Вірші війни
Не допускай такої мислі,
Що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі,
Немає часу на поразку.
Ліна Костенко
Нинішня божевільна війна надихає наш український народ не лише на героїчні подвиги, а й на поетичну, пісенну, мистецьку творчість. Тема цієї війни ніколи не відійде від кожного з них і кожного з нас зокрема.
Мар’яна САВКА
***
Вставай, народе мій
Вже день іде народної
Розплати, кари час,
Немає сили жодної,
Щоб стримувала нас!
Приспів:
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Іде війна народная,
Священний бій кипить!
Повстань, народе мій!
Берись за зброю вмить!
Нехай під окупантами
Завжди земля горить!
Ми йдемо в бій із ворогом –
Полками орд чужих.
Ми віримо, що зможемо
Звільнити край від них!
Не нам неволя й панщина,
Й імперськая тюрма!
Б’ємось проти кремлівського,
Московського ярма!
Мій бог
Мій бог формує всю ніч батальйони,
Прицільно стріляє, веде бої.
Мій бог толерує мої прокльони
І протирає скельця свої.
Мій бог не ховається поза спину,
Він над дітьми розстеляє покров.
Мій бог скуповує кровоспинне
Й стає у чергу здавати кров.
Мій бог не може поки що спати,
Коли вся країна на варту встає.
Мій бог дозволяє мені не прощати
І називати усе як є.
Поль МАНАНДІЗ
Лелеки
На порозі батьківської хати
Уночі цигарку запалю.
Не засну до ранку – як тут спати?
Спогадами серце спопелю.
Дочекалась знов старенька мати
Свого сина – доленьку свою.
Як тобі, ріднесенька, сказати,
Де працюю я і чим живу?
Як тобі, ріднесенька, сказати:
Все гаразд, не думай про біду!
Приспів:
Прилітають додому лелеки,
І співають в гаю солов’ї,
І біду відганяють далеко,
Україно, лелеки твої.
На шевроні мамина калина,
Неба і пшениці кольори.
Будь спокійна, ненько Україно,
Бережуть тебе твої сини!
Непохитні і в мороз, і в спеку,
Ризикуючи своїм життям,
Як лелеки миру і безпеки,
Не залишать спокій ворогам!
Вадим КРИЩЕНКО
Вдови
Їй двадцять три лиш виповнилось вчора.
Стоїть, дитя на грудях зігріва.
Озвалась до неї слово чорне,
Убивче й несподіване – вдова.
Чекала звістки. тамувала тугу,
Для судженого берегла тепло.
Та раптом серед ночі дзвоник друга –
І все навкруг в печалі попливло.
Казали люди: «Ви найкраща пара»,
В щасливі дні їх кликала сурма.
Та міномет в руках бандитських вдарив…
У неї був Миколка – і… нема.
Хоча втішають, звуть його героєм –
Слова привітні, серцю не чужі.
Але, на жаль, їй од хвальби такої
Не робиться світліше на душі.
Тож згиньте, наші вороги прокляті,
Щоб вам вже не підняти голови…
Ой, темно і печально жінці в хаті,
Ще молодої… Та уже вдови.
Я знаю: рани наші час загоїть,
Але сьогодні болісно без меж,
Доземно поклонімося героям,
І вдовам їхнім поклонімось теж.
А там, на фронті, рвуться знов снаряди,
І я кричу, моїх дочуйтесь слів:
– О, земле й небеса, ви Бога ради
Не множте на землі скорботних вдів.
І звернемося знову до рядків одного з романів Ліни Костенко:
«Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй нема ціни».
Особисто я не звинувачую увесь народ у війні будь-якої країни на Землі. На жаль, є частина його, теж у будь-якої країни, яка виколисує до повноліття (як батьки дитину) свої ідеали майбутнього лише у війні, створюючи території других країн територіями свавілля і терору, жахів і смертей, з насолодою купаючись в потоках крові людських жертв.
…І жах, і кров, і смерть, і відчай,
і клекіт хижої орди.
Куди ж ви дивитесь, народи?
Сьогодні ми, а завтра – ви.
Неможливо зрозуміти, що керує цими істотами, які опускаються нижче рівня тварин, вдаючи із себе Бога на небі, чи то царя на землі?!
Говорять, краще жахливий кінець, ніж жах без кінця. на жаль, ця божевільна війна охопила життя декількох поколінь. Вона вічно пливтиме на хвилях їхньої пам’яті все життя, змушуючи не забувати її з дитинства і бути готовими захищати його, і батьківське кохання, і рідний край, і землю своєї великої Батьківщини.
7.08.2022 р.
Макарено Г.М. – вчитель-пенсіонер, до 24 лютого 2022 року у статусі «дитина війни», а після – «прабабуся війни»
