А чи варто про це сьогодні згадувати…
Багато років тому я писав у „ЧЗ” про катеринославских письменників, в тому числі й істориків, – священнослужителів, які досліджували наш край, села і церкви Іванівки, Слов’янки, Гаврилівки, Новопавлівки, Підгородні, Петропавлівки, Святогорівки, Олексіївки тощо. Сьогодні, приміром, книга Феодосія Макаревського „Епархии Екатеринославской губернии” (Дніпропетровськ, 1994) є у кожній шкільній бібліотеці.
Згадував я серед учених і церковного історика, директора гімназії, родом із села Широке Василя Біднова. Опинившись 1920 року в еміграції, Василь Олексійович без належних архівних документів продовжував публікувати наукові праці (понад 70 досліджень). У Чехословаччині та Польщі вчений займався викладацькою роботою, працював у Вільно в українському університеті ім. М.Драгоманова, Українській господарській академї (в Подебрадах), у різних наукових товариствах…
Зазначу, що в 20-40х рр. минулого столітя в демократичній Чехословаччині мешкала величезна українська еміграція, серед яких були і катеринославці: Дмитро Дорошенко, Ісак Мазепа, Галя Мазуренко та інші, що уславили своєю працею нашу науку, літературу і культуру на світовому рівні. У ті тяжкі для українців роки було підготовлено тисячі спеціалістів-українців європейського рівня. Їхні дипломи визнавалися у всьому світі.
Гортаючи сторінки історії (в цьому році 24 жовтня минає сторіччя відкриття в Празі Українського вільного університету), переглядаючи українсько-чеські культурні стосунки, ми відкриваємо для себе несподівані цікаві факти.
Багато років мешкав у Відні та Празі колишній домашній учитель нашої письменниці Тетяни Степанівни Сулими-Бичихіної, відомий діяч Центральної Радти, соратник В.К. Винниченка, дипломат і видавець, мемуарист Юрій Тищенко. У 1919 році йому вдалося видати за кордоном і переправити в Україну 300 тисяч україномовних підручників. Імовірно, з ним спілкувалися сини Т.С. Сулими, які навчалися до 1917 р. в Швейцарії. Сім’ю Бичихіних добре знали у катеринославських українських колах, зокрема і Дорошенки, і Біднови. Обоє свого часу писали схвальні рецензії на твори Тетян Степанівни… Проте доля її синів залишається загадковою досьогодні. Хоча не дивно: в 30-50 роках навіть згадувати імена родичів-емігрантів було небезпечно! Приміром, межівська вчителька-історик Муза Данилівна була репресована (10 років ВТТ) тільки за те, що написала у листі до брата в Чехословаччину про смерть матері (1935 р.).
Сьогодні про ті події згадують, як про страшний сон. Зараз далекі краї стали значно ближчими, а наукові пошукові можливості суттєво зросли. Через інтернет, електронні носії можна переглянути і прочитати десятки тисяч книг з історії, літератури, техніки чи медицини, видані в еміграції українською!
Чимало моїх знайомих їздять на заробітки в Польщу, Чехію, Італію. Так, сестра моєї учениці Маргарити – Таня – багато років проживає у Словенії, сусідка Тетяна в заміжжі в Угорщині, а Людмила – в Німеччині. Нещодавно межівчанин Володя відшукав село у Польщі, звідки приїхали його предки, оголошена навіть щедра нагорода близьким родичам. А ось іще: тато нашого випускника МСШ №2 Андрія повідомив, що син навчається у Празі. Коли приїздив на канікули, поговорили про глибокі культурні традиції, передмістя Подебради, цвинтар, де покояться численні відомі українці: письменники, поети, вчені (Королів Старий, Наталена-Королева, Юрій Дараган та ін.).
Син нашої знайомої (поетеси і краєзнавця) з міста Покровська Любові Костянтинівни надіслав фото вулиці у Празі і меморіальної дошки на будинку, де було видано повний, позацензурний Кобзар Тараса Шевченка…
А в наших бібліотеках з’явилися новітні київські видання про видатних синів і дочок України – емігрантів: Євгена Чекаленка, Володимира Винниченка, Олену Телігу, Юрія Тищенка, Наталію Василенко-Полонську, Дмитра Дорошенка, Симона Петлюри, Степана Бандери та інших. Осмислюються їхні жертовні сторінки життя. Всім цим ми віддаємо належне і тим жертвам сталінської системи, яких в еміграції у 40-50 роках дістала злочинна рука НКВД.
Тут варто згадати і подвижницьку дослідницьку працю новітніх авторів: істориків, літературознавців, біографів, археографів чи мистецтвознавців: Юрія Солдатенка, Миколи Жулинського, Сергія Гальченка, Михайла Слабошпицького, Юрія Хорунжого, Юрія Шаповала, Миколи Чабана та багатьох інших.
Петро БАБЕЦЬ,
краєзнавець
