гніту.
ПРИЧЕТНІСТЬ – ЦЕ СОВІСТІ СИЛА
Війна терезами стала.
НАМ ТАК ПЕРЕМОГА ПОТРІБНА!
На інше не маємо права.

ЖИВИ, ВКРАЇНО!!!

Живи, Вкраїно!!! Вір у майбуття!
Долай незгоди, прикрощі і зради,
Хай Віри промінь дасть тобі життя,
Заб’ється серцем чесної громади.

Живи, Вкраїно!!! Квітни величаво!
З тобою вірні дочки і сини!
Летить, як голуб, гордість, честь і слава!
Калини цвітом хрещені вони.

Живи, Вкраїно!!! Зраду як прощати?..
Народу голос – він, як дзвін, живий!
Прийшла пора ганебний жах здолати,
І ти сьогодні осторонь не стій!

Живи, Вкраїно!!! Земле наша рідна!
Принижень годі і страху тобі…
Твоєму небу з пшеницями видно,
Як твоя ВОЛЯ дістається в боротьбі.
Хай зійде сонце вранішньо і мирно,
Ти волелюбна, ти – моя сім’я,

Живи, Вкраїно!!! Ти живи, Вкраїно!!!
Хай буде доля, як ясна зоря.

 

Ірина СИЗОНЧИК

***
Мій погляд звернений на Схід.
Там знов заграви від пожеж.
І простягнувсь кривавий слід,
Людському горю нема меж.

Орда сусідська налетіла,
(Це ті, що ратують за мир),
Нової крові захотіла,
А воєвода в них – упир!

Кінець такому, знають люди,
Кілок осики буде в груди!
Московський пес оскаженілий
Все бреше, піна аж летить,
Гугнить, що він пухнастий, білий,
В овечій шкурі вовк сидить!

Ця ненажерлива порода
З-під лоба хижо позирає,
І тільки трапиться нагода,
Чужих земель шматок хапає.

Щораз хизується собою,
Як світу демонструє зброю.
Йому цей брязкіт на параді,
Як дзвін монет продажній бл#ді.

Нехай же недомірок знає,
Народ тиранів не прощає.
У пеклі вже вогонь горить,
І в казані смола кипить!

Чорти поставлять його в позу,
Відчує дупою загрозу.
Сповзе з гидкої пики грим,
Поперек горла стане Крим!

…І знов Донбас снаряди рвуть,
І кулі снайперські жалю не знають.
А наші хлопці в бій ідуть,
Вони Вітчизну захищають.

Знов нашу землю кропить кров,
І тут орда знайде кончину,
Бо хто до нас з мечем прийшов,-
Сам від меча і згинув!

***
В Москві у мавзолеї відомий труп лежить,
І вже по всьому світу той «руський дух» смердить.
А за кремлівським муром, де птах не пролітає,
У ліжечку м’якесенькому тезка спочиває.

Підстаркуватий карлик хропе собі і бачить,
Як сам Господь над світом його царем призначить.
Помазанником Божим себе вже споглядає.
Всміхається плішиве, блаженство відчуває.

Бо є у нього мрія – весь світ завоювати,
Щоб, сидячи на троні, до скону царювати.
Бодливій же корові Бог роги не дає,
А воно пнеться, пнеться, всім клопіт завдає.

І тільки десь у світі пожежа запалає,
Ця хижая почвара вже руки потирає.
Мерщій своїх ординців армію збирає
І свого п’ятака в чужі діла стромляє.

Не пхай же свого носа до чужого проса!
Згадай, як у тієї відомої Варвари
за її всюдисутність носа відірвали!
То ж знай, що наші хлопці тобі, підступний тать,
Зможуть, не вагаючись, щось інше відірвать!

Ото вже будеш знати, як нас не поважати!
Народ ми добродушний, умієм жартувати,
Та як на нас з війною, – можем в зуби дати!
А краще б всім нам в мирі на цій планеті жити,
Квітучим садом Землю нащадкам залишити.