День Захисників та Захисниць Вітчизни – це свято тих, хто боронить нашу державу ціною власного життя, хто інтереси цілого народу ставить вище за свої власні.

Сьогодні, коли весь укранський народ об’єднався у боротьбі з російським окупантом за свою свободу та незалежність, воно набуває особливої ваги.

Трохи історії… З давніх-давен Богородиця була покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Саме на свято Покрови в Україні відбувалася Велика рада, на якій обирали гетьмана і визначали, як козацтву жити далі. Образ козака як українського лицаря і захисника рідної землі близький кожному українцю.

Вже у ХХ столітті козацькі традиції боротьби за незалежність України наслідували вояки армії Української Народної Республіки та Української повстанської армії. І не випадково днем офіційного створення УПА було обрано свято Покрови (більше читайте у нашій статті за посиланням). Таким чином, цілком логічно, що цього дня давнє героїчне минуле України поєдналося з героїчним теперішнім.

І нині, мабуть, у найважчі, найтрагічніші, але водночас героїчні дні у сучасній історії України українська армія демонструє взірець мужності, самопожертви, є гідною слави легендарних українських полководців та уславлених захисників Батьківщини минулого. Подвигам наших Захисників та Захисниць, стоячи, аплодують військові усього світу.

Сьогодні український народ та Збройні Сили України є цілісними, єдиними і одним великим українським кулаком рухаються вперед – до ПЕРЕМОГИ!

Безпрецедентними є зразки мужності та відваги, виявлені нашими бійцями на передовій російсько-української війни. Але… і тисячі відданих за Батьківщину життів…

Цими днями в усіх куточках держави вшановують пам’ять захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність рідної держави.

Хоча насправді кожного дня ми маємо згадувати про ціну, яку заплатив і продовжує платити наш народ за свою свободу.

Чи існують правильні слова чи слушні моменти, коли йдеться про тих, кого ми втрачаємо? Їх більше немає для тих, кому вони потрібні живі, для кого вони були цілим Всесвітом…

Але – ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

Після смерті вони здобувають вічне життя і вічну славу, залишаються нашим духовним орієнтиром і прикладом для прийдешніх поколінь українців. На жаль, від початку російсько-української війни, яка триває з 2014 року і до сьогодні, Межівщина втрачає у цій страшній боротьбі кращих своїх синів і дочок: Олег Кулиненко, Андрій Шульга, Сергій Сидоренко, Віталій Чаплига, Наталія Оксентюк, Валентин Личманюк, Олександр Карпенко, Денис Смолянський, Євген Чорняк, Олекcандр Журбенко, Іван Терещенко, Юрій Гужва, Олександр Рачок, Євген Рачок, Семен Яковлєв, Максим Овсянніков, Ярослав Фалій, Іван Мединський, Павло Мельник, Валерій Яковлєв, Олександр Бєлячат, Сергій Горячко, Станіслав Цибаньов, Владислав Шинкарюк, Андрій Авдошка…

Говорять, що людина жива, поки про неї пам’ятають. І ми не забудемо і не пробачимо наші болючі втрати. Ми пам’ятаємо кожного Героя та Героїню, які поклали життя задля нашої незалежності від агресора. І доки жива ця пам’ять – доти Україна нездоланна.

 

Герої не вмирають!

Ми вас пам’ятаємо…